Вшановуючи Шевченка

Вшанування Тараса Шевченко для багатьох вже стало звичним ритуалом, в якому немає місця ніяким душевним поривам, все автоматично. Немає фантазії у влади.
Тож і сьогоднішнього дощового дня, зважаючи на 195 річницю від дня народження Тараса Григоровича, представники чернігівської влади швиденько пробіглися до його пам’ятника на Валу, поклали квіти, попузували перед журналістами і побігли назад. Що для них Кобзар? Так, формальність. Разом зі владою з’явилися, і швиденько зникли представники «помаранчевих» партій, а наприклад представників партії спікера та «лівих» політичних сил не було зовсім.
Курсанти чернігівського військового ліцею розставлені по дорозі з державними прапорами, їхні наставники, що віддавали команди недержавною мовою, чиновники, яких насильно вранці у понеділок відправили вшановувати поета, та гвоздики котрі вручали організовано перед пам’ятником, все це для літніх людей нагадало СРСР.
Якщо б замінити жовто-блакитні прапори на червоні, Шевченко на Леніна, казала одна моя знайома, то не відрізниш від подібних заходів у 80-х.
Хоч треба відзначити і деякі позитивні моменти. По-перше виступ артистів філармонії, і ой факт, що під час співання гімну третина «вшановуючих» знала і співала слова гімну!
По закінченню офіційної акції, коли зникло все –влада, артисти, курсанти, політики, почалася «народна» акція. Члени УНП, КУНу, ВО Свободи просто патріотично налаштовані чернігівці «без мікрофона», для себе, під дощем, почитали вірші Тараса, проспівали «Реве та стогне Дніпр широкий…». Для мене особисто цей захід був набагато душевніший, ніж організований владою.
Згадалося як колись селяни вішали по хатах біля ікон портрети Тараса, як народ зустрічав труну з тілом Кобзаря, що везли із Росії до Канева. Він дійсно народний поет, але аж ніяк не чиновничо-бюрократичний
Олександр ЯСЕНЧУК