Святитель повернувся додому iз Сибіру

Десниця святителя Іоанна – мироточива частина його руки — назавжди залишиться у Чернігівській єпархії.
«За ці мощі свого часу 52 людей віддали своє життя, рятуючи їх від наруги більшовиків», — повідомив на прес-конференції у Чернігівській єпархії архієпископ Тобольський і Єнісейський Варух, який, за словами єпископа Чернігівського і Ніжинського Севастіана, здійснив апостольську подорож довжиною у три тисячі кілометрів – від Кургана до Чернігова.
Владика Варух приїхав до Чернігова рано-вранці: його зустріли на вокзалі, а біля єпархіального управління вже чекали священики та віруючі.
У четвер дещиця мощей святителя Іоанна була урочисто перенесена до церкви св. вмч. Параскеви-П'ятниці і виставлена для поклоніння.
У суботу нетлінні мощі було перенесено до церкви святих мучеників князя Михаїла і боярина його Федора.
Відразу ж після історичного повернення Іоанна Тобольського на свою кафедру мощі почали сходити пахощами, а біля них стали звершуватися чудеса.
Я особисто маю шматок тканини, якою обгортали мощі, перекладаючи їх, — ця тканина пахне кедром! Приємний запах від святині відчули майже всі, хто прикладався до мощей.
У розмові з журналістами «Сіверщини» владика Варух настійливо радив не писати про нього, політв’язня, консультанта ООН з прав людини, дипломованого лікаря-психіатра, який і зараз консультує на запрошення лікарів Сибіру особливо складні випадки. При комуністах він сидів поруч у зоні з Василем Романюком — майбутнім Патріархом Володимиром, католицьким кардиналом Сігітасом, який зараз керує церковним життям Литви. Але про себе владика не хоче говорити, радить звертати увагу на те, що чернігівський святитель Іоанн Максимович повертається на рідну кафедру і своєю правицею зцілює віруючих.
Бісів може перемогти лише сила молитви
Владика розповів журналістам про подвижників минулого та сучасності, а також про життя Сибірської митрополії у складі Київського патріархату.
Переважну більшість у митрополії складають приходи Руської катакомбної церкви, а також три українські приходи.
— У 1926 році російська церква розпалася через гоніння на неї, — так почав розповідати історію своєї Церкви архієпископ Варух. — 1929 року було утворено Сибірську митрополію, керував якою митрополит Миколай. У двадцяті роки білогвардійські загони були закинуті до СРСР з метою знищення радянської влади на Далекому Сході, керував ними барон Унгеpн. Наші священики від першопочатків підтримували їх, це темні сторінки нашої історії. Пізніше вони всі постриглися в монахи, зрозумівши, що бісів може перемогти лише сила молитви. Довгі роки вони рятували ікони, церковні речі, бібліотеки – все, що можна було врятувати. Все це вивозилось у тайгу, Маньчжурію, Китай. 1937 року були розстріляні всі священики, і управління відбувалося з території Китаю. Водночас архієреям, що перебували в ув’язненні на Сахаліні, Камчатці, у таборах, таланило керувати церквою. 1943 року відбувається остаточний розкол між Катакомбною церквою і Російською православною церквою – через те що остання була відновлена Сталіним і пішла на службу до влади. 1947 року заслані ієрархи Української автокефальної православної церкви входять до складу митрополії. На засланні у таборах не було різниці – автокефальний ти, уніат чи старокатолик – усіх ми прийняли до митрополії, всі ми, гнані во ім’я Христове, знайшли єдине спілкування.
Із тих ієрархів, що були на засланні, залишились схимитрополит Варсонофій, котрому зараз 102 роки, схимитрополит Арсеній – 96 років, схимитрополит Іоанн – 92 роки, – ось це вища духовна рада нашої митрополії, яка прийняла рішення про входження до Київського патріархату. Ми випрацювали спільні правила дорозкольного періоду наших церков, прийняли всіх, і разом дружно служимо і українською мовою, і грецькою, і церковнослов’янською. З благословення Божого ось уже десять років я керую Сибірською митрополією.
На жарт, що вони так довго живуть, бо холодний клімат продовжує життя, владика Варух сумно усміхнувся: «Ні, це через те, що нам нема кому передати нашу віру».
Архієпископ Тобольський і Єнісейський Варух тільки у 1959 році вийшов з-за колючого дроту, де він перебував за те, що був нащадком князівського роду. Мати його народила в таборах, де сиділа вся сім’я.
— Щоб вижити, моя бабуся гасила вапно, — розповідає він, — а прізвище я отримав від одного чекіста-українця, який пожалів мою маму і дав їй своє прізвище.
Дорослим владика потрапив до ув’язнення знову, вже за віру. Ставши ченцем, владика каже, що «княжий титул свого древнього роду накрив монашою шапкою».
Київ – мати городів руських
Архієпископ також розказав про активність української молоді на Далекому Сході. Нещодавно молоді люди навіть просили освятити український прапор зі свастикою, на що отримали відмову. Але вже за день владика освятив державний український прапор, який згодом можна було побачити на вулицях Кургана та інших російських міст.
— Ми живемо однією дружною родиною. Люди співають українською на кліросі. І хоча перекручують деякі слова, зате щасливі…
Боляче дивитися, як українці, що приїжджають на заробітки, відмовляються від свого громадянства, аби заробити 20–30 тисяч, – сказав владика Варух. – Ми живемо там спогадами про батьківщину. Київ – мати городів руських, і ми їдемо сюди за правдою, набираємо воду з Дніпра. Таємно нам допомагають багато священиків Московського патріархату.
На сьогодні Сибірська митрополія Київського патріархату має трьох архієреїв (два архієреї ще в підпіллі на випадок гонінь), 22 священнослужителі, 7 схимонахів, 42 монахи, 12 іноків, 2 монастирі, 4 скити, 26 приходів.
Архієпископ Тобольський і Єнісейський Варух відвідав чернігівські храми, а у неділю здійснив спільну з єпископом чернігівським Севастіаном літургію у храмі святих князя Михаїла і його боярина Федора.