Вдарити культурністю по економічній кризі.ФОТО

Останній четвер кожного місяця. 16:00. Помаранчева зала арт-кафе «За двома зайцями». Ці координати відомі кожному просвітянину Прилук. Саме за такою адресою постійно відбуваються засідання Прилуцького осередку Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Т.Г.Шевченка. Під керівництвом завжди сповненої енергії та оптимізму Оринки Григоренко збираються прилуцькі інтелектуали: художники, поети, краєзнавці, культурники та ін.

Дитяча колядка і в лютому радує

Лютневе засідання видалось мені якимось особливо затишним. Розпочала його чотирирічна Юля Мойсеєва. Експромтом. Дівчинка смачно пережувала цукерку і почала виступ. Зачарованим глядачам несила було пропустити жодного слова, жодного жесту. Юля, трішки соромлячись, продекламувала вірші, потім уже сміливіше заспівала пісень, розучених разом з бабусею Анною Мойсеєвою, – активною просвітянкою і талановитою солісткою ансамблю «Оберіг». Не раз бачила бабусю на сцені, то з неї й приклад бере. Такими бурхливими оплесками глядачі обдарували артистку, що вона у ході вечора ще раз вирішила порадувала просвітян… колядками. Ну і що з того, що різдвяні свята давно скінчились? Краще пізно, ніж ніколи. Та не в цьому й суть. А чи всі дорослі зараз можуть пригадати хоча б кілька колядок? Я подумала, що українські традиції зберігаються саме завдяки таким діткам як Юля, і таким бабусям як Анна Олександрівна…

З Логвиненком і «Мертві півні» співають

Естафету Юлі перехопила Орися Григоренко. Привітавши всіх членів засідання, вона представила гостя з Києва – Богдана Логвиненка.
На середину зали виходить високий молодий хлопець. Щирими (як принаймні мені здалося) очима він оглядає всіх присутніх. На обличчі хлопця ще збереглися дитячі риси. Дивлячись на Богдана, мабуть, не всі йняли віри, що ця людина – головний ідейник та адміністратор культурницького інтернет-ресурсу sumno.com і ще багатьох інет-проектів, менеджер рок-гурту «Мертвий Півень», журналіст, розробник сайту pryluky.com, організатор культурницьких і не тільки проектів у Києві. Ще начебто й зовсім юний, а вже стільки всього…
Дізнавшись попередньо про приїзд молодого культурника до Прилук, я вирішила пошукати якусь інформацію про нього в інтернеті. Перше, що мене приголомшило – кількість результатів у пошуковій системі по запиту «Богдан Логвиненко». Близько п’ятнадцяти мільйонів посилань! Натиснувши курсором миші на перше, потрапляю до інет-щоденника Логвиненка. Читаю: «…ще стільки треба всього зробити, а я й досі в трусах. Завтра їду на цілий день в Прилуки…» Відчуваю як моє обличчя розпливається в посмішці: «Нормальний «тип»...»
Познайомились ми ще перед офіційним початком засідання. Разом з присутніми на «Просвіті» Юлею та Олею, сиділи за тим же столом, що й Богдан. Він охоче відповідав на наші запитання. Розказав, що намагається навчатися у Театральному інституті ім.І.Карпенка-Карого за спеціальністю «кінокритика», а раніше вчився у Києво-Могилянській Академії, проте не закінчив, покинув. Хлопець поділився своїми враженнями від лекцій у «Карпенка-Карого»: «Чому вони можуть нормальному навчити, коли розповідають, що найкрутіший фільм ХХ ст. – це фільм про російського фашиста?».
– А «Могилянку» чого покинув? Теж про фашиста розповідали? – Жартує Оля.
– Я розчарувався в «Могилянці». Багато є таких, що розчаровуються і кидають навчання. Насправді, то все чутки, що з «Могилянки» виходить вся еліта… Серед київської еліти нема випускників Києво-Могилянської Академії. Взагалі я прихильник самоосвіти. Більше користі з того, коли ти читаєш, слухаєш, дивишся те, що сам хочеш і вважаєш за потрібне. Та й дуже важко було одночасно і працювати, і навчатися…
– А де ти працював?
– Працював у «Газеті по-українськи» (ГПУ-авт.). Також на «1+1»…
– Ким?
– Журналістом…
Ось уже Богдан відповідає на запитання перед усією аудиторією. Ось він розповідає про рок-гурт «Мертвий Півень», яким я особисто дуже захоплююсь (а ще більше після запису двох їхніх альбомів на слова Юрія Андруховича); про навчання, про роботу…

