ЛАУРЕАТ У КОЖУСІ З ГІТАРОЮ

Визначено лауреатів Національної премії України ім. Т.Шевченка за 2009 рік. Визначає їх серед числа номінантів, висунутих громадськістю, творчими спілками, Комітет з Шевченківської премії, який віднедавна очолює відомий вчений, громадський діяч, академік Микола Жулинський. А потім звання лауреатів надається Указом Президента України, що вийде днями, до річниці від дня народження Кобзаря. Йдеться ж бо про найголовнішу творчу відзнаку держави.
Премія присуджується вже не одне десятиліття, і весь час довкола неї киплять пристрасті: чи закономірно вона присуджена? Що тут скажеш? Якою міркою визначити вагу й талант митця, особливо якщо претендентів десятки? Свіжі у пам’яті торішні перипетії, коли вигулькнула ціла когорта ображених. До речі, запричитали якраз самі ненагороджені, що було якось непристойно.
Можливо, цьогоріч пристрастей буде менше хоча б тому, що значно менше визначено лауреатів. На відміну від попередніх років, коли лауреатами ставали по 10 — 15 осіб, нині нагороджених — усього п’ять. Може, частково причиною фінансово-економічна криза, і серед іншого вирішено зекономити й на преміях. Нагадаю: торік грошова винагорода лауреатові становила 130 тисяч гривень. Цього року (може, через інфляцію) її збільшено до 160 тисяч, але відзначених поменшало. А, може, окрім фінансового мотиву, вирішено таки ж не знецінювати значення найвищої творчої нагороди держави і не роздавати її так щедро.
Лауреат у галузі літератури нині лише один — поет Павло Гірник. З ним я познайомився майже три десятки років тому, наприкінці 1980-го, на республіканському семінарі молодих літераторів, організованому Спілкою письменників. Пам’ятаю, на семінарі було проведено поетичний турнір. Кожен поет читав один свій вірш, а всі учасники семінару — поети, прозаїки, критики — ставили свої оцінки. А потім виводилася загальна. Так от перше місце зайняв відомий нині поет і видавець Іван Малкович, а друге — якраз Павло Гірник. А ще він вразив ось чим. Протягом тижня семінару у нас , окрім денних занять, були й довжелезні вечірні літературні спілкування. Так от Павло приходив на ці вечори та, власне, так і ходив на семінарі, у вишиванці, поверх якої був накинутий довгополий кожух. А на плечі висіла гітара. І саме під гітару Павло співав пісні на вірші Тараса Шевченка. Це було досить незвично – Шевченко й гітара, бардівське виконання. То вже потім Тарас зазвучить у такому модерновому виконанні — згадаймо хоча б гурт «Кому вниз». А тоді, в глухі часи «розквіту застою», це було доволі оригінально.
Більше я з Павлом і не зустрічався за ці майже три десятиліття. У літературних колах ходили чутки, що він не приліпився до столиці, як більшість тодішніх «семінаристів», а поїхав працювати вчителем у село. Може, тому, що він не товкся по літературних «тусовках», його перша поетична книга вийшла лише 1987 року, а не раніше, як у декотрих нахрапистих колег по перу. Бажаючих познайомитися з творчістю Павла Гірника відсилаю хоча б до газети «Слово Просвіти», де в номері 7 за цей рік надрукована сторінка його поезій.
Стосовно інших лауреатів. Народна артистка України Лариса Кадирова не одне десятиліття радує своїм талантом шанувальників театру, зіграла цікаві ролі й у кіно. А ще вона натхненник і організатор таких акцій, як всеукраїнський фестиваль моновистав «Марія», ¸присвячений темі жінки в драматургії, театрі. Разом з товариством «Просвіта» організовує всеукраїнський конкурс читців поезії Тараса Шевченка.
Премією відзначений активний діяч української громади Росії, документаліст і публіцист Володимир Мельничук. Доктор історичних наук, генеральний директор Культурного центру України в Москві є членом-кореспондентом АПН України, заслуженим діячем науки України, членом Національної спілки письменників України, автором 40 книг. Премією відзначена його книга «На славу нашої преславної України», тема якої – дружба і московські зустрічі Тараса Шевченка і Осипа Бодянського. Дуже цікавими є також його книги «Тарас Шевченко і Михайло Грушевський на Старому Арбаті» та «Тарас Шевченко: моє перебування в Москві», фрагменти яких недавно також друкувалися у «Слові Просвіти».
Лауреатами стали два художники. Віктор Гонтарів є автором серії полотен «Мій Гоголь», циклу з історії України, в тому числі про трагічні 30-ті роки. Самобутнім художником є також новий лауреат Віктор Наконечний, який працює в цікавому жанрі народного малярства, мешкає на Вінниччині. Географія цьогорічних лауреатів взагалі цікава: це також ще й Харків, Хмельниччина, Москва, і лише Кадрова представляє Київ. Що ж, у цьому теж є щось нетрадиційне, новітнє. Таланти живуть і творять не лише в столицях. Петро АНТОНЕНКО