Як козакам нетелей роздавали
«Ось вона в мене хліб з’їсть!» — промовляв Юрій Бузун із села Обмачів Бахмацького району, запихаючи до рота корові кусень хліба. Корова, прив’язана налигачем до воза, вперто відмовлялася його їсти. За возом Бузуна, на виїзді із ветеринарної лікарні утворився вже чималий затор із возів та автомобілів.
«Ні, вона таки в мене його з’їсть, — наполягав Юрій, — коли вона його з’їсть з моїх рук, то ходитиме за мною, мов прив’язана».
Нарешті це йому вдалося, і корова пішла за возом.
20 корів, прив’язаних до жердини, селяни з Батурина та навколишніх сіл, що чекали на них, районне та обласне керівництво – наповнили двір лікарні. Все свідчило, що тут відбувається небуденна подія.
Чи впливає економічний стан США на поширення нетелей?
Роз’яснити, що тут відбувається, погодилася Ганна Підгорна, менеджер проекту «Східно-центральний регіон» міжнародної благодійної фундації «Хайфер Проджект Інтернешенел».
— Те, що ви бачите, — це продовження реалізації проекту міжнародної благодійної фундації «ХПІ» «Розвиток молочного скотарства і бджільництва в смт Батурин». Цього дня ми поширюємо серед бажаючих чергову партію нетелей. Перший транш, який ми вже поширили, – 20 нетелів породи «українська червоно-ряба» та 10 бджолопакетів з бджолами породи «українська степова».
«ХПІ» — міжнародна благодійна фундація. Від 1944 року займається благодійництвом – поширює скотарство, бджільництво, вівчарство. У нас є базова програма, яка діє по всій Україні, і у нас відкритий конкурс. Тобто подається грантова програма, і вона затверджується або ні. Грантова програма батуринської громади відповідала всім критеріям, і вона була не гірша, а навіть краща за інші. Два роки голова Батуринського сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу ім.О.Кодакова Леонід Бердичевський ходив до нас і розробив найкращу пропозицію.
Принцип такий: селянину безкоштовно надається нетель, вона застрахована. Якщо народиться теличка, вона має бути передана будь-кому іншому. Бичка господарі можуть продати. Протягом 3-х років обов’язково потрібно отримати теличку і передати цей дар комусь. Тоді нетель залишається господарю. У випадку ненароджуваності телички за 3 роки представник громади віддає бичка і отримує від когось нетель.
— Чи мають шанс інші територіальні громади виграти у вас конкурс і отримати таке щастя?
— Звичайно, але за умови грамотного написання проекту та наших фінансових можливостей. Наша штаб-квартира знаходиться в Америці, і зараз там не найкращі часи. Цього року фінансування дещо обмежене, сподіваюсь наступного року нам нададуть більше ресурсів.
— Скільки проектів ви можете реалізовувати на території нашої області одночасно? Є якісь обмеження?
— Обмежень немає жодних, нині ми реалізовуємо в Україні 50 проектів, щороку починаємо 7 нових, окрім цього року. Але маю надію, що в майбутньому ми надолужимо згаяний час.
— Яка мета фонду?
— Подолати бідність, піклуючись про землю. Тобто допомогти людям, не безпосередньо надаючи їм хліб чи молоко, а надаючи їм засоби, щоб вони їх виробляли. Наприклад, надаємо корову, що протягом тривалого часу буде надавати родині м’ясо, молоко, при цьому не завдаючи шкоди навколишньому середовищу.
— Сьогодні 20 нетелей знайдуть своїх господарів, —підбив підсумок представник Чернігівської обладміністрації Володимир Кочерга.
Чому Ярош теличку на плечах нести хотів?
А селяни в цей час не тільки слухали, але й заповнювали опитувальні листи.
— Ні, не займаємося ми вдома селекційною роботою, – вголос промовила Галина Скрипка з Батурина і поставила в листі відповідну позначку.
— Розкажіть, навіщо вам ця морока – корова? – питаю в сім’ї Скрипок.
— Я ніде не працюю, чоловік чорнобилець. Тож корова нам не завадить. Молоко будемо здавати. А теля здамо на м’ясо.
Пізніше почалося найцікавіше.
«Де шапка з номерами? – голосно питав Анатолій Бороденко, завідувач Батуринської ветеринарної лікарні. – Ставте її на стіл, члени кооперативу зараз будуть тягнути номерки. Хто який витягне, того й корова».
