Кавказ і Україна

(Т.Шевченко, «Кавказ»).

Росія продовжує війну за Кавказ, почату понад 200 років тому. Здавалося б, при таких гігантських територіях, захапаних за століття Росією, що там той кавказький клаптик? Але досить простого погляду на карту, щоб зрозуміти величезне геополітичне значення Кавказу, розташованого на стику Європи й Азії, поміж двома морями, насиченому до того ж немалими природними ресурсами.

Зараз ось уже майже тиждень увага світу прикута до Грузії та її автономії — Південної Осетії.

Необхідна статистика та історія. Південна Осетія. Територія — 3 тисячі квадратних кілометрів. Для порівняння — це ненабагато більше від Козелецького чи Чернігівського районів області. Населення — 75 тисяч чоловік. Це в 4 рази менше, ніж у Чернігові. З них осетин — 45 тисяч, грузин — 18, росіян — 2, решта — інші національності.

Грузини й осетини, безумовно, два різні народи. Перший — православна нація з прадавньою історією і державністю. Другий — один із численних мусульманських народів Північного Кавказу. У обох своїх традиції, історія.

Але справа в тім, що так звана Південна Осетія — це давні грузинські землі. Осетини мешкають північніше, там, де нині Північно-Осетинська автономна республіка, що, як і весь Північний Кавказ, нині входить до складу Російської Федерації. Але після Жовтневого перевороту при утворенні СРСР і досить довільному трактуванні кордонів осетин розселили південніше й утворили в складі Грузинської радянської республіки так звану Південно-Осетинську автономну область. У 1989 році, наприкінці існування СРСР, область проголошує себе вже автономною республікою — утворенням уже вищого адміністративного рангу, ніж область. Це згідно з тодішнім законодавством не могло відбутися без санкції союзної влади — Москви.

1991 рік. Розвал СРСР. Утворення на його теренах 15-ти незалежних держав. І вже наступного року Південна Осетія проголошує себе взагалі незалежною від Грузії державою. По сьогодні її не визнано жодною державою світу. В тому числі — Росією. З кількох причин. По-перше, ще знаменита Нарада з безпеки співробітництва в Європі в Гельсінкі 1975 року зафіксувала принцип непорушності кордонів, що склалися після Другої світової війни. Було засуджено сепаратизм як такий і задекларовано недопустимість самовільного утворення нових держав в односторонньому порядку. Мова могла йти лише про добровільне розділення держав, як це сталося з Чехословаччиною, Югославією чи тим же СРСР. По-друге, коли ліквідовувався СРСР, то було домовлено, що всі колишні республіки залишаються в існуючих на 1991 рік кордонах. По-третє, це був би небезпечний прецедент для самої Росії, бо, за такою логікою, постало б питання про визначення незалежності, наприклад, тієї ж Чечні, а то й інших автономій.

Грузія, звичайно, не могла змиритися зі втратою своїх територій, з існуванням не лише самопроголошених «держав», а й так званих автономій. А на той час і Абхазька автономна республіка Грузії проголосила «незалежність». І в 1992 році Грузія спробувала силою повернути бунтівні території. А от Росія, мотивуючи те, що може бути не просто територіальне, а й етнічне протистояння між грузинами й осетинами, від імені ООН отримала мандат і стала «гарантом недопущення війни» в регіоні. Ось на цих підставах Росія і тримає свої війська в Південній Осетії вже 15 років у вигляді так званого «миротворчого контингенту».

Це формально, юридично. Насправді ж за цей час Росія просто негласно окупувала Південну Осетію, оскільки тамтешня влада в особі так званих президентів, урядів була просто маріонеткою Росії. Але й цього замало. За роки «миротворчої» окупації Росія нахабно видала десятки тисяч російських паспортів жителям Південної Осетії, так що переважна більшість їх стали «громадянами Росії». На якій підставі, що це за подвійне чи вже й потрійне (грузинсько-осетинсько-російське) громадянство — ці моменти Росію хвилювали найменше.

До речі, тому повним цинізмом є заява, зроблена днями головою Ради Федерації РФ (вищої палати парламенту Росії) Сергієм Мироновим: «Саакашвілі розв’язав війну, то ж у Росії сьогодні є підстави розглянути юридично і з точки зору міжнародного аспекту перебування Південної Осетії в складі Грузії». Натяк зрозумілий: чи не час зробити з Південної Осетії «незалежну» — читай, маріонеткову — державу, а то й просто включити її до складу Росії? Але з цієї ж заяви випливає й інше: навіть сама Росія офіційно вважає Південну Осетію усе ж як частину Грузії. Але лицемір’я у тому, що за останні 15 років, після згаданої війни, Грузія не мала жодного контролю над цієї територією. Жодного! Ні політичного, ні військового, ні економічного! Тому одним із перших гасел обраного в 2003 році Президента Грузії Михайла Саакашвілі було відновлення цілісності Грузії, навіть силовим методом. І лише на завершення 5-го року свого президентства, очевидно, вичерпавши всі політичні аргументи, президент вдався до силового повернення відірваних від Грузії її територій.

А між тим, безпосередньою причиною військових дій зі свого боку Росія назвала саме «захист своїх співвітчизників» у Південній Осетії. Але зараз для нас головне — що робити Україні. Є кілька загрозливих для держави моментів. Перше — це внутрішня слабкість нашої держави, наявність точно таких же сепаратистських сил на Півдні (Крим), Сході (Донбас) і навіть Заході України (так зване «русинство» на Закарпатті). Причому сепаратизм, який розкручується явно ззовні України і підтримується частиною владної еліти держави, що особливо небезпечно. Далі: є сигнали, що небезпечна практика видачі російських паспортів і штучне роблення «російських громадян» може торкнутися й України, насамперед, того ж Криму. Величезна проблема виникла тепер у зв’язку з базуванням Чорноморського флоту Росії в Україні. Адже російські кораблі вже вирушили із Севастополя в зону конфлікту і блокують узбережжя Грузії. Тобто Україна безпосередньо втягується у військові конфлікти. Тому лунають заклики скоротити термін перебування флоту РФ у Криму (він завершується за угодою у 2017 р.), а також остаточно вийти з СНД. До речі, під загрозою і нове утворення, яке ініціювала саме Україна і яке могло замінити СНД саме в цьому регіоні — йдеться про ГУАМ, політично-економічне об’єднання Грузії, України, Азербайджану і Молдови.

Я не буду повертатися в далеку історію українсько-російських стосунків. Вона всім відома. Як 300-річна окупація України Московією, так і насаджений звідти 70-річний комуністичний режим. Скільки натерпілася Україна від імперської політики Росії, спричиненої значною мірою також нашими внутрішніми чварами, нашою слабкістю — це все теж давно відоме. Я про інше. Схоже, зараз настав час серйозного випробування для української нації. Випробування на міцність, державність, патріотизм.

Петро АНТОНЕНКО