Орди на Менщині
— Татари в селі! Де ж вони взялися, іроди, тепер же все покрадуть! — прокоментувала одна бабуся з села Лугове Менського району моє питання чи є в селі татари?
Справа в тому, що у середині 19 століття декілька сімей «литовських татар» внаслідок суспільних потрясінь переселилися із земель сучасної Білорусії (Литви – як тоді казали) на територію сучасної Ленінівської сільської ради Менського району. Переселенці носили прізвища Орда, Карандаки та Василєвічі. Їхні нащадки мешкають тут до сих пір.
Литовські татари почали селитися на території Великого Князівства Литовського, до якого належали територія Литви, Білорусії та більша частина сучасної України з початку 14 ст. Литовські князі активно запрошували до себе на службу татар, використовуючи їх військовий досвід. В основному це були найманці та загони ханів, які зазнали поразки під час міжусобних воєн у Золотій Орді. Татарам надавалася земля, певні привілеї, не заборонялося сповідувати іслам, а за це вони повинні були служити у війську Великого князівства Литовського та пізніш Речі Посполитої. З часом татари слов’янізувалися, говорити почали на мовах тих народів, серед яких жили, але в них залишилися їх етнографічні особливості, віра, прізвища та войовничість.
Серед переселенців, що переселилися на Менщину, виділялися Орди – представники пінської шляхти.
Мамаї
Бабуся відправила мене до двору чи не єдиної представниці роду Орд в селі — Ніни Іванівни. Зустріли ми її на дорозі, їхала кудись на велосипеді з сумкою. Нічого татарського в ній не видавалося.
— Я татарка? Ніколи не чула і не думала, — заявила вона. — Було колись багато Орд в селі, але пороз’їжджалися та померли. Трохи Орд живе в Ленінівці, Рогізках, Щорсі. Живуть і в Чернігові. Григорій Карандак жив у селі, помер, а діти виїхали до Криму в Ялту. Васілєвічі померли.
— Ніно Іванівно, а от ваш батько, дід нічого вам такого не розповідав, чи не було у вашій сім’ї цікавих звичаїв?
— Я про діда нічого не знаю, звідки взялося таке прізвище він нічого не говорив. Орд було багато. Дівоче прізвище мами було Татарчук батька звали Орда. Мама руса була, а от її батько Татарчук Григорій – дуже темний на лице був. Всі були православними.
Скоріш за все, переселенці з Литви зустрілися на Менщині із місцевими татарами – Татарчуками, нащадками хана Мамая. В кінці 14 століття один з ханів – Мансур Кіятович Мамай — разом зі своїми прибічниками — половцями виїхав із Криму і покочував на північ. Там він та його нащадки, зайнявши землі сучасної Полтавської, Сумської, Чернігівської частково, Черкаської, Курської та Харківської областей, створили своє князівство. Його нащадки нам відомі як князі Глинські та виступають серед творців українського козацтва. Про вплив татар на історію Менщини може свідчити епізод з літопису, коли у 1408 році князі та бояри сіверські під проводом князя Свидригайла вирішили перейти у підпорядкування до Москви. Тоді Менським князівством керував князь — Урустай менський, «хрещений татарин».
Ще однією потенційною «татаркою» в селі є Ольга Орда (по матері Кучерявець). У неї чудесна хата, і великий сад біля неї.
— Орд немає вже, розбіглися. Татарчук Петро був, і ще один, залишилися їх нащадки.
— Ви знаєте щось про своїх предків?
— Знаю, що зовуть нас по-юличнаму «Біржавці», колись ще із діда-прадіда їздили на біржу, як тепер. Під таким вуличним прізвиськом нас знають і по других селах. Були небідні, зажиточні. Батько весь час молився Богу і нас примушував: поставить нас у рядок і кожен ранок молимося.
— Хто ще мешкав у селі?
— Сподаренки, Товсті, Корбачі. Були Василєвічі, їх під час війни привезли в село, як і Карандаків. Їх нащадки пачувствували, що село меншає, так і роз’їхалися до рідні, по більших селах.
Казак, православний, проісхождєнія татарін
Протоієрей о.Євген Орда мешкає у Чернігові, є сином Тимофія Орди, рідного брата Ольги Орди.
— Рід наш пішов з села Камянка, що розташована на сучасній Смолєнщині. Наскільки мені відомо з історичних розвідок, туди переїхав рід з Віленщини. За одними свідченнями їх вигнали звідти за участь у повстанні проти Російської імперії на боці поляків у 19 ст, за іншою — просто економічні негаразди.
Це був славний і досить поширений рід «литовських татар». До нашого роду належав відомий білоруський художник Наполеон Орда.
Село Лугове засноване нещодавно, десь у 1860 роках, колись давно тут було село Мощне з церквою, яке спалили чи то французи, чи то татари. Мої предки взяли в місцевих поміщиків землю в оренду і заснували хутори. Ця територія тоді називалися Списьки-Рогозки, за прізвищем пана та назвою річки.
За часів радянської влади всіх хуторян зігнали в одне село і зробили Лугове. Першими зігнали нас, тому мій рід вважається одним з найдревніших, решта вважається приїжджими, наприклад, Карандаків, (до речі, з тюркської це перекладається як чорний пастух) – переселили до нас тільки після війни. До цього часу вони мешкали у лісі на хуторі.
У Чернігівському архіві, в метричній книзі, про моїх предків сказано так: казак, православний, проісхождєнія татарін.
Звичайно, окрім прізвища нічого татарського в «менських татар» не залишилося. Були колись часи, українці асимілювали різні нації та етноси. Сьогодні йде зворотній процес. Не дай Бог залишитись нашій нації лише на сторінках історичних хронік!
