«Їхав, їхав козак містом...» «Куда? Зачем? И что за срочность?»

Докази для міліції

Як аргумент на заперечення міліцейських начальників самі ж ці «козачки» дають відповідь, в якій правдиво зазначають: «19.11.2007 р. на базі Чернігівського підрозділу СВК, очолюваного сотником Даниленком, створений і зареєстрований козачий патруль у м. Чернігові». Чи є відмінність між цим твердженням і заявою керівництва міліції? Немає, за винятком назви цієї організації.
Як стало відомо з компетентних джерел, буквально через кілька днів оцим козакам повинні були видати відповідні посвідчення, але публікація поки що завадила це зробити. У своїй же публікації «верные казаки» охоче діляться враженнями-планами і розповідають, що «представники міліції після першого тижня несення служби висловили подяку від заступника начальника міліції м.Чернігова Попсуя Олександра Васильовича…»

Об’єктивний погляд на козацький суб’єктивізм

В Україні, скаржаться «верные казаки», «довідатися щось об'єктивне про козацтво й про справжню історію Русі взагалі можна тільки з деяких книг». А тому при цьому «Союзі…» створюються «в Києві й у ряді інших областей військово-патріотичні клуби для дітей від 12 до 18 років, де з ними займаються старші хлопці, які раніше служили в десанті, за контрактом у гарячих точках, або офіцери… Дітям викладають основи військової справи (допризовну підготовку), туризм, орієн¬тування на місцевості й основи ПРАВИЛЬНОГО світогляду (православ'я, патріотизм, історію Батьківщини й козацтва, здорові чоловічі архетипи). Ми багато працюємо із Православною церквою й проводимо спільні заходи, у тому числі з увічнення пам'яті героїв. У таких заходах з радістю беруть участь наші юні козаки».
І це дійсно так. Але якщо вникнути в те вивчення, то побачимо, якої саме країни історію вони вивчають для українських дітей та юнаків, що за «правильні» основи світобачення формують у молодого покоління, пам’ять яких і чиїх героїв увічнюють.
Міліціонери «полінувалися» дізнатися, що ланцюги оцих чернігівських «козаків» ведуть спочатку до київської організації — «Союз верных казаков», а звідти до російського центру – «Союзу казачих войск России і зарубежья» — більш потужної, офіційно визнаної й підтримуваної російською владою. «Верные казаки» горді тим, що їх легітимність визнається «всєвєлікім войском Донскім». Також, як постійно ними стверджується, вони «заслужили авторитет в Україні, Росії, Сербії».
«Союз…» називає себе «вірними козаками», але для кого вірними? Вони виступають «за веру, царя, отечество».
Оце так брати! Оце так сестри!

Російські відзнаки

«Союз верных казаков», а отже і «Чернігівський полк…», не визнає українських нагород. Вони називають такі відзнаки «фальшивками» і зазначають, що «на нашому сайті, як і на мундирах справжніх козаків, місце тільки для справжніх козачих нагород, які користуються заслуженим авторитетом, — відзнак, якими запримічають достойних людей у Росії – козаків, співробітників державних силових структур високого рангу, державних службовців». Сам же керівник київської організації «Союзу…», до якого входить і «Чернігівський полк…», нагороджений найвищими відзнаками — медаллю «Казачий крест» та хрестом «За заслуги перед казачеством России» (?). Якби не було інших доказів, то за назвою однієї лише нагороди можна судити, якій країні служать такі «українські» вояки.

Чернігівські козаки про самих себе

«Сіверщина» неодноразово порушувала питання про причетність міліції до тандема з антиукраїнськими силами, хоча б навколо подій Катерининської церкви. І якщо члени «Союзу…» стверджують, що якраз вони й захищали Катерининку, тоді цей зв’язок підкріплюється фактами. З матеріалів «СВК»: «…і сімнадцятирічні хлопці вже показали себе в сутичках під час захисту Катерининської церкви від захвату…». Одна лише ремарка: саме вони ж, а не інші, і захопили цю національну українську святиню.
«На даний момент Чернігівська сотня вірних козаків складає три взводи, — стверджується в текстовому розписі їхніх матеріалів, — два з яких прямо зайняті військово-патріотичним вихованням дітей і молоді. Офіцери відвідали лісову базу, де чернігівці продемонстрували навички рукопашного бою, стрільбу і орієнтування на місцевості».
Дивно, що в міліції, яка прирівнюється до військовиків, не поцікавилися тим, що в разі існування взводу, полку має бути обов’язково ще й дивізія, якій зазвичай підпорядковуються полки. І ми знайшли таку «дивізію», яка знаходиться в Росії…

Закінчення з продовженням…

Сентенція відповіді в.о.начальника УМВС України в Чернігівській області Івана Катеринчука полягає в тому (цю думку також підтвердили потім у розмові зі мною й двоє полковників міліції), що організація, про яку ми писали, ніде не зареєстрована. А якщо так, то немає предмету для розмови. Виходить по-міліцейськи, що можна створити безліч організацій антидержавницького характеру і їх не реєструвати, і ніхто не буде висловлювати жодних претензій. То давайте тоді не проводити жодних оперативно-розшукових заходів і проти осіб, які створили або створюють банду, іншу злочинну організацію, адже вони теж офіційно ніде не реєструють своєї діяльності.
Отаман російсько-київського «Союзу верных казаков», висловлюючись про діяльність своєї чернігівської структури (спеціально ще раз зазначаю для міліції), документально демонструє: «Конечно, впереди ещё много работы, но офицеры штаба верят, что общими усилиями удастся сделать Черниговскую сотню образцовой». У це можна вірити, якщо їм у цьому допомагає наша доблесна міліція.
Міліція стверджує, що особи, які входять до «Черниговского полка…» і з якими вони співпрацюють, усі перевірені. Жоден з них не пов’язаний з кримінальними елементами. Також ці особи, як стало відомо зі слів правоохоронців, виступають у ролі свідків при здійсненні іншими громадянами правопорушень. Нами встановлено, що «куратором» зазначеного угруповання (вважайте — «Черниговского полка») є досить впливова в нашій області особа, яка донедавна проходила в спеціальних теках Управління оперативної служби (колишній Департамент розвідувально-пошукової роботи) та обласного УБОЗу. Цей «авторитет», звичайно, не входить до тих списків «козачків», але активно і замасковано їх «кришує». Але то вже привід для іншої розмови.