Чернігівщина отаманська

«Отамани, отаманщина…Це була запізніла реакція на Українську революцію, — пише історик Геннадій Іванущенко. — Знаємо і про трагічні наслідки цього запізнення». Адже Отаманщина мала не тільки героїко-романтичний, а й подекуди анархо-деструктивний, антисемітський відтінок. Проте це була реакція селян на політику військового комунізму більшовиків, коли на всій Україні запроваджувалась продовольча розверстка: все зерно, крім необхідного мінімуму, селяни повинні були здавати державі за встановленими нею цінами. Заборонялася торгівля продуктами харчування. Щоб придушити опір України, уряд здійснював політику червоного терору.
Селяни, в свою чергу, почали організовувати повстанські загони, які терором відповідали на терор. Масові селянські повстання викликало також захоплення України денікінцями. Денікінський окупаційний режим існував улітку і восени 1919 р. Денікін розпочав з відновлення поміщицького землеволодіння: за допомогою військових команд у селян силою забирали землю і реманент, білогвардійці наклали великий продовольчий податок, який був не менший від радянської продрозверстки.
Денікін не визнавав незалежності України у будь-якій формі державної організації, відкидаючи як федеративні плани Скоропадського, так і самостійницькі ідеали Петлюри. Така позиція унеможливлювала спільний антибільшовицький союз армії УНР та Добровольчої армії. Натомість Денікін взагалі заборонив назву "Україна" — замість неї вживалась назва "Юг России".
У вересні 1919 р. у тилу денікінської армії почалося масове селянське повстання, яке разом із наступом більшовиків змусило Денікіна відступити до Криму.
Менш відомо, що на території нашої області з 1919 по 1923 рр. діяло більше 100 повстанських загонів та відбулося декілька десятків повстань. «Комуністичні банди, — пише Геннадій Іванущенко, — позначали свій шлях масовими розстрілами заручників, концтаборами, грабунком українських селян, нищенням духовних святинь. Висновок напрошується вельми цікавий: ніякого «мирного населення» не було. Була всенародна боротьба проти більшовицьких загарбників, яка набирала різних форм — від глухого саботажу до активних бойових дій та тривалих рейдів. Земля горіла під ногами більшовиків». Так восени 1921 р. у Батурині вибухнуло повстання, яке завершилося вбивством місцевого комісара. Із присланого з Конотопа для придушення повстання продзагону зі 100 осіб живими залишилися тільки 18.
Громадянська війна закінчилася поразкою, результат якої — голод 1921 р., Голодомор 1933 р. Причини поразки — роз'єднаність, захоплення керівництва Української Народної Республіки соціалізмом.
Вшануймо пам’ять тих борців, що загинули в боротьбі за українських селян. Повні біографії їх досі невідомі, відсутні фотографії. Вони чекають своїх дослідників.

Отаман Ангел
Діяв на території Борзнянського, Прилуцького, Ічнянського, Ніжинського, Козелецького, Бахмацького, Чернігівського, Конотопського районів, на півночі Полтавщини.
Надзвичайно знаменитий отаман, досить сказати, що комуністична пропаганда зобразила його у фільмі «Адъютант его превосходительства». Біографія отамана досить заплутана. Є дві версії: його звали Євген Ангел чи Олександр Грудницький. Походив із селянської родини, є відомості, що народився у с.Власівка Ічнянського району. Був учасником Першої світової війни, дослужився до поручика.
У 1918 році належав до складу Українського козацтва Чернігівщини. 17.11.1918 р. сформував і очолив загін "Курінь смерті" чисельністю близько п’яти тисяч осіб. Спочатку він боровся проти гетьманських залог, а пізніше брав участь у боротьбі проти червоних військ. Захищав права селян, обдурених радянською владою, відзначився як антисеміт.
Бійці "Куреня смерті" піднімали селян Чернігівської і Сумської губерній на боротьбу з Червоною армією. Вони громили радянські виконкоми, роззброювали міліцію, руйнували залізничну колію і телефонний зв’язок.
Подальша доля досить заплутана. За одною з версій, у 1919 році отаман Ангел за підтримки отамана Зеленого вступив у бій з чекістами і червоною кавалерією, після чого відійшов за Київ. Потім добрів до Житомирщини, вступив у бій з червоноармійцями між Бердичевом і Козятином. Там отаман Ангел потрапив до рук чекістів. Наприкінці 1919 року його розстріляли. За іншою версією, більш правдоподібною, на початку 1919 року виступив проти уряду С.Петлюри, підтримавши більшовиків, пізніше провадив партизанську боротьбу проти білогвардійців, знову боровся з червоними. Серед українських емігрантів була поширена версія про те, що він був розстріляний у 1921 році ЧК. Проте, як твердить історик Я.Тинченко, за матеріалами ОДПУ на початку 1921 року отаман Ангел здався радянській владі.
