Прилучанин Усов малював на рівні часу і простору

Досьє: Едуард Усов народився 28 січня 1938 року в Корюківці, Чернігівської області, у сім’ї юриста. У 1944 році разом із сім’єю переїхав до Прилук. Закінчив у 1954 році сім класів середньої школи №1, а через три роки - Київське художнє ремісниче училище. Потім вступив до Кишинівського художнього училищі імені Рєпіна, навчання в якому завершив у 1964 році. Певний час митець жив і працював у Кишиневі, а в сімдесятих роках повернувся до Прилук.

ПОДІЯ
Повернення художника
Претендувати на мистецьку оазу і рівнятися на престижні художні вернісажі Прилукам, звичайно, важко. Хотілося б, але зрештою - кожному своє. Проте вряди-годи й наше провінційне містечко здатне привернути увагу якщо і не всієї України, то всіх шанувальників мистецтва Прилуччини і Чернігівщини однозначно . Маємо на часі виставку творів Едуарда Прокоповича Усова, талановитого, самобутнього художника, який певний час жив і працював у Прилуках. Вона відкрилася минулого понеділка у виставковій залі міського будинку культури.

Із творчістю майстра я познайомилася на початку 80-х років. Це був незвичний і знаковий вернісаж у дзвіниці поблизу Спасо-Преображенського собору (тоді , як, до речі, і зараз, у місті не було приміщення для картинної галереї). Під високим склепінням відчувався подих вічності і святості мистецтва... Хоч та картинна галерея проіснувала невеликий проміжок часу (інакше і бути не могло: Богу - Богове, а кесарю – кесареве), але всім тим роботам судилися тривале творче життя і ще не один художній вернісаж. А полотна Едуарда Усова незаслужено зайняли місце в запасниках краєзнавчого музею серед старовинних речей та різноманітних експонатів... Існує думка, що стосунки між художником і суспільством мають бути загостреними, інакше він втрачає свою значимість. Мені не важко зрозуміти світ, у якому жив Едуард Усов. Він мав гостру потребу в моральній підтримці оточуючих і перспективі творчого розвитку. На той час, незважаючи на свою геніальність, художник був позбавлений цього.

Я якось уже наважувалася писати про митця. А нині знову є нагода - 28 січня Едуарду Усову виповнилося б 70 років. І саме до цих роковин гурт небайдужих ініціативних прилучан в особі Ігоря Павлюченка, Анатолія Риженка, Світлани Бірюзової, працівники краєзнавчого музею, прилуцькі художники здійснили чудовий проект, зорганізувавши виставку творів художника.

На ній були представлені портрети, зокрема “Дівчина у жовтій хустці”, “Гагаузьська наречена”, “Мати”; пейзажі: “Церква у старій Ладозі”, “Під вітрилами”, “Село Мілешти” та натюрморти (“Жоржини”, “Хризантеми”, “Горобина”). Усі роботи виконані в техніці акварелі, досить примхливій, адже тут не можна зробити помилку, а потім її виправити. Глядачі мали змогу побачити й декілька карбувань по металу. Особисто мені із цих витворів найбільше запам’яталися дві невеликі модернові картини - “Спомин” та “Думка відпочиває”, які, на мою думку, відображають протиріччя і складність та приреченість долі митця.

Київський художник Юрій Шевченко у своєму виступі подякував організаторам виставки, котрі наважилися “зламати формулу життя стосовно геніїв”, відійти від стереотипів, змусити суспільство подивитися на творчу спадщину майстра під іншим кутом.

Ігор Павлюченко, котрий є натхненником даного проекту, засвідчив повагу Юрію Коптєву, який, зацікавившись творчістю Едуарда Усова, віднині сприятиме створенню картинної галереї, музею майстра, перейменуванню однієї з вулиць міста на честь митця, виданню художнього альбому. Не забув Ігор Анатолійович згадати у своєму виступі світлого імені Георгія Гайдая, адже саме завдяки йому була зібрана колекція картин, що зберігається нині у краєзнавчому музеї, та сімейний архів художника.

На вернісажі були присутні представники міської влади, що є кроком до порозуміння і творчої співпраці між нею і громадою на терені культури.

В ошатній виставковій залі на чільному місті - портрет художника: чоловік у чорній смушевій шапці, з сигаретою, затиснутою між пальцями, з опущеним донизу поглядом. Хотілося б подивитися у ті очі, очі людини, яка за життя не отримала від земляків належних визнання і пошани. За свій короткий вік Едуард Прокопович написав близько двох тисяч картин. Творив легко й невимушено. Для нього були притаманними наполегливість і працездатність. Для досягнення бажаного результату митець створював по 3-4 варіанти на одну тему. Коли дивишся на ці твори, виникає враження, що вони наповнені феєрверками кольорів. Гама фарб надзвичайно багата. Рух відтінків всередині полотна та поєднання різноманітних ритмів створюють музичний фон картин, кожна з яких - ніби окремий світ, куди потрібно ввійти, щоб його зрозуміти. Усе це відзначили прилуцькі художники Петро Бойко, Петро Мироненко, Семен Кантур, Анатолій Риженко, для яких Едуард Усов був і є неформальним лідером і справжнім майстром живопису.

Були і сумні спогади про те, що поцінований на міжнародному (Канада, Болгарія, Монголія, Чехословаччина, Німеччина), всесоюзному (7 виставок) і республіканському рівнях (11 виставок) Едуард Прокопович за життя не мав жодної персональної виставки у рідному місті. Низка численних життєвих негараздів, підлість і заздрість “доброзичливців” забрали немало життєвих і творчих сил. “Смерті він не боявся, бо зробив усе, що міг”, - сказав один із художників, який добре знав митця.

Внесок Едуарда Усова до культурної скарбниці Прилук надзвичайно великий. Наш обов’язок - зробити сьогодні все, щоб його ім’я стало своєрідним культурним брендом міста. Вернісаж і є першим кроком до цієї мети.

Ольга Лукаш