«ФАС!» Вечірні пригоди міліціянта з собакою

Іде міліціонер уздовж вулиці. Бачить чоловіка, що сидить на дереві. А ще вище — «Запорожець» висить. Міліціянт і питає чоловіка: «Ти що там робиш?» «Відпочиваю», — відповідає той. «А «Запорожець» що там робить?» — перепитує міліціонер. «Ну, що авто погане — я знаю і сам, — сказав чоловік. — Часто ламається, їздить повільно, але щоб і собак боявся, то це вже занадто».
...Можливо, тут зовсім не до сміху. Але цей анекдот відображає сьогоднішню суть стосунків між цивільною людиною і в погонах. І як би ми не боролися за те, щоб дієвість схеми «міліція і народ – партнери» набирала реального змісту, через деякі прикрі випадки у людей виробляється ще більший негатив до правоохоронця.
… Андрій Рудика після складання модульних іспитів у Харків¬ському аерокосмічному університеті прибув до батьків у Чернігів. Увечері він зустрівся з друзями — все дитинство і юність провели разом саме тут, у так званому районі Котів. Купили кілька пляшок пива, та оскі¬льки усі троє живуть поруч, то й вирішили випити біля під’їзду свого будинку.
…З авто вийшли двоє — він і вона. Поки чоловік розраховувався з водієм таксі, молода жінка підійшла до хлопців і попросила закурити. По-джентльменськи Андрій пригостив даму цигаркою. Саме в цей час до них приєднався і чоловік, що вийшов з автомобіля з жінкою, яка захотіла повтягувати ментолового димку. «Що, ніяк не накуришся, куриця?» — досить голосно і нервово запитав проводжатий і вихопив у неї з рота цигарку, після чого двері під’їзду за ними зачинилися.
А через кілька хвилин цей чоловік вийшов з дому, але вже не один — зі здоровенним собацюрою.
— Так ви що тут, круті хлопці? — запитав господар з вівчаркою.
— Та ні, чого це ми круті? Звичайні, — відповіли вони.
У цей час до сусіднього під’їзду під’їхала автомашина «Dewoo Lanos», до якої чоловік із собакою враз підійшов. Такою ситуацією хлопці хотіли скористатися і піти геть звідси. Але не встигли відійти метрів десять, як позаду пролунав гучний і грізний окрик: «Так куди ми зібралися?!»
Молоді хлопці аж ніяк не хоті¬ли встрявати в конфлікт, тому, ігноруючи цей окрик, ішли собі далі. Але це, мабуть, розлютило «командира». Наздогнавши «неслухняних», він вигукнув: «Вас хтось відпускав?!»
— А нам не треба вашого дозволу, — відповіли хлопці.
Чоловік уперто намагався почути від непоступливих юнаків фраз приниження, але вони не прозвучали.
— А чого ви нас не пускаєте? Ми вам що, заважаємо? – силкувалися дізнатися молодики.
І тільки тоді, коли наздоганяй пред’явив посвідчення працівника міліції, вони зрозуміли, чому від них той вимагав слухняності і покірливості, хоча нічого проти¬правного і не робили. Хлопці намагалися з’ясувати, що вони такого накоїли, чому їх не відпускають. Але у відповідь почули від міліціонера повеління, аби вони зараз же повернулися на місце, де стояли раніше. Та коли молоді люди проігнорували вказівку міліціонера і пішли мовчки далі, це вкрай обурило працівника правоохоронної системи. Він не зна¬йшов іншого способу підкорити собі «непримиренних» і нацькував на них свою вівчарку. Після команди «фас» та миттю вчепилася міцними зубами (навчена затримувати осіб ще на прикордонній заставі, де раніше служив її господар) за рукав куртки Андрія. Хлопець намагався словами «фу» відігнати її, однак вівчарка не полишала шматувати куртку. А потім їй вдалося схопити Андрія за руку. У цей час до затиснутого собачими зубами хлопця підійшов і сам міліціонер та завдав «за нєповіновєніє» кілька ударів у груди, голову, обличчя та інші частини тіла (численні сліди-синці від побоїв на тілі потерпілого зафіксовані на фотоплівку). Женя намагався, як міг, відтягти міліціонера від свого друга, але той, розвернувшись, вистрелив чимось (за словами потерпілих, це був газовий пістолет) в обличчя Євгену. (Потім Андрій скаже, що тоді він на мить подумав, що нападник вистрелив з бойового пістолета). Хлопець присів навколішки і закрив обпікаюче, наче хтось сипнув склянку перцю, обличчя. А міліціонер продовжив дубасити Андрія. Вівчарка все більше залишала слідів від зубів на тілі хлопця...
Я побачив потім ті сліди. Це жах! Хлопець був увесь обкусаний і побитий, наче після кількаденного перебування в катівні. Андрій сказав мені: жалкує, що не викликали наряд міліції. А мені пригадався випадок, коли при аналогічній ситуації такий наряд був викликаний, в результаті потерпілі, на яких напали інші міліціонери, були жорстоко потім побиті, а один ще й втратив слух, бо лопнули вушні перетинки від мордування.
Можливо, хтось скаже, що так і треба наводити порядок у місті, як діяв Сергій Борисенко. Я зустрівся з цим міліціонером — працівником відділу по боротьбі з торгівлею людьми Чернігівського МВ УМВС України в Чернігівській області. Зауважу лише, що одна фраза мого співбесідника наводить на певний роздум. «Так, я прагну навести в районі порядок. А що тут поганого?» – сказав він мені, коли я спитав, чи не вважає він себе таким собі українським Бетменом. А він додав: «Якби всі були такі, як я, можливо, був би вже давно порядок». Звичайно, нам бракує наведення дієвого порядку у місті, як і в країні в цілому, але невже це треба робити за командою «Фас!»?
Сергій КОРДИК,
оглядач з прав людини «Сіверщини».