Депутатська дорожня авантюра

«А хліб самі печете?» – питаю в бабів, що зібралися з нагоди приїзду редактора „Сіверщини” та свого земляка Миколи Звєрєва, який, схоже, єдиний, хто залишився добиватися дороги до села.
«Оці старці – та щоб самі змогли хліба напекти!» – відмахується одна з найстаріших жительок Смолового хутора. — Ото коли, мо’, Ніна їде в Рубанку – просимо: ” Ніно, купи нам по хлібині”.
Магазин у Смолове не виїжджає, відколи розбурали дорогу. Тут 24 жилі хати і 40 мешканців.
„ Як ото розгасло, кажуть, машини бити не будемо!” – розказує Катерина Гайдай. Її тут більше звуть по батькові Аркадіївною.
Питаю: «Чи є в селі школярі?» „Оно в отої троє школярів, і в отої є”, — показують. Але ж як вони ходитимуть до школи по геть розбитій дорозі, якщо тутешній чорнозем в’яже ноги і колеса?
Аркадіївна — завідувачка ферми, у них як некоронований голова, бо свого голову сільради від виборів не бачили. До неї йдуть і по ліки, і по розраду. Розказує про своїх бабусь: ”Це вони сьогодні стримані. А так зберуться гуртом і плачуть – ми, кажуть, війни пережили і голодовки, за що ж нам така старость?”
Хутір Смоловий – впертий, яких пошукати: у них чудова ферма і корів стільки, що й у Терешиху віддають. 160 корів, 180 теличок у полі пасуться. „У нас їх ніде вже ставить, — каже Аркадіївна. — І молоко ж доїмо, стоїть он тритонник. Буксируємо по такій дорозі – а що буде, як розвезе?! Дзвонимо Давидку, тягнуть ту машину, вона розривається. Холодильник горе заставило завести – молоко охолоджене тепер. Щодня ферма хутора дає 350 літрів молока. У нас головний зоотехнік був із Бахмача – так каже, що тільки у нас корови без п’ятнадцяти вісім уже були на паші, а то в усіх товпляться по загонах”.
У день нашого приїзду на фермі якраз новенька техніка переробляла кукурудзу на комбікорм з домішками коровам на зиму. Чесно кажучи, за останні роки я вже відвик бачити успішно працююче велике господарство. А щоб на хуторі – це взагалі фантастика.
... І ось таке село визнане неперспективним! Наша обласна влада його списала з рахунку життя. Як же це сталося?

Бахмацька районна газета „Новини Присеймів’я” у липні повідомляла: «За сприяння голови облдержадміністрації В.М.Хоменка та начальника Служби автомобільних доріг у Чернігівській області О.І.Харченка розпочато будівництво доріг Каціри – Осіч, Терешиха – Смолове... Ці дороги були дуже потрібними, адже села Осіч і Вербівка в період весняного паводку були відрізані від райцентру, а до села Смолове в період дощів та весняного бездоріжжя було неможливо доставити навіть товари першої необхідності”.
Газета ще не знала, що та стара дорога до Смолового буде здаватися чудовою на фоні зовсім розібраної. А так сталося тому, що будівельники зняли старе покриття, вирубали дерева, зробили насип під нову дорогу – тобто вклали три з половиною мільйони гривень, а потім їх звідти прогнали, бо Укравтодор змінив своє рішення і виключив дорогу зі свого списку.
Як таке може статися зі здоровими на голову людьми? Люди в Смоловому вимагають: ”Не зробили нам нову дорогу – верніть стару!” І лаштуються в Київ пікетувати Верховну Раду, депутат якої Олег Ляшко і призвів до такого знущання над живими людьми.
„Проведений Чернігівською обласною радою моніторинг показує, що кількість населення у переважній частині населених пунктів, де будуються під’їзди, не перевищує 20 чоловік і має тенденцію до зниження аж до повної відсутності населення. У зв’язку із вищенаведеним та зверненням голови Чернігівської обласної ради наказую...” – так писалося в наказі керівника Укравтодору П.Кравчука. Ви чуєте, Аркадіївно зі Смолового, і всі ті люди, що зі мною зустрічалися, вас уже нема, бо влада вас уже завела у „тенденцію... аж до повної відсутності населення”. Героїчні ви люди – ні німці, ні комуністи, ні помаранчеві авантюристи не можуть вас добити!
Власне, як це не прикро мені особисто визнавати, але і при комуністах такого не могло бути – щоб кинути недороблену дорогу, зруйнувавши стару. Чому ж на таку авантюру пішов депутат Ляшко? Певно, він перекинув кошти на інші села, де краще голосували за Блок Юлії Тимошенко. Але ж Смоловий, як і вся Бахмаччина, голосував теж за БЮТ. Тепер тут ненавидять владу вкупі з Ляшком і БЮТом.

Ну, а про такі дрібниці, як втрата ніжинською будівельною фірмою замовлення і заведення в область замість неї фірми донецької – вже й говорити не варто. Хоча начальник Ніжинської ПШМК М.Гавриленко ще намагається апелювати до голови обласної ради Н.Романової: «За виконані будівельно-монтажні роботи замовник не розрахувався... Час осіннього бездоріжжя унеможливить перевезення сільгосппродукції місцевим підприємством…»

«Кажуть, що села вимирають, — говорить уродженець Смолового Микола Звєрєв. – Звичайно, якщо ні дороги, ні церкви, ні магазину, ні школи в селі нема, то що ж людям лишається робити? Або помирати, або виїжджати». До речі, Микола Вікторович добивається для свого села не тільки дорогу, але й з РЕСом домовився про ремонт електроопори, що вербою була. І при мені з’ясовував шляхи відкриття в селі магазину – вже й продавець є.
«Померти своєму селу я не дам!» — рішуче настроєний М.Звєрєв, показуючи охололу батьківську хату, витік річки Удай та скіфську могилу. По дорозі він цитує Шевченка: «І досі нудно, як згадаю готичеський с часами дом, мужик там шапочку знімає, як флаг побачить...”. Так Кобзар згадував про перебування у маєтку Петра Скоропадського, що неподалік Смолового.
Так, любов будує і відроджує. А бездуховність штовхає на авантюри, які дорого обходяться навіть тим, хто їх робить.

„Будівництво доріг призупинено”, – констатує ріпкинська районна газета. Мова йде про дороги між селами Задеріївка — Кам’янка — Суслівка, Скитьки — Клонів, Олешня – Аткильня, Клубівка — Пізнопали, Мохначі — Углова Рудня, Любеч —Кукарі. Без дороги залишаються жителі прикордонного села Кусії у Городнянському районі....
„Жителі Майорського стурбовані...” – перегукується корюківська „районка”. Тут мова йде про дорогу до села Петрова Слобода, де мешкає 192 особи (чуєте, а вас обласна рада порахувала всього лише до 20!). Неблагонадійні ці райони для БЮТ.

...На руках Ірини Леоненко у Смоловому – дев’ятимісячна Настуня. Вона терпляче слухала наші розмови та зрештою не витримала, захникала, коли мама рішуче вимовляла: «Зробіть нам дорогу, бо як дитина захворіє – як її везти, як?!»

Василь ЧЕПУРНИЙ.
Бахмацький район.