Кохання гетьмана Мазепи

Ця книга — одне з перших видань нового чернігівського видавництва «Русь». Створила його відома чернігівська письменниця і журналістка Валентина Мастєрова. У планах видавництва випуск цікавих книг з української історії, інших видань.

Особисте життя видатних людей, на жаль, накриває тінь життя політичного, суспільного. Тож на цю невелику книжку очікує підвищений читацький інтерес. Адже називається вона “Кохання гетьмана Мазепи”, тобто в центрі оповіді — гетьман, який був не лише видатним державним діячем, меценатом, поетом, а й людиною чутливої душі, барокового стилю життя.
Одразу розчарую прихильників “полунички”: особисте життя героя показано без “порпання в білизні”, натомість маємо серйозну розвідку про непересічну людину. І не випадково, бо багато що говорить ім’я автора книжки. Це відомий чернігівський журналіст та історик, член правління обласної “Просвіти” Сергій Павленко. Майже півтора десятиліття Сергій Олегович редагує історико-краєзнавчий журнал “Сіверянський літопис”, який видає обласна “Просвіта”. А результатом досліджень архівних матеріалів стало близько десятка книг автора. Більшість присвячена Іванові Мазепі, його добі, соратникам. Саме за редакцією Сергія Павленка нещодавно вийшов друком том “Доба гетьмана Івана Мазепи в документах”. І ось нова книжка.
Політизації особистого життя історичних постатей не уникнути, якщо йдеться про гетьмана Мазепу. Автор у короткому вступі сказав про це так: “Які б важливі діяння здійснив той чи інший державний діяч, його авторитет значною мірою залежить від моральних засад. А саме цей бік життя гетьмана найуразливіший. Документальні свідчення щодо найпотаємнішого, найінтимнішого Івана Мазепи пропетрівська історіографія потрактувала як викривальний матеріал і використала для знеславлення керманича України. Саме завдяки цьому у свідомості загалу інерційно зберігається негативне сприйняття неординарної історичної постаті, трактування Мазепи як “гетьмана-ловеласа”.
Наша невеличка студія покликана проаналізувати існуючий документальний матеріал та з’ясувати, де ж правда, а де наклепи і чим викликані останні”.
Отже, окрім реабілітації політичної, доводиться займатися й моральною, спростовуючи посмертні наклепи. І ким же зібрані, якими моралізаторами? Чи варто довго затримуватися на моралі основного опонента нашого гетьмана — московського царя Петра І? Щоб не звинуватили в суб’єктивності, варто згадати ніщивну характеристику цього царя, яку дав російський геній Лев Толстой. Можна ще нагадати, хто саме сходив на російський престол з династій Рюриковичів і Романових. Батьковбивці й синовбивці, моральні потвори, а то й просто деградовані особи. Досить прочитати апологета самодержавства й імперії Карамзіна.
Бурхливе життя Івана Мазепи, яскраво відтворене в європейській літературі й мистецтві, було віддзеркаленням бурхливих часів — ХVII—початку ХVIII століття — не більше. Бо попри всі намагання недоброзичливих моралізаторів, їм важко було відшукати моральну “крамолу” навіть у знаменитій історії взаємин 65-річного Мазепи й 19-річної Мотрі Кочубеївни, доньки генерального судді. Але не стану переповідати цей та інші не менш цікаві сюжети нової книжки, запрошую читача до її сторінок.
Цією книжкою продовжено добру справу книговидання на Чернігівщині — краї, що з ним пов’язані найславніші роки життя видатного гетьмана.

Петро АНТОНЕНКО.