Чотирирічного Дениска батьки цілодобово носять на руках

Аби дати шанс на нормальне життя двом хворим хлопчикам, сім’я має знайти дві тисячі доларів на операцію в Росії.
Дивне воно, життя. Отак щодня клопочемося, кудись поспішаємо, вирішуємо безкінечні проблеми. І за усією цією суєтою інколи не помічаємо, що поряд із нами люди, котрим справді важко. Не помічаємо, можливо, тому, що справжня біда, справжнє горе не кричить про себе. У Мені живе молода сім’я Терещенків: тато, мама і двоє синочків-близнюків – чотирирічні Діма та Дениско. Від самого народження хлопчики хворіють.

На межі смерті

– Народилися вони семимісячними, один – кіло вісімсот грамів важив, другий – на сорок грамів легший, – розповідає мама Іра, симпатична молода жінка. – Діма на десять хвилин старший за Дениску. Бачили б ви, які ж вони крихітні були! Обох відразу забрали від мене в реанімаційне відділення. Дениско не дихав, стан у нього був критичний. Діма теж з останніх сил тримався за життя. Ми не знали, чого й чекати. Два тижні жили як у тумані і дуже боялися, що дітки не виживуть...

Ірина з дітьми два місяці перебувала у Чернігові у лікарні. А сім’я щодня шукала по півтисячі гривень на життєво необхідні ліки. Вони тоді ще не знали, що це лише початок важкого шляху.

Безкінечне терпіння

І досі Терещенки не знають, що ж призвело до такої біди з дітьми. Вагітність проходила нормально, без ускладнень. Мабуть, лікарі проґавили, треба було кесарів розтин робити, а жінка народжувала сама. У два місяці повезли хлопчиків до Києва на консультацію в Інститут нейрохірургії. В обох малюків виявили дитячий церебральний параліч, у Дениски – ще й гідроцефалію (у нього швидко росла голова), йому столичні лікарі зробили операцію.

– А у скількох цілителів ми побували! – каже бабуся Рая. – Хапаємося за будь-яку соломинку, аби витягти дітей із хвороби.

І так щодня – масаж, процедури, ліки. Безкінечне терпіння і безсонні ночі. Надія все ж намагається побороти зневіру.

Інсульт у три роки

Рік тому у Дениса стався напад. Знову реанімація, знову розпач і сльози рідних, надія і сподівання, і безкінечний біль. Після цього хлопчик втратив зір, стан його погіршився. Лікарі після численних обстежень у Чернігові та Києві виявили гематому в мозку. Підозрюють, що це наслідок інсульту.

Якось мама Іра поклала Дениска у ліжечко і вискочила, аби повісити прання. Ну скільки хвилин її руки не тримали хлопчика? П’ять – сім? А дитина знову мало не померла. Страшні судоми, біль, крик. Після цього хлопчика більше не спускають з рук. А до нападу він навіть починав промовляти «мама», «тато»! І знову все спочатку.

Та навіть крізь туман хвороби його свідомість намагається осмислити, почути. Він так хапається за життя і як тільки може подає сигнали: я люблю вас, я так хочу бути з вами! Коли з телевізора лунає музика, Дениско клацає язичком і змучено посміхається. Значить, чує, реагує. І коли бабуся заходить до хати, хлопчик белькоче: «Яя! Яя!» (тобто, «Рая»).

Без скарг

Ірина розповідає свою історію, а Діма тулиться до мами і позирає на чужу тьотю. Адже йому так цікаво! Усю зиму – в чотирьох стінах. Хлопчик має цілий букет діагнозів, найгірше те, що він ніяк не може зіп’ятися на ніжки. Та яке ж розумне і кмітливе дитя! І пісеньки, і віршики знає, і не по-дитячому розсудливий, серйозний. Усвідомлює і чує своїм маленьким сердечком, як важко мамі й тату, бабусі й обом дідусям – уся ця велика і міцна родина останні роки живе лише для того, аби підняти діточок, хоч трохи полегшити їх стан.

Поки ми балакаємо, Дениску носить на руках бабуся Рая і ні на мить не кладе його. Цілодобово, і день, і ніч усі по черзі його носять на руках. Дениско й досі не вміє сидіти і навіть сам лежати. Його маленьке тільце викручує і ламає хвороба. Усю ніч тато й мама по черзі колишуть, аби інший, Дімка, хоч трохи поспав. Удосвіта бабуся Рая прибігає, щоб Іра могла їсти наварити на день, а потім – усі, окрім мами, на роботу. В обід знову через усе місто біжить бабуся, бо хлопчиків якось треба по черзі нагодувати. Дід Володя та дід Михайло приходять поносити Дениску, бо інколи мама й рук не чує. Увечері тато Василь приходить на зміну, допомагає обох викупати.

Дивно, але у цій маленькій затишній оселі так чисто й затишно, і просто не віриться, що тут живе таке горе. Жодного разу за час мого візиту в цю родину тут не сказали: «Нам важко». Жодної скарги на долю. І мама, і бабуся ніжно пестять маленькі голівки і тулять хлопчиків до себе, цілують щічки. Вони так їх люблять, вони так хочуть їм допомогти! І тільки невимовний біль в очах мами, тремтячі вуста й міцно стиснуті руки свідчать: ці люди справді знають, що таке горе.

Є надія

Обох хлопчиків 2 березня треба везти у Суми на операцію. Туди приїжджають спеціалісти з Тульського інституту клінічної реабілітології. Ці лікарі творять дива. Після проведених ними операцій багато таких же хворих діток змогли самостійно пересуватися, обслуговувати себе.

– Я вірю, що ми їх вилікуємо, – каже бабуся. – І тоді можна буде посадити Дениску в коляску і нарешті вивезти на вулицю, показати світ. А Діма піде у звичайну школу, ось побачите!

От тільки коштів на операції у сім’ї немає. За чотири роки вони вже стільки напозичалися й набралися кредитів. У близьких і далеких родичів, у знайомих і колег. Більше взяти ніде. А потрібно дві тисячі доларів, це за обох. За дорогу і найманий автомобіль.

Нині сім’я взагалі лишилася без грошей. Тато нещодавно втратив роботу, а на облік у центр зайнятості стати не встиг – зламав ногу. Біда сама не ходить, ото вже точно. Щодня Денису треба по шість – сім памперсів, кожен коштує більше двох гривень. А ще обом потрібні вітаміни, продукти, життєво необхідні й такі дорогі ліки...

Але ж дві тисячі доларів – не така вже й астрономічна сума. Навіть якщо кожен дорослий житель району поділиться кількома гривнями, ці змучені діти отримають шанс на життя. А молоді й вродливі тато й мама нарешті зможуть уперше за чотири роки піти кудись разом.

Реквізити отримувача:
МФО 351005, АКІБ «УкрСиббанк», м. Харків
Код 3062004184
Пот. рах. №26206219253300
Терещенко Ірина Володимирівна
Призначення платежу: благодійні внески на лікування дітей Терещенка Дмитра та Терещенка Дениса.

Автор: Ірина ПРИМАК. Фото автора.

Джерело: http://nslovo.com/article_1013.html