Мова волошки - для добрих людей

Минулого тижня відбувся творчий вечір Валентини Грибенко з нагоди виходу її третьої збірки віршів <Добрим людям>. Вечір був неординарний, такий собі кочовий, бо відбувся двічі. Спершу в неділю, 22 лютого, у Клубі Книголюбів, що зібрався в актовому залі музичної школи. А потім у четвер, 26 лютого, у Прилуцькому Гуманітарно-педагогічному коледжі ім.І.Франка. Тож шанувальники творчості пані Валентини мали нагоду слухати поетесу два рази.
<Господи, - волошка! Волі квітка./ Щирість із розплющених очей!/ З космосу, із раю, чи ізвідки/ Принесла ти радість для людей?...> - декламувала юна красуня у волошковій сукні. А потім вийшла інша - з волошковими очима, і ще одна, схожа на квіточку. Просто таки міріади милих дівчат-волошок з літературної студії та педагогічного коледжу, що читали вірші старанно й натхненно. Той вечір мав назву <Голос волошки>, повторюючи ймення, дане попередній збірці пані Грибенко.Мила просвітянка Валентина Іванівна, з волошковим голосом і у вишиваній сорочці так світилася радістю, що обігрівала нею весь зал. Вона читала вірші з нової збірки, і з двох попередніх. Кидала гордо ворогам: <...Наївна, дивна, навіжена.../ Яка ж іще? Ну, говоріть!/ Мені шкода вас. Ви - буденні/ О, дайте вільно догоріть!> - і дякувала друзям: <...Знаєте, спеціально до нинішнього вечора складала список людей, котрі мені допомагали іти по життю. Їх виявилося так багато! Я усвідомила скільки добрих людей завше було і є навколо мене!>
Легко і безпосередньо пані Валентина охарактеризувала свою творчість: <Усі люди як люди, а я вірші пишу..> З її уст звучали перлини істини: <Ми в цей світ прийшли для радощів... Печалитись - то великий гріх>. В напучування молодим творцям казала: <Те, що написане від серця, до сердець і потрапить>. І в підсумку наголосила: <Я буду неймовірно щаслива, якщо хоч хтось один із цього залу в моїх словах знайде собі пораду>.
В свою чергу гість Олександр Забарний, декан філологічного факультету Ніжинського Університету, радив поетесі: <Ти не маєш, Валентино, просити пробачення за надмірний сум у своїх віршах, бо в них твоя душа.> Олександр Лозовий, голова осередку <Просвіта> села Жовтневе, промовив чарвіні слова: <Багато хто любується, як гарно цвіте волошка, і тільки поет може почути тієї волошки голос>. Євген Постульга, голова літературного об'єднання <Сонячні кларнети>, мовив: <Твоя творчість - це мелодія твого серця.> Світлана Родзінко, вчитель гімназії ?1, запрезентувала свою збірку методичних матеріалів, серед котрих відкритий урок <Поезія, котра зцілює душу> присвячений Валентині Іванівній. З теплими словами Валентина Макаренко, вишивальниця, вручила пані Грибенко вишитий грибочок, а Петро Бойко, художник, картину... З квітами й вітаннями простували до поетеси і культурник-просвітянин Ігор Павлюченко, і скульптор Семен Кантур, і багато-багато приємних людей. А найважливішим моментом вечора був той, в котрому на сцену вийшли мати й батько Валентини.
Загалом було розказано багато чуттєвих історій, котрі відобразилися у творчості поетеси - від досвіду просвітницької діяльності пані Валентини, за котрі вона більш ніж вісім років була поза прокомуністичним соціумом Прилук, і до випадку з дідусем, котрий не захотів продати на дошки старого дуба, що ріс біля хати... А ще, одна з юних гостей-декламаторок привезла ксерокопію збірочки Валентини Іванівни, котру зробила колись її мама..
Упродовж вечора звучали пісні, написані композиторами-товаришами поетеси. Серед них Володимир Шинкаренко та Наталія Тулюля. Співочий колектив <Оберіг> виконав ті, що покладені на музику Олександром Вовком. Маленькі дівчатка співали про сонечко і про свої мрії. Юні танцюристи дарували глядачам і ніжний вальс, і пластичні композиції у супроводі віршів. Величезний пухнастий кіт робив зарядку під веселу дитячу пісеньку <Кошенятко>. І все це барвисте дійство зв'язане було яскравою волошковою ниткою творчості Валентини Грибенко.
Окремої згадки вартує пісня <Моя Україно>, з котрою чернігівська молода співачка Надія Саковська стала дипломантом одного із всеукраїнських співочих конкурсів. Підбираючи собі репертуар, дівчинка знайшла ту пісню в бібліотеці, у збірці композитора Олександра Вовка <Я беру свій баян>. Так <Моя Україна> зазвучала на сценах і радіо, в Україні й за кордоном. Валентина Грибенко згадувала неймовірно приємний момент у житті, коли академік Іван Гущін мовив, що вклоняється до землі цій пісні та її авторці Валентині Грибенко.
Добрим ангелом творчого вечора Валентини Грибенко була її огранізатор, Лідія Афанасівна Скотнікова - неймовірно активний працівник Педагогічного коледжу. Серед її проектів уже десятки творчих вечорів шанованих українських діячів. Вона завше достойно презентує гостей аудиторії, бо якщо хтось припаде їй до душі, то не промине грунтовно вивчити його творчість. Завдяки їй у Прилуках минулого року гостювали й презентували свої доробки студентам та інтелігенції Галина Сагач і Станіслав Шевченко. Вона з величезним ентузаізмом і вмінням подарувала залові, й не побоюсь сказати Прилукам, талановиту поетесу Олену Шульгу колись і Валентину Грибенко тепер.