Олександр ЯСЕНЧУК.
Менський район.
Справа в тому, що у середині 19 століття декілька сімей «литовських татар» внаслідок суспільних потрясінь переселилися із земель сучасної Білорусії (Литви – як тоді казали) на територію сучасної Ленінівської сільської ради Менського району. Переселенці носили прізвища Орда, Карандаки та Василєвічі. Їхні нащадки мешкають тут до сих пір.
Литовські татари почали селитися на території Великого Князівства Литовського, до якого належали територія Литви, Білорусії та більша частина сучасної України з початку 14 ст. Литовські князі активно запрошували до себе на службу татар, використовуючи їх військовий досвід. В основному це були найманці та загони ханів, які зазнали поразки під час міжусобних воєн у Золотій Орді. Татарам надавалася земля, певні привілеї, не заборонялося сповідувати іслам, а за це вони повинні були служити у війську Великого князівства Литовського та пізніш Речі Посполитої. З часом татари слов’янізувалися, говорити почали на мовах тих народів, серед яких жили, але в них залишилися їх етнографічні особливості, віра, прізвища та войовничість.
Серед переселенців, що переселилися на Менщину, виділялися Орди – представники пінської шляхти.
Мамаї
Бабуся відправила мене до двору чи не єдиної представниці роду Орд в селі — Ніни Іванівни. Зустріли ми її на дорозі, їхала кудись на велосипеді з сумкою. Нічого татарського в ній не видавалося.
— Я татарка? Ніколи не чула і не думала, — заявила вона. — Було колись багато Орд в селі, але пороз’їжджалися та померли. Трохи Орд живе в Ленінівці, Рогізках, Щорсі. Живуть і в Чернігові. Григорій Карандак жив у селі, помер, а діти виїхали до Криму в Ялту. Васілєвічі померли.
— Ніно Іванівно, а от ваш батько, дід нічого вам такого не розповідав, чи не було у вашій сім’ї цікавих звичаїв?
— Я про діда нічого не знаю, звідки взялося таке прізвище він нічого не говорив. Орд було багато. Дівоче прізвище мами було Татарчук батька звали Орда. Мама руса була, а от її батько Татарчук Григорій – дуже темний на лице був. Всі були православними.
Скоріш за все, переселенці з Литви зустрілися на Менщині із місцевими татарами – Татарчуками, нащадками хана Мамая. В кінці 14 століття один з ханів – Мансур Кіятович Мамай — разом зі своїми прибічниками — половцями виїхав із Криму і покочував на північ. Там він та його нащадки, зайнявши землі сучасної Полтавської, Сумської, Чернігівської частково, Черкаської, Курської та Харківської областей, створили своє князівство. Його нащадки нам відомі як князі Глинські та виступають серед творців українського козацтва. Про вплив татар на історію Менщини може свідчити епізод з літопису, коли у 1408 році князі та бояри сіверські під проводом князя Свидригайла вирішили перейти у підпорядкування до Москви. Тоді Менським князівством керував князь — Урустай менський, «хрещений татарин».
Ще однією потенційною «татаркою» в селі є Ольга Орда (по матері Кучерявець). У неї чудесна хата, і великий сад біля неї.
— Орд немає вже, розбіглися. Татарчук Петро був, і ще один, залишилися їх нащадки.
— Ви знаєте щось про своїх предків?
— Знаю, що зовуть нас по-юличнаму «Біржавці», колись ще із діда-прадіда їздили на біржу, як тепер. Під таким вуличним прізвиськом нас знають і по других селах. Були небідні, зажиточні. Батько весь час молився Богу і нас примушував: поставить нас у рядок і кожен ранок молимося.
— Хто ще мешкав у селі?
— Сподаренки, Товсті, Корбачі. Були Василєвічі, їх під час війни привезли в село, як і Карандаків. Їх нащадки пачувствували, що село меншає, так і роз’їхалися до рідні, по більших селах.
Казак, православний, проісхождєнія татарін
Протоієрей о.Євген Орда мешкає у Чернігові, є сином Тимофія Орди, рідного брата Ольги Орди.
— Рід наш пішов з села Камянка, що розташована на сучасній Смолєнщині. Наскільки мені відомо з історичних розвідок, туди переїхав рід з Віленщини. За одними свідченнями їх вигнали звідти за участь у повстанні проти Російської імперії на боці поляків у 19 ст, за іншою — просто економічні негаразди.
Це був славний і досить поширений рід «литовських татар». До нашого роду належав відомий білоруський художник Наполеон Орда.
Село Лугове засноване нещодавно, десь у 1860 роках, колись давно тут було село Мощне з церквою, яке спалили чи то французи, чи то татари. Мої предки взяли в місцевих поміщиків землю в оренду і заснували хутори. Ця територія тоді називалися Списьки-Рогозки, за прізвищем пана та назвою річки.
За часів радянської влади всіх хуторян зігнали в одне село і зробили Лугове. Першими зігнали нас, тому мій рід вважається одним з найдревніших, решта вважається приїжджими, наприклад, Карандаків, (до речі, з тюркської це перекладається як чорний пастух) – переселили до нас тільки після війни. До цього часу вони мешкали у лісі на хуторі.
У Чернігівському архіві, в метричній книзі, про моїх предків сказано так: казак, православний, проісхождєнія татарін.
Звичайно, окрім прізвища нічого татарського в «менських татар» не залишилося. Були колись часи, українці асимілювали різні нації та етноси. Сьогодні йде зворотній процес. Не дай Бог залишитись нашій нації лише на сторінках історичних хронік!
Олександр ЯСЕНЧУК.
Менський район.
Коментарі (0) |