Чому діти не хочуть йти до школи?

Навіщо плести лабіринти, коли можна йти прямою дорогою? Чому в наш час учень залишився майже один на один зі своїми проблемами? Ще зовсім недавно «двійка» - це сором перш за все для вчителя – не навчив, не зміг донести знання до учня і т. д. Тих з учнів, що не могли ці знання засвоїти просто не переводили до наступного класу та потім передавали до спецшколи. Зараз діти поставлені в умови дорослих – вони самі відповідають за свою успішність. Не хочеш – не вчись, будеш бомжувати. Чому педагогам стало байдуже до успішності учнів, до їх поведінки та почуттів? Не можна говорити про всіх вчителів однаково, але тенденція на вищесказані погляди існує. Зрозуміло, що після безлічі стресів частина країни в депресії, іншу продовжує «трусити». Це факт, що у вчителів низька зарплата, так – діти зараз не подарунок, але ж вони наші діти, їх ніхто нам не підкинув! Чому більшість батьків вважає, що накормивши та одягнув дитину, вони вже виконали свій батьківський обов’язок. Ми самі штовхаємо дітей в бік матеріальних цінностей, а не духовних!
Зростаюча агресивна поведінка у дітей – це наслідки багатьох помилок дорослих. Російські вчені довели: УЗІ для вагітних вже руйнує клітини плоду і може бути причиною агресивної поведінки у народженої дитини. Додайте до цього шкідливу екологію, неякісне та недостатнє харчування, а ще «злив» негативних емоцій батьків на своїх дітях (нажаль, це трапляється навіть у благополучних сім’ях). Наші діти ослаблені фізично, духовний стан, можливо, ще гірший. Телевізор та комп’ютер замінив батьків, віддалив від друзів, книга взагалі відійшла на другий план. Діти відмовляються іти до школи. Зараз в новинах часто показують факти знущань учнів над однолітками у класі – ці «розваги» діти визнають за норму, як дитячі забави?! До чого ми докотились!?
Так, часу зараз немає навіть для того, щоб плакати над «розбитим коритом», потрібно діяти в усіх напрямках: родина, школа, суспільство, держава.
Знову, мабуть, повторююсь: світогляд формує родина, вона є першочерговий вчитель, наставник та порадник. Батькам потрібно кожного дня розмовляти з дитиною, цікавитись її проблемами та намагатись разом їх вирішувати.
Щодня знаходьте по 15-30 хвилин для спілкування з дитиною. В цей час не потрібно перевіряти щоденник чи уроки, давати вказівки чи кричати на дитину – це час вільного приємного спілкування. Розмовляючи з дитиною, відкладіть газету, вимкніть телевізор і поверніться обличчям до дитини. Що дають такі розмови: звільняють дітей від почуття самотності; заспокоюють; додають віри у себе; зменшують тривогу, невдоволення; допомагають знайти своє місце в житті; вчать, як правильно висловлювати свої почуття і потреби, щоб виключити такі слова молодіжного жаргону: «що ти гониш або кльово відтягнутись». Нажаль, лексика молоді просто жахлива, вона пропагується в сучасних піснях та в «реаліті шоу». Художні фільми про реальне життя показують багато правдивих фактів, та чи потрібно стільки бруду на екрані? Дитяча психіка ще не готова сприймати такі факти як критику нашого життя, а як приклад для наслідування. Можливо буде краще більше уваги приділяти стосункам, що наповнені ніжністю та ласкою. Батьки, що з ніжністю та ласкою відносяться до своїх дітей, дають їм почуття безпеки, зменшують стрес, дають відчуття своєї цінності. Не соромтесь своїх почуттів, ніколи не буде зайвим обійняти та приголубити дитину (і хлопчиків це також стосується, вихованню у них мужності такі стосунки не зашкодять).
Звернемося за допомогою до класика педагогіки - В. Сухомлинського, який стверджує, що дітям не властива вроджена активність чинити зло і для розуміння такої поведінки слід враховувати вплив індивідуальних чи вікових особливостей дитини. Психологи провели такий експеримент серед вчителів: потрібно було скласти портрет учня (початкової школи, підліткового віку), використовуючи прикметники. Типово: спочатку говорили про негативне в учневі, про неслухняність, і тільки потім про позитивне, що є неправильним.
Дорослим слід пам’ятати про три аксіоми дитячої неслухняності:
1. Неслухняність природна для дітей будь-якого віку.
2. Форма неслухняності (поведінка з викликом) – явище вікове.
3. Неслухняність зникає за правильної поведінки дорослого.
В усіх працях В. Сухомлинського говориться, що формування чуйності – основа виховної роботи. Процес виховання емпатії двосторонній: навчаючи інших, вчитель сам учиться розуміти внутрішній світ. Педагогічна емпатії розвивається із спостереженням: побачити, осмислити, усвідомити чинники.
Основа перебудови позиції дитини, яка негативно ставиться до школи – довіра вчителя, віра в можливості учня, вчитель в ролі «пігмаліона».
Будь-яка поведінка учня підпорядкована загальній меті – відчувати власну значущість у стосунках з оточуючими. В умовах навчально-виховного процесу потреба особистості у визнанні, власній значущості трансформується у потреби в інтелектуальній, комунікативній та діяльнісній значущості. Допомога вчителя в цьому напрямку дуже необхідна!
Страх зробити помилку знижує рівень «Я МОЖУ» учня. Вчитель, щоб змінити цю установку повинен розповідати про помилки, показувати цінність помилки як спроби (не помиляється той, хто не працює) та мінімізувати наслідки від допустимих помилок.
Допоможіть учням повірити, що успіх можливий. Наголошуйте на найменших покращеннях у навчанні, демонструйте віру в учня, визнавайте складність своїх завдань. Ніколи не відмовляйте у консультації учню, якщо він щось не зрозумів на уроці! Сам факт, що дитина підійшла за допомогою, говорить про її прагнення гарно навчатися. Повторюйте і закріплюйте успіхи. Приділяти позитивну увагу – завдання турботливе і непросте. Чим більше позитивної уваги вчитель приділить учням, тим менше негативної уваги вимагатимуть у нього учні через порушення поведінки на уроці. Потрібно вчити учнів звертати на себе увагу позитивними способами.
Педагогічна взаємодія – це завжди процес, який не стоїть на місці, і він не закінчується в конкретний день, а рухається все наше життя. Це процес, у якому соціальні ідеї перетворюються в якості особистості.
Якщо діти не хочуть іти до школи - то це загальна проблема, а не тільки дітей і вирішувати її потрібно всім разом, але відповідальність за результат лягає на дорослих. В мудрій книжці сказано: «Злочин народжувати дітей, не підготувавши простір любові…»

Матеріал підготувала Наталія Кот