Якою мовою говорив князь Михайло Чернігівський?

Сьгодні в храмі святих чернігівських покровителів князя Михайла і боярина його Федора урочисто вшановано їх пам"ять -- Божественну літургію очолив єпископ Чернігівський і Ніжинський Севастіан у співслужінні з 11 священиками та за участі багатьох мирян. Серед останніх були помічені заступник голови обласної ради Олег Обушний, завідуючий відділом у справах релігій обласної державної адміністрації Віктор Молочко. Міський голова Олександр Соколов, як завжди, обіцяв, і, як завжди, не приїхав...

Особливу урочистість храмовому святу надавало освячення нового іконостасу, виготовленого ніжниськими майстрами за проектом знаного художника Олександера Кошеля. Подібний іконостас є тільки у Ніжині. До речі, старий іконостас цієї церкви прикрасить тепер храм у Нових Яриловичах на Ріпкинщині. Новий, унікальний іконостас постав у храмі святих Михайла і Федора завдяки коштам прихожанина, підприємця Сергія Кнуренка, за що він і був нагороджений Благословенною грамотою єпископа Севастіана.

... Задумуючись над долею чернігівських святих, обезголовлених за віру у стані Батия і вивезених московським царем Іваном Четвертим (Грозним) у Москву, треба згадати, що не шануються мощі наших святих на Москві належним чином: якщо раніше хоч зберігалися у вівтарі собору, хоч і в коробці, без доступу людей для поклоніння, то тепер, за словами Віктора Мироненка (читайте наступне число "Сіверщини"), їх заховано під підлогу Успенського собору Кремля. Я далекий від думки, що це зроблено, щоб не віддавати мощі на батьківщину, у Чернігів. Швидше всього заховано подалі з очей, бо московська церква вважає цих святих маловідомими і ...малопотрібними. Адже у них є більш відомі святі, більш, сказати б по-сучасному, "розкручені". Як, скажімо, Алєксандр так званий Нєвський -- я сам бачив у Володимирському соборі Херсонесу, відродженому в наші дні, аж три зображення його в одному храмі. Москва іконізує того, хто вирізав нещадно Новгород, хто був родичем татарського хана і кумисем обпивався в його шатрі. Москва вважає, що має достатньо своїх святих, що їм чернігівські, як болісне нагадування?

Але Москва забуває, що вся вона стоїть на чужих святинях. Скажімо, там дуже шанують митрополита Алєксія, як першого власне московського святого. При цьому замовчують, що титул його -- митрополит Київський і всієї Руси. Саме з таким титулом він отримав благословення на митрополитство від константинопольського патріарха. Інша річ, що сидів на Москві, а не в Києві. Зрештою, цей Алєксій -- син чернігівського боярина Федора Бяконта. Як бачите, Москві без Чернігова -- ні кроку. Та й з цим Алєксієм пов"язана анекдотичність одного з провідних московських "брендів" -- про білокам"яну. Виявляється, після зцілення від сліпоти Алєксієм ханша Тайдулла подарувала йому стіни своєї конюшні. А були вони з білого каменю. Від ханської конюшні -- до столиці "Третього Риму"! Такому шляху можна було б позаздрити, якби не пахло стайнею...

Чернігово-Сіверщина має якийсь містичний зв"язок з Москвою, якщо ще й згадати, що кордони Чернігівського князівства доходили до теперішньої Москви. Та й вперше вона згадується в запрошенні новгород-сіверському князю прибути для пирування, пікніка на природі, "у Москов".

...Готуючись до своєї поїздки в Орду, ходячи біля П"ятницької церкви (вона вже тоді стояла), обговорюючи зі своїм духівником Іоанном як поступити в чужому стані, якою мовою при цьому говорили князь Михайло і боярин його Федір?

Церковнослов"янською? Але ми знаємо, що це мова -- книжна, нею ніколи не говорили в побутовому, принаймні, мовленні. Не кажучи вже про те, що знана нами сьогодні церковнослов"янська мова є зрусифікованою за пару останніх століть. Цією мовою, отже, наші покровителі не говорили!

Можливо, вони говорили російською? З якого б дива, якщо ця мова, як літературна, сформована, власне, Пушкіним. А це від святих Михайла і Федора -- кілька століть. Не могли вони й говорити розмовною великоруською мовою, бо не жив тут такий народ!

Говорили вони таки українською, хоя як це не прозвучить дивно для сучасного прихильника "вєлікаво і магучєва" так званого "русскаво язика". Адже відомо, що мова -- явище дуже консервативне і не міняється кардинально. Зміни відбуваються тільки тоді, коли міняється народ. А всі путящі історики відкинули версію московського Погодіна про переселення киян, чернігівців тощо від монголо-татарської навали на північ, у Суздальщину. Зрештою, князь Михайло і боярин його Федір виїжджали з Чернігова не як із пустелі і їхали за ярликом на княжіння містами і селами, а не безлюдними пущами. Тобто тутешній народ нікуди не бігав і тотально не переміщався. Тож саме мовою цього народу, свого народу, і говорили святий Михайло Чернігівський та боярин Федір.

Так невже ж ми відмовимося від своїх -- князів, мови, історії? На догоду молодій, нахабній Москві?
Зрештою, містика Чернігова ще й у тому, що без повернення мощей князя Михайла і боярина Федора не може справжньої дружби між Москвою і Києвом. Більше того -- тільки повернення їх додому і символізуватиме таку дружбу та моральне вибачення за століття погрому від нашої північної сусідки, яку ми виростили собі на голову.

Василь ЧЕПУРНИЙ,
прихожанин храму святих князя Михайла і боярина Федора