Опис зовнішності: високого зросту, брюнет, був схожий на грузина. В його чорних булькатих очах «завше палали вогнини невичерпної енергії і рішучої вдачі», писав про нього підполковник армії УНР Михайло Середа. Мав жилаву, рухливу постать. Був зодягнений в чорну вовняну бурку, гостроверху чорну папаху і кавказькі вовняні чоботи, знизу обшиті шкірою.
З документів. Про діяльність отамана Ангела ніхто краще не скаже, як сам ворог, тож наведемо уривок з однієї книги: «…Дуже часто чекістам Чернігівщини доводилося згортати оперативну роботу і зі зброєю в руках громити бандитські ватаги, придушувати куркульські заколоти. Постійну боротьбу з шекерівськими і ангелівськими бандами вели загони Борзенської ЧК на чолі з її головою Чигирином та батальйоном Чернігівської губчека під керівництвом політкомісара Ковальова. Сотні чекістів полягли в боротьбі з контрреволюцією від рук бандитів, змовників і оскаженілої куркульні».
Отаман Галака (Іван Васильчиков)
Діяв у 1919 – 1921 рр. на території Чернігівського, Городнянського, Ріпкинського районів, на півдні Гомельщини.
Учасник першої Світової війни, дослужився до підпоручика. Узимку 1919 р. він приєднався до Богунської дивізії Червоної армії, командував ескадроном. Наприкінці 1919 р. утворив власний загін, що боровся з червоними та займався єврейськими погромами.
У грудні 1921 р. Чернігівський і Городнянський повіти контролювалися Галакою. Комуністи залишилися лише в містах. Свій вплив отаман поширив і на Мінську губернію. 13 лютого він роззброїв кавалеристів 544-го полку, а 16 лютого – 6-ий загін 37-ої дивізії. Хлопці захопили кількасот гвинтівок і 14 кулеметів.
Того ж дня загін Галаки силою 50 шабель та 80 багнетів зайняв Ріпки. Кривдники його батьків та комуністи жорстоко поплатилися за свої злочини. Загинуло й багато євреїв. Було знищено документи про продподаток та “борги” селян “соввласті”.
Потому продовжилася жорстока боротьба. Долю Галаки вирішив чекіст Федір Гончаров. Увійшовши в довіру до отамана, зарубав Галаку, коли той спав. Сталося це 7 липня 1921 р.
Опис зовнішності: високого зросту, чорнявий, нервовий.
З документів. «Громадяни! Рятуйте себе від насильників жидів, які розстрілюють вас у ЧК. Ви не чекайте, доки вас усіх перестріляють, а бийте їх. Ми боремось за вас. Галака». (З листівки).
Отаман Ілько Струк
Діяв на території Остерщини та Київщини.
Народився 18 грудня 1896 р. у хліборобській родині в с.Грині Горностайпільської волості Чорнобильського повіту. Першу світову війну закінчив капітаном.
У 1919 р., коли Директорія відступила на захід, Ілько Струк, організувавши довкола себе тисячі козаків, назвавши своє військо Першою повстанчою армією УНР, залишився в Чорнобильському повіті, який повністю контролював. Коли 30 серпня 1919 р. об'єднане українське військо увійшло до Києва, а потім здало його денікінцям, Струк був примушений замиритися з білогвардійцями. Разом з ними дійшов з боями до Одеси, потім, прорвавшись силою через територію Румунії та центр України, досяг свого району. Тут, у рідному повіті, він разом з українсько-польським військом взяв участь у визвольному поході на Київ.
Згодом, коли розпочався наступ Червоної армії, Струк узяв участь в обороні столиці. Потім були тяжкі оборонні бої під Проскуровом, Дубно, Ковелем. Врешті опинилися на найзахіднішій околиці українських земель — на берегах Західного Бугу. У липні 1920 р., прорвавши лави 12-ої більшовицької армії, а потім І смугу Башкирської дивізії, рушили додому. Рейд по запіллю Червоної армії завершився успішно, і в серпні повстанці вступили до Чорнобильського повіту. Більшовики, зачувши, що повернувся Струк, повтікали з містечок і сіл, залишивши величезний район без бою. Струк повів наступ на Чорнобиль, де засіли червоні, і після упертого бою захопив його. Так розпочалося загальне повстання згідно з одержаним наказом головного отамана Симона Петлюри. У повстанні брали участь селяни Чорнобильського, Київського, Радомишльського, Овруцького, Мозирського і Козелецького повітів.
Настала зима — несприятливий для повстанців час. Але Струк, як тоді казали, "на повстанні" провів зиму. До останніх чисел лютого робили переходи з місця на місце, займаючи Овруч, Васильків, Сквиру, Макарів, Брусилів, Остер, Козелець, Мозир, Наровлю Мозирського повіту, Комарин Мінської губернії...
