Просто геніальний вірш

Світ прояснився. І стала бездонною
Річка, відбивши небесну блакить.
Осінь стоїть золотою іконою,
Золотою іконою осінь стоїть.

Тишу врочисту ніщо не порушує,
Листя спадає на плесо води,
Ніби іде хтось по ній, як по суші
І залишає багряні сліди.

Названий сонцем, чорніє на кручі,
Спокій у погляді, хрест на плечах,
Все відійшло, що боліло, що мучило,
Стріли Перуна метало вночі.

Все відбулось. Розлітається листям.
Осінь стоїть. І підходить зима,
Ладна ввірватись до храму зі свистом,
Як у тридцяті роки комуністи
З криком невпевненим "Бога нема"...

Осінь стоїть. Голубіє Софія.
Вершник на площі підняв булаву,
Ніби усе, що кипіло стихією,
Південь топтало, лякало Москву,

Раптом завмерло в напруженім русі,
В русі нестримнім заклякло на мить.
Гуси летять, як летіли над Руссю.
Золотою іконою осінь стоїть.

Тишу, здається, ніщо не порушує,
Тільки чутнішає шурхіт ходи.
Йдуть по траві, по воді і по суші
І залишають криваві сліди.

Леонід ТАЛАЛАЙ.