«Поки пишу – живу…». АФІША ВИХІДНОГО ДНЯ
Коли зовнішній тиск буття звужує рамки, витримати можуть тільки сильні духом люди. Саме до таких належить і Валентина Гудок із села Архипівка, що на Семенівщині. Коли ще працювала директором сільського будинку культури, всю енергію, досвід і талант віддавала улюбленій роботі. Організація клубних вечорів, концертів – то її покликання. А ще вона вишивала самотужки костюми для учасників художньої самодіяльності. Валентина вміє гарно грати на гітарі: музика так і ллється. Звісно, такі люди, якщо бачать якісь негаразди, несправедливість, загострено реагують на це. Так трапилося і з Валентиною Гудок.
Не могла мовчати, коли клуб, директором якого вона була, не опалювався, бо ще до приходу Валентини система опалення вийшла з ладу, а палива не привозили. У холоді яка там молодь збиратиметься, не кажучи вже, що й інші заходи проводити неможливо. А потім ще й шибки порозбивали…
І вона не мовчала, а вперто добивалася свого, сподіваючись на дієву допомогу сільського голови М. Автомєєнка. Але замість реальної підтримки потрапила в конфліктну ситуацію. Врешті-решт показові наради за участю представника районного керівництва по культурі змусили її відступитися. Вимоги Валентини Гудок, що керівництво села повинно б теж потурбуватися про роботу клубу і допомагати – ніхто не хотів слухати…
Від початку конфлікту і залишення нею місця роботи минуло трохи більше року.
«Я всіх пробачила за завдані мені образи й моральну шкоду»,– сказала мені недавно по телефону Валентина.
Рану їй завдали дійсно велику… Але вже те, що вона не має ні на кого зла – свідчить про величність цієї жінки. І хоч як їй не важко було (чоловічої підтримки — зі старенькою матір’ю і сином), вона зуміла у нерівній боротьбі знайти сили і вистояти. А прощати вміє не кожний. Слабаки, як правило, не прощають – вони лишень тимчасово відходять на задній план. Приховавши ненависть, реалізують її при нагоді… Валентина не здатна на таке, а тому щиро й відверто пробачила. Вона виявилася сильнішою за своїх кривдників. Хоч і опинилася без роботи.
… Вона всім серцем любить Юлію Тимошенко і вірить їй. Присвятила навіть спеціально своїй улюбленці Юлії вірша. Але (дивина!): «Не трогайте Президента! Не надо оскорблять. Нас миллионы, он – один. Ему должны мы помогать».
Без поезії Валентина, як і без музики, не може. Її вірші — про пори року і життя-буття наше, про кохання і зраду, про матір і духовність… Але найчастіше у поетичних рядках Валентина звертається до розуміння своєї душі, вловлюючи найціннішу суть: наше тіло – лише оболонка для душі…
Валентина Гудок робить поетичні висновки: «Майдан зробив для всіх урок: зроби, народ, до Бога крок». У вірші «Україна» 2006 рік написання є і такі актуальні сьогодні слова: «Не вижу слаженной работы, все в разнобой пока кричат слова. Там западный, а здесь восточный ветер рождает бурю, как всегда…»
Себе Валентина порівнює з підбитою птахою. Її особиста реальна драма відтворена у віршах. А ще стверджує, що людина на цій Землі – лише гість, а отже і поводитися вона має відповідно.
Кохання для Валентини — це щось знаменне і незвичайне, а тому вона сповнена надії на величне й інтимне: «Я верю в то, что ты вернешься и скажешь: «Милая, прости!» Губами губ моих коснешься…»
Сергій КОРДИК
Пісня про Україну
Україно – матінко моя!
З тобою я на все життя.
Ти – моя радість з перших днів,
Ти – моя доля з перших слів,
Ти – вільна, вільна, вільна птиця,
Ніхто вже не тримає твої крильця.
Коли нас першая в житті гроза лякала,
До свого серця ніжно нас ти пригортала
І материнським всім теплом –
Журавки лагідним крилом –
І тихою любов’ю зігрівала.
Коли коханням першим весна нас надихала
І перших пролісків краса так чарувала,
Ти дарувала нам скарби
Своєї мудрої душі
І на дорогу щастя-долі всім бажала.
То як же можна в світ жить,
Не шанувать, і не любить
Ту матір, що з зорею ранньою вставала
І хлібом свіжим, запашним,
Духмяним, ніжно-золотим
Від щедрої душі нас годувала?
Несла весь тягар на плечах,
Але із вогником в очах.
Терпіла біль за всіх за нас.
Бо знала - прийде час!
І гордість переповнить нас,
Нащадків степових синів,
Далеких вільних козаків.
Ми скинули з себе кайдани,
Козацьку славу ще підтвердить час,
Коли свої мечі складемо на майдані
І рідне слово об’єднає нас.
Валентина ГУДОК,
С. Архипівка,
Семенівський район
| Коментарі (0) |