Наш спецкор Олександр Волощук — на острові Берінга
Цього тижня коротеньким листом — у кілька електронних рядків — озвався наш спеціальний кореспондент Олександр Волощук. Він дістався до острова Берінга. 17 жовтня планує повернутися на Камчатку і тоді напише більш ґрунтовного листа. А поки він нам напише, подаємо коротке повідомлення про цю далеку від України землю, куди дістався наш мандрівник у пошуках українців… Острів Берінга
Берінг Вітус Іонассен (1681—1741). Мореплавець, дослідник Камчатки, Тихоокеанського узбережжя Росії та західних берегів Північної Америки, капітан-командор російського флоту. Народився в Хорсенсі (Данія). На службі в Росії провів 37 років. У 1703—1724 рр. служив на Балтійському й Азовському флотах. 1725-го, за дорученням Петра I, очолив Першу Камчатську експедицію, яка вирушила в Тихий океан, аби з’ясувати, чи з’єднується Азія з Америкою, а 1732-го — Другу Камчатську, або Велику Північну, експедицію, з якої не повернувся.
Позначив на карті узбережжя Аляски, низку островів із груп Алеутських, Курильських, Японських. На честь Берінга названо море, острів, протоку, мис на узбережжі Охотського моря. Його ім’я носять також Командорські острови.
У Першу Камчатську експедицію Вітуса Іонассена Берінга (у Росії його звали простіше — Іван Іванович Берін) послав Петро І — за два тижні до смерті. Пошук морських шляхів завжди був ідеєю фікс цього монарха. Проте ні взяття Азова, ні похід на Каспій виходу у відкритий океан не давали. Панування на Балтиці було досить відносне — шведи чи данці щохвилини могли покласти йому край. Залишався Далекий Схід: через протоку між Азією й Америкою російські судна могли б прорватися до Індії й Китаю. Якщо там була протока.
Іронія була в тому, що протоку між Азією й Америкою ще 80 років тому відкрив козак Семен Дежньов. Однак результати його приватної експедиції надбанням громадськості не стали. Принаймні про неї не знали ні цар Петро, ні капітан Берінг.
Експедиція вирушила з Петербурга на Далекий Схід у січні 1725 року, але тільки 13 липня 1728 р. Берінг ступив на борт корабля «Св. Гавриїл», побудованого в Нижньокамчатську, й поплив на північ. Більше місяця він плавав серед незнайомих берегів і позначав їх на карті. Досяг 67 градуса 18 хвилини північної широти, дізнався від місцевого населення — чукчів та алеутів, що далі берег простирається на захід, і зробив категоричний висновок: «не можна Азії з’єднуватися з Америкою».
Погода псувалася, кораблю загрожувало бути затертим крижинами. Вважаючи свою місію виконаною, Берінг повернув назад. До відкриттів Берінга колегія поставилася недовірливо: все-таки протоки він на власні очі не бачив і на карті не позначив. Проте йому виклопотали чин капітан-командора, та й пропозицію схвалили. 28 грудня 1732 року з найвищого повеління — а на престолі вже сиділа Анна Іоанівна —дозволили спорядити Другу Камчатську експедицію. Задумали її набагато масштабнішою, ніж першу. І тривала вона майже десять років.
Тридцять років потому англійський мореплавець Джеймс Кук дасть протоці ім’я Берінга й висловить захоплення, наскільки досконалими виявилися карти, складені під час останнього походу Берінга. Саме тоді командор позначив на карті узбережжя Аляски, Алеутські, Курильські, Японські острови.
…Берінга поховали з неабиякими почестями. На голому острові, де кожна трісочка була на обліку, тіло командора обклали чотирма дошками. Саме за цією імпровізованою труною через чверть тисячоліття дослідники впізнали його поховання серед інших.
За матеріалами вітчизняної преси
| Коментарі (0) |