Федір Куліш із Киселівки отримав російську нагороду

У квітні минулого року аташе посольства Росії в Україні Сергій Ігнатенко вручив Федору Кулішу пам’ятну медаль «За оборону Ленінграда», випущену до 300-річчя Санкт-Петербурга. А днями Федір Іванович отримав ще одну російську нагороду – медаль «65 років Великої Перемоги в Курській битві». Посвідчення до неї підписав губернатор Курської області Олександр Михайлов. Привітали ветерана з черговою відзнакою заступник голови райдержадміністрації Леонід Литовченко, райвійськком Сергій Мурований, голова районної ветеранської організації Раїса Москальська, сільський голова Киселівки Володимир Сапега та директор ТОВ «Агро-2006» Аваєд Крейш. Федору Кулішу було що розказати гостям.

Хоча на фронт і не взяли

З дипломом учителя молодших класів Федір Іванович деякий час працював за спеціальністю у школі Єркова, що в Козелецькому районі. У 1941 році за путівкою обкому комсомолу мав їхати на комсомольську роботу в один з регіонів Західної України. По дорозі вирішив заїхати в село, де працював, зустрітися з колегами, друзями. А наступного дня, 22 червня, почув страшну звістку: війна.

– У Козельці йшов запис добровольців на фронт, – пригадує Федір Іванович. – Пішов і я до райвійськкомату, однак мені відмовили. Натомість дали пакет з необхідними документами і направленням на навчання до Сумського військового артилерійського училища. А вже у середині серпня цей навчальний заклад разом з Харківськими сухопутним і протитанковим училищами відправився на фронт. Перше бойове хрещення Федір Куліш отримав під Ворожбою, у селі Тьоткіно, у складі загону особливого призначення.

Далі воєнні дороги нашого земляка пролягли у складі Західного фронту в Іванівську область, а у листопаді 1942-го – дорогою життя через Ладогу. Під шаленим вогнем ворога перебрався у блокадний Ленінград, а вже у січні наступного року брав участь у прориві і першим зустрівся з воїнами Волховського фронту.

– Блокаду було прорвано 18 січня, а десь за тиждень потому отримав складне завдання, під час виконання якого був обстріляний мінометним вогнем. З пораненням у ліву руку своїм ходом добрався до госпіталю, а через три тижні лікування був направлений на курси підвищення кваліфікації по освоєнню нових видів зброї, – перегортує сторінки пам’яті воєнних літ ветеран. – Учився спочатку у Москві, потім у Казані – на вищих командних курсах бронетанкових і механізованих військ робітничо-селянської армії, – каже Федір Іванович.

Бій за Курськ

Нічне небо над Москвою вперше в ході Великої Вітчизняної спалахнуло вогнем артилерійського салюту. Сталося це 5 серпня 1943 року, коли радянські війська звільнили старовинні російські міста – Орел і Бєлгород. Контрнаступ однієї з найграндіозніших битв – Курської – переможно розвивається.

У цім бою Федір Куліш брав участь у складі танкового полку під Понирями Курської області.

– Бої були запеклі, жорстокі, – пригадує ветеран, – ворог раз по раз посилав групи літаків. Наш полк був єдиним на Західному фронті, отож дісталося, як мовиться, на всю котушку.

У цих боях, до речі, брав участь і Петро Лишафай з Березни, котрому за битву на Курській дузі було присвоєне звання Героя Радянського Союзу.

– Ще і колишній райвійськком нашого району Олександр Налобін теж понюхав добряче пороху під Курськом, – каже Федір Іванович. – Нема вже в живих моїх побратимів. Не хочеться про війну згадувати зайвий раз, однак і забувати її Богом не велено. Не одну пару чобіт стоптав я у походах за визволення Вітчизни у складі Білоруського, Прибалтійського, Південно-Західного, Західного фронтів. Був командиром взводу протитанкової артилерії, помічником начальника штабу…

Не згорів

Багато чого з пам’яті ветерана час забрав у небуття. Але не цей епізод воєнного лихоліття.

– Було це у березні 1945-го, у Латвії. Наш полк самохідної важкої артилерії був резервом Головнокомандуючого. Того дня танкові підрозділи вступили у битву, аби завадити фашистам прорвати оточення, – згадує ветеран.

І сталося непередбачене – у танку, де знаходився Федір Куліш, відмовили механізми управління. Механік-водій і члени екіпажу намагалися ліквідувати несправність. І раптом наводчик гукнув: «Танки ворожі!»

– Щось затріщало, з’явилося полум’я. Заряд, у якому було вісім кілограмів пороху, вибухнув! Від смерті мене врятувало те, що я сидів під великим квадратним люком і зміг вибратися з палаючої машини, – пригадує Федір Іванович. – На мені горів одяг, шлем, волосся. Калюжа, яка була неподалік, стала моєю рятівницею. Решта екіпажу з чотирьох осіб загинула.

А потім було тривале лікування у Ризькому госпіталі, де і дізнався про Перемогу над ворогом.

Повернувшись до мирного життя, вступив на навчання до Київського педінституту. Півсотню своїх кращих літ сіяв розумне, добре, вічне серед дітей. Вийшовши на заслужений відпочинок, понад 10 років очолював первинну ветеранську організацію у своєму селі, а зараз є її почесним головою і секретарем.

Автор: Раїса МИХАЙЛЕНКО.

Джерело: http://nslovo.com/article_1014.html