Газ – зброя ХХІ століття?

„Газова” криза – це не тільки економічна проблема, але й проблема корупційних схем російського впливу на українську політику. У зв’язку з цим кожен свідомий український громадянин повинен поставити собі хоча б два питання і ві дповісти на них.
1. Чому за часів „кучмізму” саме Росії була вигідна бартерна схема розрахунків за транспортування газу до Європи Українською газотранспортною системою, а ціна за газ обраховувалася за іншою, ніж для європейських споживачів, формулою?
2. Чому після зміни влади в Україні у 2005 році така схема вже не влаштовує владу як Росії, так і України ?
Головна причина в тому, що за допомогою не ринкових цін на газ, в т.ч. через бартерні розрахунки, конкретні „газові барончики і баронеси”, отримали мільярдні прибутки. Ці шалені кошти використовувалися як на фінансування (точніше підгодовування) так званих „агентів впливу”, так і поверталися через офшорні зони у кішені конкретних російських олігархів, що обслуговували інтереси Кремля.
Безумовно, шалені „газові” кошти, безперечно треба було захищати не тільки від внутрішніх конкурентів, але й від російської влади і її олігархів. Сьогодні це можна зробити лише займаючись великою політикою, використовуючи можливості держави.
Варто нагадати, що саме компартійний дніпропетровський клан на чолі з Павлом Лазоренком, використовуючи ці газові схеми, вивів у велику політику спочатку політичну партію „Громада”(ВО”Батьківщина”), а потім і клан Тимошенко.
На жаль, за допомогою цих брудних коштів, які є хребтом української „тіньової" економіки, у великій українській політиці з’явився не тільки цей олігархічний клан.
Важко уявити, що б хтось в Україні отримував „дармовий” російський газ, продавав його за значно вищою ціною в Європу без контролю збоку російських спецслужб. Не сумнівайтесь, що більша частина цих надприбутків поверталася хазяям газу - реальним власникам російської компанії „Газпром”. Дуже помиляються ті, хто ще щиро вірить у так званий дешевий „братерський” російський газ для України. Про це лише солодко „співають”, відробляючи „газові” кошти, проросійські політики особливо під час виборчих перегонів. Дешевого газу для простих українців не було ніколи, ніколи й не буде. Відносно низька ціна за газу для населення в Україні завжди забезпечувалася за рахунок власного українського видобутку газу та завищених у 2-4 рази тарифів для юридичних осіб.
Після „померанчової” революції українська влада зробила перші кроки по усуненню від газової труби, занадто залежних від Кремля осіб, оточення В.Путіна зрозуміло - ситуація виходить з під контролю. Отже, бартерна газова тіньова „кучмоекономіка” залишатися незмінною вже не могла. Кремль почав втрачати надійні та перевірені часом структури впливу на українську політику.
Прийшов час міняти правила у великій газовій грі. Це добре розуміють як у Кремлі, так і Києві. Серпневий бліцкриг Кремля проти Грузії у 2008 році і фактична безпорадність європейців і США зупинити цю агресію підштовхнули Кремль саме до „силового” варіанту вирішення „газової” кризи між Росією і Україною.
Безсумніву, оборудки з газом через посередників були джерелом надприбутків за рахунок яких в Україні скуповувалися, наприклад, телеканали, облгази, інші стратегічні об’єкти та політики. Не секрет, що в усьому світі будь-які надприбутки контролюються або кримінальними структурами, або політиками через державні важелі.
На жаль, в Україні це, здається, одне й теж саме.
Сергій Соломаха