Коли визвольні змагання завершилися поразкою, Струку (орієнтовно взимку 1922 — 1923 рр.) вдалося емігрувати до Польщі. Є непідтверджена інформація, що Ілько Струк прожив в еміграції ще понад 40 років і помер 1969 року в Чехословаччині...
Отаман Ромашко
Діяв на території Козелецького, Остерського, Ніжинського, Носівського та Бобровицького районів.
Загін, який очолював отаман Ромашко, діяв у 1919 – 1921 роках. Станом на 23.08.1919 р. нараховував 2500 осіб, мав 4 кулемети, а в червні 1920 р., незважаючи на успішну мобілізацію, проведену на Козелеччині, нараховував лише 60 шабель, бо перед цим у бою втратив 230 осіб. 1921 року мав 400 осіб та 7 кулеметів. Відзначився негативним ставленням до євреїв. Загинув від рук більшовиків.
З документів: «Підтримував таємний зв’язок з Петлюрою, хоча повстанці його загону, ведучи боротьбу з Червоною Армією, не визнавали Петлюри і поляків, відмовляючись від переговорів з ними», — йшлося в донесенні ЧК.
Отаман Петренко
Діяв на території Сосницького, Борзнянського та Менського районів. Діяв від імені Директорії УНР і С.Петлюри у 1919 — 1920 (?) роках. Чисельність загонів невідома.
З документів: «Відозва до червоноармійців Сосницького карального загону отамана Петренка...Товариші червоноармійці! Сьогодні ваша доля в мене в руках: захочу – виріжу вас як собак, захочу помилую. Не винні мобілізовані, так треба різати комісарів! Я торік багато в Борзенському повіті порізав надзвичайок, каральних реквізиційних загонів, але потім дізнався, що дуже багато зайвих жертв. То ж наказую вам, гидота, сьогоднішнього дня біжіть по домівках, бо наступного дня не пожалію не тільки вас, але і ваших дітей, тому покайтесь, щоб не було пізно. Годі переховуватись за чужими спинами!...» 29.05.1920 р.
Отаманша Маруся Соколовська
(дівоче прізвище
Добряка-Обід)
Дружина вбитого на початку 1919 р. сквирського отамана Соколовського. Очолила загін, який діяв на території Чернігівської губернії у 1919 – 1920 рр. Особливо жорстоко ставилися до продзагонівців. Був випадок, коли за 1 день загоном було знищено 72 червоноармійці, які примусово забирали зерно в селян.
З документів. Листівка, розповсюджена на Кролевеччині 02.07.1920 р. «Маруся збирає партію і бореться за Установчі Збори, влада ця для нас дуже приємна і добра. Петлюра, поляки теж борються за таку владу, як і Маруся. Поляки – не кацапи. Хто бажає до цієї партії, то будь ласка, хай з'явиться тоді, коли ми дамо знати. У кого є зброя, то беріть з собою, а у кого нема, то видамо».
Отаман Григорій Штокало
Діяв на території Борзнянщини, штаб містився на Галайбиних хуторах.
У 1919 році мав 5 кулеметів, 2 гармати зі снарядами та 300 багнетів.
Отаман Грива
Діяв на території Новгород-Сіверського району в 1919 — 1920 рр.
Отаман Ткаченко та отаман Цюпа -
Лисиця
Діяли на території Чернігівського повіту. Пізніше отаман Ткаченко перейшов на Сумщину.
500 багнетів нараховував загін у 1920 р. 15 багнетів та 2 шаблі — у 1921 р.
Отаман Ющенко
Діяв на території Городнянського району.
Після смерті у 1921 р. Галаки очолив його загін. Мав від 10 до 20 шабель. У 1922 році здався більшовикам.
Отаман Ємельянов
Діяв на території Ріпкинського району, поблизу с.Грибова Рудня.
Мав 14 — 15 шабель. 23 липня 1921 р. загін зі зброєю в руках здався радянській владі.
Поручик Коваленко і його ад’ютант
Шевченко
Діяли на території Прилуцького та Ічнянського районів.
Загін складався з 30 багнетів і 5 тачанок, 2 бричок та 1 дроги. Готували повстання на х.Жадьківка, але червоні випереджальним ударом перешкодили. Було вбито 14 повстанців.
Отаман Муровець
Діяв на території Новгород-Сіверського району.
Загін складався з 14 осіб. Ліквідований 30.04.1922 р.
Отаман Скрипченко та отаман Скубан і його жінка Анастасія
Діяли на території Ічнянського району у 1922 – 1923 рр. 02.07.1923 р. вбиті і передані радянській владі.
Отаман Шидловський та отаман Хижняк
Діяли на території Козелецького району.
Самоврядний загін
Діяв на території Стародубського району.
У 1919 р. стародубські селяни повстали проти більшовиків з лозунгом «За Росію не підемо воювати, а за Україну підемо!»
Отаман Орловський
Діяв на території Борзнянського району.