Руслан ВЛАСЕНКО: «Мрію своїй майбутній дружині носити у ліжко каву зранку…»

Початок своєї роботи у Малоустівському фельдшерсько-акушерському пункті новий фельдшер сосничанин Руслан Власенко вже розпланував. І переробити грубку-”буржуйку”, яка дим випускає не на вулицю, а всередину лікарського приміщення, теж планує.
«Оце завжди так, як розтоплюємо її, — відкрила вікно молодша медсестра ФАПу Валентина Сидорович. — Дверцята відчиняєш, щоб дрова покласти — весь дим усередину».
Під’їхала карета “швидкої”. Руслан Михайлович вирушив до 94-річної пацієнтки, жительки Малого Устя.
— Повезли до Сосниці на лікування, — повернувшись із виклику, розказує Руслан Михайлович. — Із 162 осіб населення 60 перебувають у нас на обліку із захворюваннями гіпертонічного типу, кишково-шлункового тракту та іншими.
Молодий фельдшер, який приступив до роботи у селі Мале Устя 9 січня цього року, радий, що в є селі малюк:
— Є надія, що село розвиватиметься. Я благоустроєм нашого медичного закладу займусь і роботу з населенням проводитиму. У селі багато чоловіків п’ють, мені хочеться їм допомогти. Хочу їм пояснити, що алкоголізм — хвороба виліковна. Ще мене турбує неблагополучна місцева сім’я, в якій дитина потерпає через батьків, які п’ють. Будемо діяти спільно з міліцією і відділом у справах дітей. Навіть якщо нас зустрічатимуть із собакою.
Моє питання про особисте життя Руслану здалось дещо неделікатним, але відповідь прозвучала:
— У медпрацівників немає поняття “відстань”, “пора доби” і “тепле ліжко”. Тому з особистими питаннями важко. Хоча я мрію своїй майбутній дружині носити у ліжко каву зранку і мити посуд, — усміхається Руслан.
— Тоді чому ж обрали таку професію?
— З дитинства уявляв себе медиком. Мій батько — ветеринарний лікар і хотів, щоб я пішов його стежкою, але, зізнаюсь, я боюсь коней та корів, — жартує Руслан. — Краще лікуватиму людей. Для цього і закінчив Чернігівський базовий медичний коледж. Практичних навичок набув у реанімаційному відділенні. До речі, на практиці мені вдалось з першого разу вдало зробити внутрішньовенний укол. Це важкий укол, і я переживав. Але вийшло.
— Яким чином плануєте “підняти цілину” у цьому ФАПі?
— Обов’язково запастись ліками та необхідним медичним обладнанням. Для цього проводимо толоку — люди здають гроші. У першу чергу куплю глюкометр. Далі планую благоустрій ФАПу: переробити ґанок, обгородити приміщення, провести косметичний ремонт кабінетів. Обладнати кабінет денного стаціонару, щоб хворий після уколу міг полежати і відпочити. Дякую селищному голові Віктору Гординському за розуміння та спонсорам, політичним силам, які не відмовляють нам у допомозі. Зрештою, у мене є запас енергії і молодості. Буду працювати!

Спілкувалась Світлана ДУШИК,
Сосницький район