Історія одної церкви

Чудова дерев’яна церква Покрови Божої Матері в с.Ларинівка на Новгород-Сіверщині, споруджена на початку ХХ ст., багато чого може розповісти. Коли заходиш до неї, дійсно відчуваєш благодать Божу, нехай і нема там пишноти, як у міських храмах, нехай замість вікон у куполі сітка. Лунало слово Боже в храмі до 30-их років минулого століття, а потім прийшли комуністи, після війни перетворили храм на конюшню.

Мед з миш'яком

По закінченні служби Божої виходимо з храму, до мене підходить бабуся, одягнена в плюшку.

— Ось послухай, синку, як це було колись, знаю, що ти кореспондент, всім цікавишся, тільки не треба мого прізвища записувати.

Вирішило керівництво перетворити церкву на конюшню. Прийшов голова сільради, поламав усе. Іконостас потрощив, а священика, який приїхав рятувати ікони, спіймав та побив. Прости, Господи, гріхи його, помер він тяжкою смертю, довго мучився. Інший діяч узяв дві великі ікони і зробив з них бильця для ліжка, через деякий час працював він уже комірником і все звідти тяг. А було в нього троє дітей, старшенькі — студенти. І ось одного дня вирішив той чоловік додому вкрасти меду: взяв мед, налив його в банку та й пішов, а в коморі було в нього багато пацюків, труїв він їх, труїв, та, видно, так повело чоловіка, що насипав він меду в ту банку, де в нього миш'як зберігався.

Ввечері зібралася вся сім'я, діти з міста приїхали, друзі до них прийшли, почали чай з медом пити, та чогось не смакував того вечора чайок, тож гості відмовилися від частування, а через декілька днів померло в нього троє дітей – в одному гробу поховали, а чоловік став божевільним.

Ще один комуніст-активіст лісником працював, почав по іконах, як по мішенях, стріляти, вибив око Миколаю Чудотворцю, а через деякий час син лісника око собі теж видовбав.

По цих словах бабуся потихеньку йде собі додому, а я стою й думаю: а може, наші нещастя через то, що 70 років нищили церкви, вбивали священиків, морили голодом братів своїх?

Свята з Ларинівки

На кліросі під час служби найкраще співає Пелагая Ісаченко, старенька низенька бабуся (на фото). Їй вже за 80, живе зі старшою сестрою, за якою доглядає, ніколи не знала чоловіка. Напам'ять знає літургію, псалми, часи. Зір у неї зараз слабий, коли ясний день, то ще нормально бачить, а коли мряка – ні, тож і читати не може.

— Я із сім'ї куркуля, розкуркулили нас, батька забрали, матір померла, залишилися ми з сестрою сирітками.

Під час війни німці не зглянулись, що ми сироти, — хату спалили. По війні працювала, співала гарно, службу церковну
напам’ять вивчила. Батюшка постійно брав мене на похорони відспівувати – 80 ларинівців поховала. Я так хочу, щоб у нашому храмі правилось весь час, немає ж у нас зараз постійного священика.

Бабусі, що стоять поруч, кажуть, що Пелагея Ісаченко має нагороди від держави, бо багато працювала, до Новгорода-Сіверського ходила до церкви пішки (це більше 30 км тільки туди), дехто вважає її святою.

Олександр ЯСЕНЧУК.
Фото автора.
Новгород-Сіверський район.[r]