Починається жеребкування, першим витягує лист із номером 6953 Володимир Ярошко з Матіївки.
Разом з ним ми прямуємо до прив’язаних теличок у пошуках його корівки. Шукаємо довгенько і нарешті знаходимо. Вона з білим кучерявим лобом лежить на землі і вперто відмовляється піднятися. Володимир Миколайович і гладить її, і легенько плескає мотузкою.
«Ярош, тепер ти будеш її нести на плечах!» – кепкує з нього молодий сусід.
Нарешті вона піднімається.
— Як назвете її? – питаю в господаря.
— Треба спитати в жінки, — відповідає пан Володимир.
У цей час корів окропляє святою водою настоятель Свято-Воскресенського храму УПЦ МП протоієрей о.Георгій.
…і Мена, і Шостка, і Короп селян дурять
Я починаю бесіду з людиною, що«заварила цю кутю» —написала проект, виграла його , створила кооператив, і поширює серед його членів отримані від «американців» корови, — головою батуринського СОК Леонідом Бердичевським.
— Мені 69 років. Останнім часом я задумався, як знищується наше село, помирають люди. Пригадую, як у 45 році мій батько привів додому теличку зі сльозами на очах.
Я запитав у нього: «Чому ти плачеш?», а він відповів: «Льоня, якби у нас не було корови, то весь куток помер би з голоду. Буде корова — буде життя!». 2002 року я оцінив усі форми господарювання – всі ті ТОВи, ПОВи і зрозумів, що вони живуть тільки для себе, а не для людей. До революції у нас існували кооперативи, який зараз ми відродили. Поодинці ми нічого не зробимо, ми просто не виживемо.
— Як вижити, коли одна людина у Матіївці, інша — десь у Батурині?
— Ми зробили так, що в Батурині розміщується центральне відділення. Матіївка, Мости, Обмачів, Пальчики — це будуть наші філії. І вони там розростатимуться, тому що люди, яким телицю подарують, вступатимуть до кооперативу. У кооперативі планується членство у кількості 250 осіб. Вступний внесок — 20 гривень, пай – 55 гривень, на який будуть потім нараховуватися відсотки. Чим більше кооператив надаватиме послуг, тим більший відсоток. Пай віддається тоді, коли людина виходить.
— Які ще переваги вступу до кооперативу?
— Молоко тих, хто вступив до кооперативу, буде підвозитися тракторцем до холодильника. Нині люди здають молоко по 1 – 1,10 грн за 1 літр. Ми ж, закупивши холодильник, будемо шукати можливості, щоб здавати молоко не менше ніж 1,60 гривні за 1 літр, адже в сусідньому селі Обмачів сільськогосподарське підприємство здає молоко по 2,50 — 2,60 за літр, а люди — по 1,10. Через це вони дуже ображені.
Окрім того, «ХПІ» закупив сканер для визначення якості молока – жирності, кількості води. За хвилину даються дані на молоко будь-якої корови.
— Де ж ви взяли холодильник?
— Тільки вчора я його привіз. Його нам дав один меценат, який просив не називати його. Сканер новий, коштує на сьогодні він десь 50 тисяч. Поставлю в будинок, де ми будемо приймати молоко за всіма санітарним нормами. І будемо здавати молоко на Київ, бо і Мена, і Шостка, і Короп селян дурять.
— Хто ж цей загадковий меценат, мо’ який бізнесмен? Хто ще вам допомагає у реалізації ваших задумів?
— Це мій давній друг, гроші в нього є, — хитро мружить очі Леонід Бердичевський, — сам заробив, вирішив дати заробити й іншим. Ще спасибі голові Пісківського сільгосптовариства, який вигодував нам корів. Ми вибирали з його стада найкращих.
— Чи важко вам було утворювати кооператив?
— Дуже важко, тому що голова селищної ради Михайло Іващенко багато чого зробив, аби не було цього кооперативу. Розповідав, щоб люди не брали цих корів, адже, якщо вона загине, то людям нібито доведеться віддавати за неї хату.
Серед гостей був присутній і Володимир Сорока, голова Бахмацької районної ради.
— Чи не здається Вам, що подібну програму доцільніше було б реалізовувати в біднішому населеному пункті, ніж Батурин?
— Ця подія стосується не тільки батуринців, але й мешканців сусідніх сіл. А взагалі, на мою думку, потрібно розробити районну та навіть обласну програму розвитку сільського коопертивного руху. Для того, аби громади почали створювати такі ось виробничі кооперативи і могли знаходити підтримку.
