Головна › Новини › 
Довгобуди i дурнобуди
21-Вер-07 1384 0.0 0
Куди закопують народнi грошi i як їх «вiдкопати»? Будiвництво та навiть ремонт — справа недешева. Це добре знають не лише забудовники, яких серед простих громадян, на жаль, усе менше, а натомiсть ростуть, як гриби, «хатинки» крутих та багатих. I тим не менше, як це не дивно, у нас процвiтало i процвiтає те, що хтось колись влучно назвав довгобудом. Зараз менше, але того, що є, «довгонедобудованого» — сила-силенна. Куди ж пiшли дурнi грошi, й головне, що з цим робити, — одна iз сьогоднiшнiх проблем.
Куди пiшли — продемонструю хоч би на прикладi своєї рiдної Авдiївки, чарiвного села над Десною в Куликiвському районi. Одним iз типових прикладiв «дурнобуду» тут можна було назвати такий собi БАМ. Для молодих треба вже пояснювати цю абревiатуру комунiстичних часiв бiльш як 30-рiчної давностi. То була «будова столiття» — Байкало-Амурська магiстраль. Це тема для окремої i довгої розмови, i про БАМ теж можна було б говорити як про довгобуд i дурнобуд усерадянського масштабу. Так от, мало не в кожному селi чи мiстi були свої БАМи. Так називали ферми, мiкрорайони, недолугi пiдприємства i т.д. У моєму селi так охрестили свинокомплекс. Його поява — це теж цiкава iсторiя комунiстичних часiв, якi зараз дехто марно iдеалiзує. Над селом, змореним колективiзацiями та голодоморами, весь час проводилися якiсь експерименти, всiлякi «... зацiї»: то хiмiзацiя, то кукурудзацiя, то мелiорацiя. На початку 70-их затiяли були й так звану «спецiалiзацiю i концентрацiю». Затiя була начебто благою: в одному колгоспi сконцентрували корiв, в iншому — вiвчарство, ще десь — овочiвництво. Потроху ці галузі залишали всюди, але створювалися спецгоспи. Моєму селу випала спецiалiзацiя у свинарствi. Спорудили величенький свинокомплекс, де породистi свиноматки мали розмножувати поголiв’я для iнших колгоспiв. Абсурд був уже в тому, що наш колгосп мав найменше в районi орної землi, а тому треба було весь час завозити фураж ненажерливим льохам. Дурiсть була ще й у тому, що тут майже звели скотарство, дiйне стадо в єдиному на район господарствi, де кiлькiсть лукiв перевищувала кiлькiсть орної землi. Сотнi й сотнi гектарiв придеснянських лукiв iз чудовою травою гуляли, величезнi площi трав навiть не скошувалися i вкривалися снiгом.
Секрет абсурду збагнути важко. Подейкують, що свинарство, вiд якого вiдхрещувалися багатi колгоспи, сюди впхнули силовим методом, бо тихе й сумирне сiльське керiвництво не змогло вiдбитися вiд районного начальства. Так чи iнакше, затiя зi «спецiалiзацiєю i концентрацiєю» скоро луснула, як i весь колгоспний лад. А гiгантський свинокомплекс поволi розвалився, цьому посприяли й неледачi селяни, розтягуючи все, що можна.
Ще яскравiший приклад довгобуду-дурнобуду ось уже понад десятилiття бовванiє прямо в центрi села (фото 1 і 1-а). Тодi, в серединi 90-их, керiвництво села й колгоспу знайшло багатих спонсорiв, якi чомусь надумали побудувати в селi нову школу. Дiюча восьмирiчка знаходилася в кiлькох примiщеннях, у тому числi в дерев’яних, ще дореволюцiйних. Але основний кам’яний будинок школи, яку я закiнчував понад 40 рокiв тому, ще мiг би служити не один рiк i десятилiття. I цiлком би вмiстив школярiв. Уже тодi в школi навчалося всього кiлька десяткiв учнiв, добре була вiдома статистика демографiї на наступнi роки й десятилiття. Дiтей меншало. I ось за таких умов у центрi Авдіївки викорчовується гарний сад i з розмахом затiвається спорудження величезної двоповерхової школи ... аж на 120 учнiв. Одразу зазначу: сьогоднi стiльки учнiв не має жодна середня школа району, окрiм райцентру. А в Авдiївськiй восьмирiчцi, чи як їх тепер iменують — неповнiй середнiй, близько сорока учнiв. Причому кiлька подiбних, трохи менших, шкiл у районi щойно закрили, всi останнi кiлька рокiв цим погрожують i селянам Авдiївки, якi дуже б хотiли зберегти школу. А їм влада наводить фiнансовi розрахунки про «невигiднiсть» школи. Я думаю, якби отi дурнi грошi, якi вгатили на дурнобуд у центрi села, та пустили на фiнансування дiючої школи, їх би вистачило не на одне десятилiття. Недобудована школа стоїть мертвою друге десятилiття. Зараз шукають, хто б мiг її викупити, добудувати i оживити. Вiдкрити тут якийсь чи цех, чи офiс, чи ще щось. Чи, може, освiтньо-культурний центр, де могла б розмiститися i школа, i бiблiотека, i дитсадок, i головне — Будинок культури. Він – через дорогу (фото 2). Недiюче примiщення. Чи напiвдiюче. Бо кiлька рокiв тому провалився дах над основним примiщенням будiвлi, в тому числi над залом для глядачiв. Примiщення аварiйне, будь-якi заходи в залi проводити заборонено. Хiба що у фойє, де молодь збирається на дискотеку. Дивного нiчого нема, адже це — колишня церква, збудована понад 100 рокiв тому, закрита до вiйни бiльшовиками, потiм вiдкрита при нiмецькiй окупацiї, потiм знову закрита в 60-тi, перетворена в колгоспний склад, а вже згодом — у клуб. Зараз у селi нова церква, вiдсутнiй клуб i присутнiй отой дурнобуд.
Перейдiмо до райцентру. На фото 3 — спортивний центр на стадiонi. Усе, як у приказцi: вмiла готувати, та не вмiла подавати. Уже майже все було готове в цьому довгобудi ще добрий десяток рокiв тому, навiть вiкна засклено. Але готовнiсть на 90% — це не готовнiсть: або воно готове, або нi. Може, й треба було б заселити трiшки неготове примiщення. I, звичайно, варто було б знайти не такi вже й великi грошi, порiвняно зi вкладеними, для добудови. Але залишили пусткою, і все посипалося. Уже побито й повитягувано не те що шибки, а й рами та дверi. А тут же мав бути будиночок для розмiщення спортивних органiзацiй, для занять тенiсом, роздягальнi й душовi для футбольних команд.
Ще один довгобуд, але вже не дурнобуд, а вкрай необхiдна рiч — житло в самому центрi Куликівки. Цей 5-поверховий будинок (фото 4) поруч з аграрним училищем кiлька рокiв свiтить порожнiми вiкнами й дверима. Комунальна власнiсть мiсцевої громади. Але хто й коли його добудує, заселить? Бо порожнє й мертве — значить, розсипається на порох, значить, пропадають i тi кошти, якi вже були витраченi. Народнi кошти, хто б не починав будову.
Гадаю, читачi газети можуть навести ще немало прикладiв i довгобудiв, i дурнобудiв. На жаль. Бо чим менше буде такого, тим нормальнiшим, заможнiшим буде наше життя.
Петро АНТОНЕНКО.



Допомога проекту СІВЕРЩИНА - благодійний внесок



Коментарі (0)
avatar