Чернігівщина. Дороги, які ми обираємо…

Осінньої пори минулого року наш шлях до села Хотинівка, що в Носівському районі, пролягав дещо несподівано й загадково.
До цього населеного пункту легше за все дістатися двома звичними шляхами: через Куликівку або Кіпті з виїздом на московську трасу, а там, як кажуть, рукою подати. Але я і мій колега вирішили поїхати (і що нас туди повело тільки – не знаємо) третім шляхом, як виявилось, напівзабутим, але ця поїздка стала вельми цікавою і корисною.

Повз ліс та болото…

«Оце так забрели! І чого б не поїхати через Вертіївку? — дивувалися місцеві жителі села Переходівка, коли, доїхавши до роздоріжжя, ми запитували у них про те, як доїхати до потрібного нам населеного пункту. – Але ж назад повертатися вам вже, мабуть, не слід, бо далеко, цілу годину ще витратите. Краще теперечки вам буде добратися ось тією лісовою дорогою…»

Але ми й тут показали свій характер і рушили в протилежному напрямку. У нагоді стала дорожня карта. Як ми помилково думали, тут хоч трохи більша відстань, але начебто з твердим покриттям, тож не стали ризикувати їхати через болото і ліси.

Та коли вже від’їхали далеченько і натрапили спочатку на степову, а потім на іншу лісову й болотяну дорогу, то зрозуміли: пригоди попереду.

Відразу за Переходівкою нас зустріло у кілька десятків гектарів поле почорнілого соняшнику. Зупинились. Нарізали для експерименту (думали, хоч яка-небудь охорона нагряне, та куди там) кілька голівок цього смачного і корисного насіння. Їдемо далі по купинах і наповнених водою ямках. Ліворуч від нас — густий змішаний ліс. «Отут би зупинитись та грибів назбирати», — кажу своєму колезі, але вже запізнюємось. А праворуч – величезне болото. По ньому й далі по степу — величезні металеві стовпи – вишки. Це електричні опори, які тягнуться між населеними пунктами аж ген куди. Прикинули (скільки видно було): цих залізних споруд десь понад п’ятдесят. Але чому вони всі без дротів? Це нас, звичайно, зацікавило. Як нам розповіли потім чоловіки, що відпочивали на лавочці у центрі села Стодоли, ці гіганти встановлювалися ще за Радянського Союзу і лінії повинні були з’єднати відстань Чорнобиль – Курськ. Але вишки встановили, а проводів натягнути не встигли…

На зовсім вузенькій дорозі, яка потопає в низовині, вгледіли на зігнутому до дороги дереві дивну табличку-прохання «Бидло! Не мусорь». І для кого вона тут прибита? Вийшли з авто, щоб сфотографувати. Та тільки клацнули фотоапаратом, як з чагарникового болота почувся здичавілий гавкіт собак.

«Та ви тут не одні такі, що заблукали, а отже, й завітали до нашого села, — співчували селяни з Кукшина, куди ми прибули після Стодолів. – Он бачите, й табличку ми вже вказівну повісили самі, щоб напрямок було видно до Чернігова, а то, буває, вночі проїжджі будять людей у домівках, бо питають дорогу.

Так що вражень від поїздки сільськими дорогами ми набрались добрячих. На щастя, ця подорож для нас (і для машини) закінчилася благополучно.

Сергій КОРДИК. Фото автора