Наше молочарство по-американськи

Свого часу «Сіверщина» докладно писала про те, що Авдіївка — єдине село в області, де здійснюється благодійний проект з підтримки селянства американською організацією «Хайфор продакшн».
Ця організація надає чималу допомогу селянам у багатьох країнах світу. Було оголошено конкурс на кращі проекти, і переміг якраз проект, складений Галиною Ілляш з Авдіївки. Енергійна жінка вже кілька років разом з деякими односельцями вийшли з реформованого колишнього колгоспу зі своїми земельними і майновими паями, і люди господарюють окремо, об’єд¬навшись у кооператив.
25 сім’ям з Авдіївки американці надали безкоштовно молоденьких корів, нетелів симентальської породи. Під егіду обслуговуючого кооперативу «Надія», який очолює Галина Ілляш. Суть проекту: першу народжену від подарованої корови теличку господар мав передати безкоштовно комусь із земляків.
— Галино Миколаївно, минуло вже півтора року після початку дії проекту, дарування людям корів. Вони отелилися, приплід росте?
— Із 25 корів 13 привели теличок, 12 корів – бичків. За умовами проекту господар має ростити теличку до півторарічного віку, а потім передати її комусь із земляків. Розтели були не в один час, але перші молоді телички вже досягли такого віку, і кілька їх передано новим господарям.
— А якщо народився бичок?
— Господар залишає його собі, може ростити на реалізацію. Але поки народжуються бички, подарована корова залишається власністю орга¬нізації, яка подарувала корову. Лише коли селянин отримає теличку, виростить і передасть іншому, корова стає його власністю. Тому дехто йшов на обмін. Тобто бичка, який народився, обмінювали у тих господарів, учасників проекту, в яких корова народила вже другу теличку. Адже проект діє другий рік, і почалися вже другі розтели.
— А щоб швидше, то у когось іншого так не можна поміняти на іншу теличку?
— Ні, адже йдеться про суворе дотримання порідності. Ми маємо берегти і розвивати цю симентальську породу.
А надої, звичайно, залежать не лише від самої породи, а й від годівлі, догляду. Але 15 — 20 літрів на день — це цілком звичайний надій для наших симентальських корів.
— Знаю, спершу у людей були побоювання щодо проекту, як і до всякої нової справи. Вони давно розвіялися?
— Давно. Навпаки, дехто бідкався, що не вистачило корови, чому дали комусь, а не йому. Але ми все робили гласно, худоба давалася не лише членам нашого кооперативу, а всім бажаючим, за списком, по черзі. Звичайно, за умови, що господар забезпечить належну годівлю і до¬гляд. Ось зараз «на виході» близько десятка телиць, яким виповнюється півтора року і які треба дарувати наступним господарям. Я вивісила оголошення в центрі села, запрошую бажаючих отримати первісток.
— Чим ще допомагає кооператив у цьому проекті?
— У рамках проекту безкоштовно 10 господарствам передано породистих свиноматок, двом пасічникам — бджолосім’ї. Допомагаємо ветеринарним обслуговуванням. А ще — за рахунок спонсорів проекту всю худобу застраховано. Безкоштовно для людей. Зазначу, що це дуже важливо. Адже у нас з’явилося немало проблем зі страхуванням корів. Страхові компанії працюють незадовільно. Всі так і хочуть обдурити селянина.
— Ваш кооператив долучився і до такої справи, як закупівля молока у населення. І не лише у членів кооперативу, а у всіх бажаючих.
— Так. Ми відкрили в колишній колгоспній бригаді молокоприймальний пункт. Самі звозимо молоко з дворів підводою. Цим займається мій чоловік Олексій. А головне: «Хайфер продакшн» зробила нам ще один подарунок — прилад для швидкого й точного визначення жирності молока. Працює надійно.
— Тобто міряє швидко і не дурить селян?
— Це правда. Бо зовсім інша система аналізу.
* * *
Щодо останнього, то це мені підтвердив мій друг і однокласник Петро Ілляш. Він чимало років пропрацював шахтарем у Донбасі, заслужено й законно достроково пішов на пенсію. Повернувся в село і вже чимало років займається домашнім господарством: кілька корів, городи, сінокоси. Так от Петро недавно ще здавав молоко на один із приймальних пунктів. Але з відкриттям пункту кооперативу «Надія» пере¬йшов туди. Й одразу жирність здаваного молока зросла на добрий відсоток: не 3,5, як було досі, а 4,5. Від тих самих корів! Про що це говорить, зрозуміло.
Насамкінець
Ми зараз говоримо, що молоко з двору стало одним з основних засобів існування для селянина. А для багатьох з них — основним. Але це лише тому, що селянин у нашій державі не може отримати ні нормальної роботи і заробітку, ні нормальної пенсії. От і гне «горб».
Пригадую, я в Польщі довго не міг пояснити своєму знайомому вчителеві, що воно таке — «особисте підсобне господарство». І нащо його українському колезі тримати домашній свинарник, корівник, гектари городів? У мого польського приятеля теж є клапоть землі біля обійстя, на якому — клумби. А продукти, каже приятель, у нас виробляють фермери, а я купую.
Тож знову на часі — колективне, але не колгоспно-примітивне. В області з’являються нові потужні молочні комплекси. А це — і кількість, і якість молока.
От і в Авдіївці я почув цікаву новину. Приїздять сюди іноземні інвестори з Австрії. Придивляються, чи є можливість зробити тут потужний молочний комплекс. На базі колишньої колгоспної ферми, ще не зовсім розваленої. У моєму селі, яке найкрасивіше у світі. А як ще я можу говорити про рідне село?

Куликівський район.
Фото Сергія ГОРБЕНКА.