Пiвсела Мазеп

Чи не найпiвнiчнiша точка України. Поруч — лiси та кордон з Росiєю. Тi, хто переглядав книгу Леонiда Кучми «Україна — не Росiя», мимоволi запам’ятали назву села Костобобрiв. Майбутнiй Президент України деякий час навчався у тамтешнiй школi. Але навряд чи хто знає, що саме звiдси родом Iсаак Мазепа — керiвник уряду Директорiї часiв Петлюри, та й з цiєї глибинки походить родове корiння Ганни Полiтковської (уродженої Мазепи) — відомої росiйської журналiстки, яку було вбито минулого року на день народження Путiна.
«Нiякої рiзницi мiж селом Костобобрiв на українському боцi та селом Азарiвка на росiйському боцi кордону не було, — пише в своїй книзi «Україна — не Росiя» Леонiд Кучма. Звичайно, адже на тому «росiйському» боцi кордону розкинулась українська етнiчна територiя — Стародубщина. Взагалi рiзниця була. Азарiвка дуже симпатично розкинулась на березi рiчки Ревна, але ця ж Ревна тут же приємно припливала «до нас», i на нiй так само симпатично розкинулися «нашi» Леонiвка та Архипiвка. І знаменитi брянськi лiси починалися у нас i тяглися в бiк Десни на пiвнiчний схiд, не беручи до уваги нiякi кордони».
Тобто нiчого особливого в селi нема, i на батькiвщину українського соцiалiзму воно не тягне, але хiба це просто збiг обставин, що кар’єра Iсаака Мазепи, як i Леонiда Кучми, почалася з Днiпропетровщини? От тiльки потрапив сюди І.Мазепа набагато тернистiшим шляхом, анiж Л.Кучма.
Становлення революцiонера
Народився Iсаак Прохорович Мазепа в козацькiй родині (а не в якiйсь iншiй, як дехто може подумати, прочитавши iм’я Iсаак) 16 серпня 1884 року. До речi, й сьогоднi серед костобобрiвцiв багато хто має по батьковi Iсаакович (наприклад, шанувальник Iсаака Прохоровича i людина, що повернула землякам з iсторичного небуття його iм’я, — Михайло Iсакович Циганок, директор мiсцевої школи). Початкову освiту Iсаак здобув у Новгород-Сiверському духовному училищi, середню — у Чернiгiвськiй духовнiй семiнарiї. На превеликий жаль батька, мiщанина козацького походження, син не забажав стати священиком i вступив до омрiяного Петербурзького унiверситету. Iсаак був у вирi студентського та громадського українського життя. Саме в Петербурзi вiн познайомився з майбутнiми дiячами української революцiї 1917 – 1920 рокiв: Симоном Петлюрою, Миколою Поршем, Дмитром Донцовим.
Жменька для революцiї
Судячи з усього, Iсаак Мазепа вже у 1913 роцi мешкав у Катеринославi (тепер Днiпропетровськ), значився серед членiв мiсцевої «Просвiти». Працював у катеринославському земствi. Стосовно українського життя на Iсаака Прохоровича в мiстi очiкувало розчарування. «Головною базою українства на Катеринославщинi було село, — писав вiн. — Мiсто було чуже, неукраїнське... Зросiйщена iнтелiгенцiя ставилася найбiльш неприхильно до української справи... Цi помосковщенi «малороси» були наймiцнiшою пiдпорою росiйського панування на Українi. Навiть самi природнi росiяни не ставились до українських домагань так вороже, як цi скалiченi «малороси». За два роки революцiйного життя в Катеринославi, з його понад 200 000 населення, я не пригадую собi, щоб ряди нашої української iнтелiгенцiї поповнилися хоч би пiвдесятком «навернених» малоросiв. Як була нас жменька в два десятки людей на початку революцiї, такою залишилася до самого мого вiд’їзду з Катеринослава, пiсля двох рокiв революцiї».
У Катеринославi українськi збройнi формування вели бої вiдразу з трьома противниками: VIII офiцерським корпусоям, нiмецьким гарнiзоном та Червоною гвардiєю. З останнiми боротися було найважче, бо вони мали в союзниках повстанськi загони Махна. Генерал Денiкiн, захопивши Катеринослав, замiсть обiцяного походу на Москву оголошує вiйну Українi. Директорiя мусила евакуюватися на Захiдну Україну. У новому урядi, який було сформовано 9 квiтня 1919 року у Рiвному, Iсаак Мазепа отримує посаду мiнiстра внутрiшнiх справ. А вже 27 серпня (85 рокiв тому) у Кам’янцi-Подiльському Iсаак Мазепа стає головою уряду УНР i докладає неймовiрних зусиль для формування державного апарату. На захопленiй Денiкiним українськiй територiї ширяться повстання. Невдоволенi, серед яких отаман Зелений, Микола Горобець, посланцi вiд Махна, — звертаються до Мазепи по допомогу. I саме з iнiцiативи Iсаака Прохоровича створюється Центральний український повстанський комiтет. Але всi його зусилля виявилися марними: з одного боку — через виступ пiдбурених бiльшовицькою пропагандою селян, а з iншого — через зради.
