ВІЙНА ЗА рибу

«Будь-яка людина, якщо вона проведе хоч би один день з вудкою на річці або озері, якщо вона вволю надихається ароматом квітів, почує пересвист птахів і курликання журавлів, побачить у темній воді бронзовий або сріблястий блиск крупної риби, якщо вона, нарешті, відчує її пружний біг на якнайтоншій дзвінкій волосині, буде потім довго згадувати цей день, як один з найщасливіших днів у своєму житті». Так описав найулюбленіше заняття багатьох рибалок російський письменник і природолюб Костянтин Паустовський.
Але, схоже, тепер за все це треба буде або платити комусь, або спостерігати за подіями на річці лишень у кіно чи по телевізору…

Промисловики
наступають!

За три роки Головне державне управління охорони використання і відтворення водних живих ресурсів та регулювання рибальства зазнало аж чотири спроби реорганізації своєї діяльності. Вилікувати наболіле за останні роки ніяк не вдається: занадто багато спокус у тих, кому вигідна така ситуація. Любителі-рибалки опинилися між зацікавленими сторонами як буфер.
Повноваження Чернігівської рибінспекції після перших реформаційних кроків сягнули меж Сумської області і поглибились на її територію на кілька сотень кілометрів водяного простору. А причиною всіх негараздів стало те, що промисловий лов риби підприємцями шкодить не тільки мешканцям водойм, а й рибалкам-любителям.
— Промисловий лов риби у внутрішніх водоймах України – це злочин перед нашими нащадками, — вважає голова Чернігівської обласної організації Українського товариства мисливців і рибалок Олександр Прокоп’єв. – Жодна країна Європи не займається такою практикою у водоймах загального користування.
Промисловий лов риби безжалісно знищує все живе у водоймах, бо не дотримуються правил ловлення річкової живності.
Зате рибалок-любителів обмежили до неможливості. Якщо, скажімо, людина живе в Славутичі і є членом УТМР, то за межами села Дніпровське вона не має права ловити рибу, бо то вже інший регіон – київ¬ський. Чи не абсурд? Якщо так розвиватимуться події і далі, то скоро мешканець одного адмі¬ністративного району не зможе порибалити в іншому.
Війна між «рибними» структурами
…Під час полювання начальник Головного державного управління охорони використання і відтворення водних живих ресурсів та регулювання рибальства Сергій Ковальов через власну необережність випадково вбив себе. Така версія офі¬ційного розслідування. Це при тому, що загиблий мав чималий досвід поводження з мисливською зброєю. Звільнену посаду обійняв колишній начальник підрозділу правоохоронців, який по-міліцейськи мав би навести порядок. Мав би!

Збори в Славутичі

Чаша терпіння переповнена у рибалок зі Славутича, які наполохані не тільки чутками, а реальним становищем, в якому вже опинилися: вони не розу¬міють, чому їх женуть з тих місць, де ще недавно спокійно могли ловити рибу. А тому 127 любителів-рибалок зібралися у місцевому будинку культури, куди за¬просили представників з різних відомств, причетних до цієї проблеми.
— Ми добиваємося дотримання своїх конституційних прав користуватися природними об’єк¬тами відповідно до закону, — заявив на зібранні голова Чернігівської організації УТМР Олександр Прокоп’єв. — Сьогодні відбувається відкритий наступ не тільки на інтереси рибалок-любителів, а й на державні. Ніхто не займається й відтворенням риби. Ось зараз, коли ми тут знаходимося у цій залі, промисловики масово знищують статевозрілу рибу з ікрою. А ми повинні закуповувати мальків риби за внески членів товариства, яку потім виловлюють нещадно промисловики.
В Україні, наприклад, вирощуванням мальків щуки ніхто не займається: ловити рибу люблять, а відновлювати — ні. Розводять коропа, товстолобика і амура, але ця риба — не для наших кліматичних поясів, вона полюбляє постійну температуру… Пропозиції керівництва товариства мисливців та рибалок щодо переорієнтації на розведення щуки ігноруються.
— Кого ж ми годуємо нашими грошима? — запитує керівник товариства. – На сьогодні продуктивної розмови з новим керівництвом Чернігівської рибінспекції у нас не відбувається через небажання останньої. А для загальної справи потрібен, як ніколи, компроміс. Якщо ми не будемо добиватися справедливості й доброти, то наші діти нам ніколи цього не вибачать… Сьогодні кожний підприємець може отримати ліцензію на ловлення риби промисловим шляхом, як тільки виконає формальні процедури.
Вартість однієї тонни спійманої риби смішна: держава отримує близько 18 доларів США за виділену квоту. Але це тільки верхівка, за якою криється сама розв’язка: хто реально перевірить, скільки підприємець-згубник річкового світу зловить риби?
У Мені, наприклад, один підприємець (до того ж вегета¬ріанець) отримує енну кількість спеціальних карток (квоти) на дозвіл ловлення риби, а потім перепродує їх рибалкам, маючи величезний навар, а держава за¬знає збитків. Отримавши такі талони, рибалки масово виїжджають на простори річок і без будь-якого контролю виловлюють різними способами водяних мешканців. А прикордонники, рибінспектори, міліція ловлять простого рибалку, який на вудку хіба що спіймав рибину для супу, меншу на 1 см від дозволеної норми.
Так звані промисловики (а точніше — браконьєри) не гребують нічим: навіть дріб’язкова риба виловлюється густими сітками, із застосуванням вибухових і отруйних речовин, електроструму тощо, а вже на березі за лічені хвилини розкладається на лотки і здається реалізатору для подальшого збуту. 16 — 20 інспекторів рибохорони на всіх не вистачає. Промисловики серйозно підірвали маточне поголів’я риби. Вони не зацікавлені у збільшенні рибної фауни, і їм байдужий завтрашній день. Приваблює їх тільки фінансовий прибуток.
Після наради у Славутичі мені повідомили, що підприємець, аби спіймати велику кількість риби, сплачує контролюючим органам 50 доларів за один вилов (за ніч), і на те місце в обумовлений час ніхто з інспекторів не з’являється.
Коли керівник обласної організації УТМР послався на те, що в Білорусі, якщо спіймають браконьєра, суд без будь-якої експертизи рибного трофея може запроторити затриманого за ґрати на шість років, то у залі враз усі оживилися: так то ж, мовляв, там батько, так і порядок... А у нас, як за¬значив один із інспекторів обласної рибінспекції, суди часто повертають справу, і браконьєри залишаються чистенькими.
Торік, як повідомив О.Прокоп’єв, він та рибінспектори провели ряд результативних рейдів поблизу села Неданчичі. У цьому році там «хтось» обгородив ціле озеро металевою сіткою, і ніхто ніяких контрзаходів проти таких осіб не може вчинити. Промисловики наступають!
…Коли я запропонував одному посадовцю, який має відношення до інспекторської «справи», організувати спільний таємний рейд за участю журналіста на Дніпрі недалеко від Славутича, він обережно, але прямо сказав: «Ні, краще робіть це, якщо не боїтеся, без мене».
На фото: рибалка Сергій Іволгін,м.Славутич