Пам`яті краєзнавця Гайдая

Далі прилуцький скульптор Семен Кантур виступив із проектом меморіальної дошки відомому нашому краєзнавцеві Георгієві Федоровичу Гайдаю. Він представив макет, на котрому скульптурно зобразив горельєфний портрет краєзнавця. Молодий Георгій – розхристаний бунтар зі сколихнутою вітром чуприною. На бронзовому тлі дошки – графічне зображення історичних архітектурностей. «Відродження прилуцької історії було життям Гайдая» – Пояснює свою ідею пан Семен. Він хоче продовжити горельєф з ахітектурностями вертикальною інсталяцією аж на тротуар: «Для цього використаю пісковик. Хочу зобразити скіфську бабу і квіти на природній породі». Відливку з бронзи пан Семен планує робити на Дніпропетровському металургійному заводі.
Продовжила розмову про вшанування пам`яті Гайдая Оринка. Сказала, що на проект пана Кантура актив прилуцької «Просвіти» та Краєзнавчого товариства «нашкребли» по своїх кишенях чотириста сімдесят гривень. Коли по проекту буде складений точний кошторис, він буде оголошений у ЗМІ. Для «Просвіти» буде відкрито рахунок у банку і тоді всі, хто підтримує ідею вшанування пам`яті Георгія Гайдая, матимуть змогу долучитися до справи. «На сьогодні колектив нашої книгарні популяризує по можливості ім`я Георгія Гайдая у газетах, журналі «Прилуки.Фортеця», переносить його статті з краєзнавчої, започаткованої ним газети «Скарбниця» на сайт pryluky.com.»

«Домівка СУБ»

Далі Оринка показала фото зі своєї поїздки у Великобританію. Розповіла про діяльність Спілки українців у Британії (СУБ-авт.), у представників котрої гостювала. Відмітила деякі особливості соціальної політики у тій країні, котрі допомогли українцям зберегти і розвинути свою культуру на чужині. «Там маленьке згуртування українців у невеличкому містечку починало діяльність із щотижневих зустрічей і читалень. Спершу мали прихисток в приміщенні церкви. Потім добилися в муніципалітету окремої «домівки» для українців-інвалідів. Ще організували літній український табір для молоді. Брали участь зі своїм неформатним іноді українським патріотизмом у загальнодержавних фестивалях. Добилися шестирічної української дитячої школи, комунальні рахунки котрої оплачує міський бюджет, і на вході котрої висить портрет Т.Г.Шевченка з гаслом: «А твої діти знають мою мову?», а на уроках вивчають десять заповідей українського націоналіста. Мають бібліотеки, видають книжки, співпрацюють з діаспорами інших країн, шлють книги в Україну. Щотижня у «домівці СУБ» за мінімальну плату дають обіди постарілим українцям, розважаючи їх гостями, виступами чи іграми. Молоді ж, народжені вже в Англії, добилися в 2009 році у своїх англійських меріях визнання Голодомору в Україні геноцидом нашої нації. Зараз пишуть листи до Англійської королеви з проханням зробити це на державному рівні.

За заслуги перед Україною нагороджені орденом ІІІ ступеня.

По поверненні до Прилук, я зрозуміла одне – патріотичне виховання у нас наразі є на рівні ще тої ЧИТАЛЬНІ, коли спраглі української «нешароварної» культури люди не мають навіть шансу на окреме, дароване державою приміщення для зборів, ані грошей для повноцінного існування. Лиш зійтися, почитати, поговорити, послухати, показати деякі здобутки невеличкій аудиторії» – закінчила Оринка.
Потім принесла стосик книг сучасної української літератури і запропонувала присутнім взяти їх прочитати вдома. На наступному засіданні «Просвіти» її учасники зачитуватимуть цікаві уривки, а дехто й рецензію напише.

Лариса Лавренчук, м. Прилуки, спеціально для "Сіверщини"