Олександр ЯСЕНЧУК.
Бахмацький район.
«Ні, вона таки в мене його з’їсть, — наполягав Юрій, — коли вона його з’їсть з моїх рук, то ходитиме за мною, мов прив’язана».
Нарешті це йому вдалося, і корова пішла за возом.
20 корів, прив’язаних до жердини, селяни з Батурина та навколишніх сіл, що чекали на них, районне та обласне керівництво – наповнили двір лікарні. Все свідчило, що тут відбувається небуденна подія.
Чи впливає економічний стан США на поширення нетелей?
Роз’яснити, що тут відбувається, погодилася Ганна Підгорна, менеджер проекту «Східно-центральний регіон» міжнародної благодійної фундації «Хайфер Проджект Інтернешенел».
— Те, що ви бачите, — це продовження реалізації проекту міжнародної благодійної фундації «ХПІ» «Розвиток молочного скотарства і бджільництва в смт Батурин». Цього дня ми поширюємо серед бажаючих чергову партію нетелей. Перший транш, який ми вже поширили, – 20 нетелів породи «українська червоно-ряба» та 10 бджолопакетів з бджолами породи «українська степова».
«ХПІ» — міжнародна благодійна фундація. Від 1944 року займається благодійництвом – поширює скотарство, бджільництво, вівчарство. У нас є базова програма, яка діє по всій Україні, і у нас відкритий конкурс. Тобто подається грантова програма, і вона затверджується або ні. Грантова програма батуринської громади відповідала всім критеріям, і вона була не гірша, а навіть краща за інші. Два роки голова Батуринського сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу ім.О.Кодакова Леонід Бердичевський ходив до нас і розробив найкращу пропозицію.
Принцип такий: селянину безкоштовно надається нетель, вона застрахована. Якщо народиться теличка, вона має бути передана будь-кому іншому. Бичка господарі можуть продати. Протягом 3-х років обов’язково потрібно отримати теличку і передати цей дар комусь. Тоді нетель залишається господарю. У випадку ненароджуваності телички за 3 роки представник громади віддає бичка і отримує від когось нетель.
— Чи мають шанс інші територіальні громади виграти у вас конкурс і отримати таке щастя?
— Звичайно, але за умови грамотного написання проекту та наших фінансових можливостей. Наша штаб-квартира знаходиться в Америці, і зараз там не найкращі часи. Цього року фінансування дещо обмежене, сподіваюсь наступного року нам нададуть більше ресурсів.
— Скільки проектів ви можете реалізовувати на території нашої області одночасно? Є якісь обмеження?
— Обмежень немає жодних, нині ми реалізовуємо в Україні 50 проектів, щороку починаємо 7 нових, окрім цього року. Але маю надію, що в майбутньому ми надолужимо згаяний час.
— Яка мета фонду?
— Подолати бідність, піклуючись про землю. Тобто допомогти людям, не безпосередньо надаючи їм хліб чи молоко, а надаючи їм засоби, щоб вони їх виробляли. Наприклад, надаємо корову, що протягом тривалого часу буде надавати родині м’ясо, молоко, при цьому не завдаючи шкоди навколишньому середовищу.
— Сьогодні 20 нетелей знайдуть своїх господарів, —підбив підсумок представник Чернігівської обладміністрації Володимир Кочерга.
Чому Ярош теличку на плечах нести хотів?
А селяни в цей час не тільки слухали, але й заповнювали опитувальні листи.
— Ні, не займаємося ми вдома селекційною роботою, – вголос промовила Галина Скрипка з Батурина і поставила в листі відповідну позначку.
— Розкажіть, навіщо вам ця морока – корова? – питаю в сім’ї Скрипок.
— Я ніде не працюю, чоловік чорнобилець. Тож корова нам не завадить. Молоко будемо здавати. А теля здамо на м’ясо.
Пізніше почалося найцікавіше.
«Де шапка з номерами? – голосно питав Анатолій Бороденко, завідувач Батуринської ветеринарної лікарні. – Ставте її на стіл, члени кооперативу зараз будуть тягнути номерки. Хто який витягне, того й корова».
Починається жеребкування, першим витягує лист із номером 6953 Володимир Ярошко з Матіївки.
