Адольфи з Жовтневого

[ 1932 року у Німеччині відбулися вибори до рейхстагу, в результаті яких націонал-соціалістична партія Адольфа Гітлера набрала чимало депутатських мандатів. У цей час радянсько-німецькі відносини переживали „медовий місяць”.

16.08.1932 року в с. Жовтневе (колишня назва — Баба) Менського району у сім’ї Іллі Баранця народився хлопчик, якого назвали Адольфом.

Адольф Ілліч

Нині Адольф Ілліч Баранець — звичайний пенсіонер, ветеран праці. Отримує пенсію, працює на городі, тримає господарство. У селі його називають Адіком. Говорити про своє ім’я він не хоче: «Назвали так батьки, що ж поробиш. Пропонували поміняти, але я не захотів, спочатку грошей не було, а потім не захотів морочитися з папірцями».
Батька Адольфа Ілліча німці розстріляли 1942 року у Чернігові як комуніста, тоді Адольф було 10 років. Так і ріс без батька та з іменем Адольф.
Сусіди розповідають, що тяжко йому було, кепкували з хлопця, але він все пережив. Хоч життя ім’я попсувало: боялися давати в радянські часи грамоти і нагороди людині, в якій «поєдналося» два вожді – Адольф та Ілліч.

Як відомо, Володимир Ленін (Ульянов) полюбляв газету „Іскра”, Адольф Гітлер (Шикльгруббер) – „Фйолькішер беобахтер”, Адольф Ілліч Баранець любить чернігівські обласні газети.

Закон їм неписаний

У Жовтневому мешкає ще один носій цього імені – відомий пасічник Адольф Панасович Коворотний, який народився 1937 року. У ті роки війська Адольфа Гітлера брали активну участь у громадянській війні в Іспанії. Адольф Панасович виявився більш говірким ніж його тезка. Працював пасічником, головним зоотехніком.
— Родом я з цього села, всі мої предки звідси. Чого назвали так? Різні в мене родичі були — як комуністи, так і церковники. Дядько у церкві дяком був, другий дядько — комуніст районного масштабу. Оце вдвох мене виховували.
Імя пропонували змінити, але я вважаю так: з яким іменем мама хрестик на шию наділа, з таким іменем хрест повинен і на могилі стояти.
В Адольфа Панасовича як професійного пасічника 15 роїв, та непокоїть господаря, що зникають останнім часом бджоли.
— Зникають вони, а чого — пояснити не можу. Кажуть, що від мобільних телефонів, але я пояснюю іншою причиною. От біля мене торік на полі посіяли рапс, його травлять отрутохімікатами, через це й гине багато бджіл. А найгірше, коли травлять весняний рапс у серпні, тоді бджола заносить отруєний пилок і народжує нове потомство. Народжується воно життєвонеспроможне, отруєне.
І зробити ж нічого неможливо. Просиш власників землі: труїть, будь-ласка, зранку чи ввечері, а вони — герої такі, що закон їм неписаний: «Чого тобі треба, куди лізеш, діду?»
Має пасічник Коворотний особисту думку і про схрещування різних видів бджіл.
— 20 років я завідував колгоспною пасікою, потім мене примусили привезти і замінити всіх нашіх бджіл кавказькими. Перший рік — гарно, були всі герої, другий рік погіршало, а далі через 3— 4 роки з 250 сімей не залишилося жодної!
— Чому?
— Бо безсистемне, бездумне схрещування різних підвидів веде до загибелі. Хоч науковий світ шукає причини, але моя думка така – причина саме в такому схрещуванні. Схрещування воно, може, й корисне, але якщо слідкувати за ним.
Читає Адольф Панасович багато, передплачує і „Сіверщину”, і журнал для пасічників, а останнім часом сподобалася йому газета „Я”.
Тяжко прокотилося по людських долях буремне ХХ століття, а особливо — Друга світова війна. Вожді ставились до життя звичайних людей як до мурах.

Олександр ЯСЕНЧУК.
с. Жовтневе Менського району.
Повне викладення публікації у друкованому номері "Сіверщини" за 12 березня