«В iм’я права та справедливостi ми домагаємося, щоб держави Антанти змусили генерала Денiкiна залишити територiю України та надали можливiсть уряду УНР встановити порядок та спокiй на вiльнiй українськiй землi», — цi рядки iз заяви за пiдписом голови Ради народних мiнiстрiв УНР Iсаака Мазепи та керуючого Мiнiстерством закордонних справ Андрiя Левицького.
«Вiн не шукав нi слави, нi багатства...»
Добровiльно вiдмовившись вiд свого прем’єрства, Iсаак Мазепа ще деякий час був мiнiстром земельних справ у новому кабiнетi. Поселився у Львовi, де редагував газету УСДРП «Вiльна Україна», згодом тут було вперше видано його книгу «Бiльшовизм i окупацiя України». У 1923 роцi перебрався до Чехословаччини, пiзнiше — до Нiмеччини. Працював i бiблiотекарем, i викладачем ботанiки в Українськiй господарчiй академiї в Подебрадах. У 1927 роцi був свiдком на процесi у Парижi над Шварцбардом — убивцею Симона Петлюри. Пише книги — «Трагедiя двох народiв», «Голод на Українi» (обидвi — у спiвавторствi з бойовим побратимом Панасом Феденком), «Пiдстави нашого вiдродження». Але головною його працею стала «Україна в огнi й бурi революцiї».
10 червня 1948 р. українськi полiтичнi партiї й органiзацiї в емiграцiї для координацiї роботи пiдписали статут Української Нацiональної Ради (УНРади) як українського парламенту з Виконавчим органом, який очолив Iсаак Мазепа. Як зазначав Панас Феденко, «у своїм приватнiм життi I. П. Мазепа був праведником. Вiн не шукав нi слави, нi багатства, уникав, щоб про нього писала преса в день його народження, не хотiв навiть давати своїх фотознiмкiв до преси. Його моральна чистота i скромнiсть, його аскетизм у приватнiм життi лишаться в пам’ятi всiх людей, що знали I. П. Мазепу. Нiколи не нарiкав вiн на тяжкi обставини, гордо i незалежно переносив усi труднощi i удари, що йому не ощадила сувора доля». Дружина панi Наталя трагiчно загинула разом з онуками у лютому 1945 року пiд час нальоту на мiсто американської авiацiї. З наближенням радянських вiйськ до Праги Iсаак Прохорович вирiшив рухатися вглиб Нiмеччини, був поранений у голову та контужений знову ж пiд час нальоту американської авiацiї. Помер у 1952-му в Аугсбурзi.
Iсаак Мазепа на батькiвщинi
У нинiшньому поверненнi, вважай, з небуття iменi Iсаака Мазепи українцi вбачають iдею: досить нам лiдерiв, якi незалежнiсть України сприймають з радянським менталiтетом. Перший крок до повернення вагомий: днiпропетровським видавництвом «Сiч» видано у двох томах вищезгадану книгу «Україна в огнi й бурi революцiї». У Костобобровi зусиллями мiсцевої влади та громадськостi було встановлено пам’ятний знак на честь прем’єр-мiнiстра уряду УНР. Чи збереглись його родичi в Костобобровi, сказати однозначно важко.
«Тут пiвсела мають прiзвища Мазепа», — розповiла продавець мiсцевого магазину Оксана Мазепа, чия дочка Саша разом зi своїм другом Микитою Троменком розважались поруч.
Ворог Путiна
з роду Мазеп
Як було написано вище, мала родове корiння в селi Костобобрiв Ганна Полiтковська. Вона була вiдома як непримиренний ворог полiтичного режиму в Росiї та Володимира Путiна особисто, автор журналiстських розслiдувань та викривальної публiцистики про Чечню.
Ганна Полiтковська (дiвоче прiзвище Мазепа) народилася 1958 року в Нью-Йорку в сiм’ї радянських дипломатiв при ООН. Закiнчила факультет журналiстики МДУ iм. Ломоносова. У 1982 — 1993 роках працювала в газетi «Известия». У 1994 — 1999 роках — оглядач, редактор вiддiлу надзвичайних подiй «Общей газеты». З червня 1999 року — оглядач «Новой газеты». З липня 1999 року неодноразово виїжджала до зони бойових дiй i таборiв бiженцiв у Дагестанi, а потiм до Iнгушетiї та Чечнi.
Ганна Полiтковська — автор документальної книги «Подорож до пекла. Чеченський щоденник». За серiю репортажiв з Чечнi в сiчнi 2000 року їй присуджена премiя «Золоте перо Росiї». Iншi премiї Ганни Полiтковської: премiя Спiлки журналiстiв РФ «Добрий вчинок — добре серце», премiя Спiлки журналiстiв за матерiали про боротьбу з корупцiєю, диплом «Золотий гонг-2000» за серiю матерiалiв про Чечню.
«Так, вона моя далека родичка, — розповiдає Валентина Воробей, працiвниця Костобобрiвської сiльради, — якщо вирахувати, то вона моя чотириюрiдна племiнниця. Пам’ятаю, що вона декiлька разiв приїздила в село, та я з нею особисто не зустрiчалася».
Ганну Полiтковську в селi поки що нiяк не вшанували. Зате в селi є чудовий пам’ятник — воїнам-визволителям, на якому оселились лелеки — як символ життя й миру.

Олександр ЯСЕНЧУК.
Семенiвський район.