Разом з ним ми прямуємо до прив’язаних теличок у пошуках його корівки. Шукаємо довгенько і нарешті знаходимо. Вона з білим кучерявим лобом лежить на землі і вперто відмовляється піднятися. Володимир Миколайович і гладить її, і легенько плескає мотузкою.
«Ярош, тепер ти будеш її нести на плечах!» – кепкує з нього молодий сусід.
Нарешті вона піднімається.
— Як назвете її? – питаю в господаря.
— Треба спитати в жінки, — відповідає пан Володимир.
У цей час корів окропляє святою водою настоятель Свято-Воскресенського храму УПЦ МП протоієрей о.Георгій.
…і Мена, і Шостка, і Короп селян дурять
Я починаю бесіду з людиною, що«заварила цю кутю» —написала проект, виграла його , створила кооператив, і поширює серед його членів отримані від «американців» корови, — головою батуринського СОК Леонідом Бердичевським.
— Мені 69 років. Останнім часом я задумався, як знищується наше село, помирають люди. Пригадую, як у 45 році мій батько привів додому теличку зі сльозами на очах.
Я запитав у нього: «Чому ти плачеш?», а він відповів: «Льоня, якби у нас не було корови, то весь куток помер би з голоду. Буде корова — буде життя!». 2002 року я оцінив усі форми господарювання – всі ті ТОВи, ПОВи і зрозумів, що вони живуть тільки для себе, а не для людей. До революції у нас існували кооперативи, який зараз ми відродили. Поодинці ми нічого не зробимо, ми просто не виживемо.
— Як вижити, коли одна людина у Матіївці, інша — десь у Батурині?
— Ми зробили так, що в Батурині розміщується центральне відділення. Матіївка, Мости, Обмачів, Пальчики — це будуть наші філії. І вони там розростатимуться, тому що люди, яким телицю подарують, вступатимуть до кооперативу. У кооперативі планується членство у кількості 250 осіб. Вступний внесок — 20 гривень, пай – 55 гривень, на який будуть потім нараховуватися відсотки. Чим більше кооператив надаватиме послуг, тим більший відсоток. Пай віддається тоді, коли людина виходить.
— Які ще переваги вступу до кооперативу?
— Молоко тих, хто вступив до кооперативу, буде підвозитися тракторцем до холодильника. Нині люди здають молоко по 1 – 1,10 грн за 1 літр. Ми ж, закупивши холодильник, будемо шукати можливості, щоб здавати молоко не менше ніж 1,60 гривні за 1 літр, адже в сусідньому селі Обмачів сільськогосподарське підприємство здає молоко по 2,50 — 2,60 за літр, а люди — по 1,10. Через це вони дуже ображені.
Окрім того, «ХПІ» закупив сканер для визначення якості молока – жирності, кількості води. За хвилину даються дані на молоко будь-якої корови.
— Де ж ви взяли холодильник?
— Тільки вчора я його привіз. Його нам дав один меценат, який просив не називати його. Сканер новий, коштує на сьогодні він десь 50 тисяч. Поставлю в будинок, де ми будемо приймати молоко за всіма санітарним нормами. І будемо здавати молоко на Київ, бо і Мена, і Шостка, і Короп селян дурять.
— Хто ж цей загадковий меценат, мо’ який бізнесмен? Хто ще вам допомагає у реалізації ваших задумів?
— Це мій давній друг, гроші в нього є, — хитро мружить очі Леонід Бердичевський, — сам заробив, вирішив дати заробити й іншим. Ще спасибі голові Пісківського сільгосптовариства, який вигодував нам корів. Ми вибирали з його стада найкращих.
— Чи важко вам було утворювати кооператив?
— Дуже важко, тому що голова селищної ради Михайло Іващенко багато чого зробив, аби не було цього кооперативу. Розповідав, щоб люди не брали цих корів, адже, якщо вона загине, то людям нібито доведеться віддавати за неї хату.
Серед гостей був присутній і Володимир Сорока, голова Бахмацької районної ради.
— Чи не здається Вам, що подібну програму доцільніше було б реалізовувати в біднішому населеному пункті, ніж Батурин?
— Ця подія стосується не тільки батуринців, але й мешканців сусідніх сіл. А взагалі, на мою думку, потрібно розробити районну та навіть обласну програму розвитку сільського коопертивного руху. Для того, аби громади почали створювати такі ось виробничі кооперативи і могли знаходити підтримку.
Олександр ЯСЕНЧУК.
Бахмацький район.
| Коментарі (0) |