Книга для кожної української оселі
Власне, літературознавець і критик, прозаїк і публіцист, видавець і надзвичайно активний громадський діяч Михайло Слабошпицький прибув до Прилук з двох причин: перша – нагородити переможців конкурсу імені Петра Яцика, друга – запрезентувати щойно виданий подорожній щоденник Павла Халебського.
У Прилуках пана Михайла і його колег зустріла морозяна погода. Тож від замерзання гостей рятував яковченкознавець Ігор Павлюченко і його мистецький притулок "Дім Миколи", – де з дороги пригощають гарячим борщем та пампушками з часником. А по тому чекали Михайла Федотовича шанувальники у актовій залі Центрі творчості дітей та юнацтва.
Журналісти в кабінеті директора Центру творчості одразу розхапали відповіді на запитання щодо конкурсу Яцика і презентації книги. І я там була, й мені перепало: у телефонному інтерв`ю для обласного радіо, і на відеозапис телевізійникам, пан Слабошпицький тепло, захоплено розповідав про ідею Петра Яцика нагороджувати дітей фінансово за знання української мови. Не сварячись, працюючи спільно з Міністерством освіти і культури, не зважаючи на закиди, що це зіпсує дітей, що вони мають прагнути до знання рідної мови безоплатно... Звісно, цьому задумові противники і нині є. Але конкурс, у котрому обдаровують не лише паперовим дипломом і пам`ятним сувенірчиком, живе. І діти, котрі досягають в ньому вершин і виходять на сцену Театру Франка по заслужену нагороду, не приховують радості і вдячності.
Юна прилучанка Юля Маліновська вже була на сцені Франка минулого року. "…Проблемою спілкування молоді з книгою є пригніченість культу слова, небажання це слово відтворювати, захищати, та що там, навіть, уживати..." – вислів з роботи цієї творчої "неноменклатурної дитини" – як влучно охарактеризував Юлію пан Слабошпицький.
Не менш влучні визначення пана Михайла звучали й на тему свіжо виданої книги "Україна – земля козаків". Але про неї пізніше, бо перше місце у святі було природньо віддано дітям.
Отже, зимові свята в Прилуках почалися 10 грудня ..нагородженням переможців ІІ етапу Дев`ятого міжнародного конкурсу на знання української мови ім.П.Яцика. Шановний гість Михайло Слабошпицький і начальник управління освіти Павло Мазепа дарували дітям дипломи й бібліотечки, бажали щастя перемоги на рівні загальнонаціональному. Потапова Алінка, Охріменко Катруся, Дейнека Яночка, Єфременко Ганна-Крістіна, Бойко Ірина, Тищенко Тетяна, Троценко Ганна, Богдан Марія, Кулик Ніна, – дав би Бог, щоб на закритті конкурсу ми вітали цих дівчат у лауретах.
Наголосив ще пан Михайло, що міжнародним конкурс величають недаремно. Українські діаспори позаторік у 33-ох, а торік у 27-ми країнах провели його також. Звісно, рівень української мови в Узбекистані, Китаї чи Росії інший, але великою гордістю є для дітей брати участь у творчому змаганні, котре має такий поважний статус і велике всесвітнє ідейне згуртування.
Влада міста, від імені котрої виступив радник мера Мисак Грирогій, вручила подяки Михайлові Слабошпицькому і Олександрові Івахненку за вагомий внесок у розвиток міста.
Отак із позитивом гості перейшли до презентації книги "Україна – земля козаків". Та книга – то історія нашого краю, котру написав сирійський мандрівник Булос Ібн аз Заїм Халябі – у нас відомий як Павло Халебський. Щоденник, котрий вів цей архидиякон-араб, подорожуючи із Сирії до Московії та назад. Ця книга чекала дозрівання українців до неї більш ніж триста п`ятдесят років. І дочекалася врешті письменника-ентузаіста Миколи Рябого, котрий по дрібці зібрав, переклав з різних мов, доповнив уточненнями частину щоденника, що стосується України. І патріотичного культурника Михайла Слабошпицького з видавництвом "Ярославів вал", котрий цю клопітку працю подарував цьогоріч світові.
"Україна – Земля козаків" – то книга, виходу якої так чекав Ігор Павлюченко, що запропонував меценатові Юрієві Коптєву і Першій міжнародній будівельній компанії провести її першу презентацію саме в Прилуках. Бо ж і художником-оформлювачем книги став уродженець Прилук (Манджосівки), а нині лауреат Шевченківської премії, Олександр Івахненко. І пише в своєму щоденнику Павло Халебський про місто Прилуки, як про велике та впорядковане, з великим укріпленням. "...З полуденого боку до фортеці підступає величезне, наче море озеро, в яке впадає багато річок. На мілководді росте біле й жовте латаття, над озером перекинуто довгий міст з багатьма млинами..." – цитата із записів літа Божого 1654-го.
– Отже, це було 354 роки тому, коли подорожував Україною Павло Халебський, супроводжуючи свого батька, Патріарха Макарія ІІІ. Якраз пройшла по країні одною бідою війна, другою – чума. А іноземним подорожнім того не видно. Вони дивуються, бо не бачать занепаду, а лиш щирих, добрих, роботящих людей. Шоком є для гостей із Сирії те, що жони козаків – писемні. Більшість їх вміють лічити, читати і ведуть господарство, – вів далі мову Михайло Слабошпицький. – Загалом усі записи, котрі зроблені Павлом у Вкраїні є позитивими. І написані вони в такому світлому дусі не щоб, наприклад, догодити українцям. Вони об`єктивні вже тому, що Макарій ІІІ і його син їхали з візитом до Московії, де їх мали приймати гостинні господарі. Україну вони просто проїжджали наскрізь, без будь-яких сподівань чи зобов`язань. А от про Московію якраз в подорожньому щоденнику сирійських мандрівників не такі світлі відгуки.
Повернувшись за два роки у землі козаків, милуючись, мабуть, банями й хрестами церков на Печерських пагорбах, Павло Халебський напише: "...Упродовж цих двох років у Московії замок висів на наших серцях. А розум було до крайнощів пригнічено й скуто, бо в цій країні ніхто не може відчувати себе хоча б трохи вільним і вдоволеним, крім хіба що корінних обивателів, а всяк, як-от ми, хоч би він став володарем цієї країни, ніколи не перестане ніяковіти духом і тривожитися серцем. Навпаки, країна козаків була для нас немовби нашою рідною землею, а її мешканці стали для нас добрими приятелями та людьми, як-от ми самі..."
"Прочитавши цю книгу, ви станете українцем, навіть якщо до цього не були ним", – сказано у післямові до цього видання.
По закінченні нагорожень і презентації на сцені виступили маленькі, юні і зрілі таланти Центру творчості з піснями, танцями, декламацією. Наймолодші порадували безпосередністю і старанністю. Тішили сильні голоси, веселі постановки, сміливі виконавці з вогниками в очах.
Орися ГРИГОРЕНКО,
голова прилуцького товариства "Просвіта" імені Т.Шевченка
Коментарі (2) |
| |