ПРО ВОВКА ПОМОВКА

Минулого мiсяця вовк покусав кiлькох мешканцiв села Пiсоцьке Козелецького району, розiрвав козу, собаку, гусака... Лiсового сiроманця, котрий, як довела експертиза, був скаженим, убили. Люди отримують необхiдну медичну допомогу. Але проблема залишається. Вовки останнiм часом активiзувалися. До чого б це i з якого дива? Деякi пояснення лежать на поверхнi. На територiї Чернiгiвщини з’явилася тридцятикiлометрова зона вiдчуження навколо зупиненої Чорнобильської АЕС, де в дикiй природi, у тому числi й вовкам, не заважають своєю дiяльнiстю люди. Працiвники станцiї, якi їздять на об’єкт, з вiкон автобусiв вовкiв бачать часто. Кажуть, що звiрi майже не реагують на транспорт — стали напiвсвійськими. Як собаки. Але, як бачимо, свого вовчого характеру не позбулися. Що робити? Рiзнi точки зору на проблему подаємо на цiй сторiнцi.
На боцi вовкiв
Пiд таким заголовком у червнi цього року газета «День» опублiкувала кореспонденцiю Оксани Миколюк, у якiй iдеться про позов благодiйного фонду «Київський еколого-культурний центр» та еколого-правової органiзацiї «Екоправо-Київ» до Держкомлiсгоспу. Останнiй «спецiальними наказами дозволяв вiдстрiлювати вагiтних вовчиць i вовченят, якi не здатнi iснувати самостiйно». Таке положення прямо суперечить Закону України «Про захист тварин вiд жорстокого поводження». Водночас iснує iнший Закон — «Про заходи щодо вiдстрiлу i вiдлову хижих тварин», у якому йдеться про дозвiл вiдстрiлювати вовкiв «незалежно вiд вiку i статi». За кожну голову вбитого вовка ще й винагорода (100 гривень) належить.
ДО ЧЕРВОНОЇ КНИГИ?
Є й така точка зору. Її сповiдують тi ж екологи. Посилаються на те, що в деяких країнах Європи вовки вже занесенi до Червоної книги. На пiдтвердження вагомостi своїх аргументiв наводять конкретнi факти: до Червоної книги нашої держави занесено борсукiв i видр, яких вiдповiдно налiчується 18 та 10 тисяч. Кiлькiсть же вовчого поголiв’я оцiнюється фахiвцями приблизно в 2600 особин.
ВИСНОВОК IНСТИТУТУ ЗООЛОГIЇ iменi ШМАЛЬГАУЗЕНА
Беручи до уваги високий репродуктивний потенцiал вовка, можна впевнено прогнозувати, що пiсля повної заборони на його промисел уже через п’ять рокiв чисельнiсть цього хижака в Українi збiльшиться, як мiнiмум, на порядок i без урахування мiграцiй складе близько 20 тисяч особин. Це може викликати цiлий ряд проблем, серед яких поряд iз безпосередньою епiзоотичною небезпекою для людини i нападами на свійських тварин виникнуть насамперед екологiчнi проблеми, викликанi тиском хижакiв на популяцiї копитних, якi й без того на даний момент переживають не кращi за останнi 50 рокiв часи...
А ЩО Ж НА ЧЕРНIГIВЩИНI?
Почавши матерiал iз фактiв агресивностi вовкiв на теренах нашої областi, вислухаємо думку стосовно порушеної проблеми мiсцевих фахiвцiв. Ось що сказав кореспондентовi «Сiверщини» головний мисливствознавець Чернiгiвського обласного управлiння лiсового господарства Микола ПИРIГ:
— Згiдно iз зимовим облiком, 2006 року в лiсах областi було 196 вовкiв. За рiк добуто 115. Для порiвняння: зi 185 наявних 2005 року було добуто 110. Звичайно, облiк не може бути абсолютно точним. До нас можуть переходити (i переходять) хижаки з лiсiв Білорусi, Росiї, зони вiдчуження навколо ЧАЕС, де облiк не ведеться. Вважаю, що вовкiв у наших лiсах бiльше, нiж значиться в офiцiйних звiтах. Точка зору столичних екологiв, якi договорилися до того, що вовка до Червоної книги варто занести, не витримує критики. Вовк — це дуже пластичний вид, знищити якого в нас практично неможливо. А шкода вiд нього вiдчутна. Коли в селах iснували сiльгосппiдприємства iз солiдною кiлькiстю худоби, вовки були певною мiрою санiтарами: очищали скотомогильники. А тепер їм доводиться полювати на живу худобу. Ось приклад. У селi Тужар Козелецького району вiд 13 квiтня до 15 червня 2007 року вовки загризли дев’ять телят вiком до шести мiсяцiв, якi знаходилися на випасаннi в урочищi Косачiвське болото.
ЛЮДИ ПРО ВОВКIВ
Що знають про вовкiв пересiчнi чернiгiвцi, як узагалi ставляться до цих хижакiв, чи бачили їх живими, чи цiкавляться проблемами збереження вовка як виду? Ось що нам вiдповiли:

Наталiя ЛИТВИНЕНКО, учениця 11 класу школи №28 обласного центру:
— Про напади не чула. А вовкiв бачила. Це було в Моровську Козелецького району, куди ми їздили з батьками до бабусi. Пiзно увечерi поверталися з лiсу. Бiля траси пробiгали два хижаки. Батьки сказали, що то вовки. Нас вони не займали...
Юлiя РОМАНОВА, студентка Чернiгiвського кооперативного технiкуму:
— У Чернiговi вовки не бiгають. А в лiсi хай живуть. Звичайно, погано, що на людей нападають.
Олександр ВОРУЙ, студент-заочник Харкiвського авiакосмiчного iнституту:
— Колись давно, ще в дитинствi, бачив вовка у зоопарку. Яскравого враження не зосталося. Тварина якась розкуйовджена. Нiчого про нього не можу сказати.
Вiктор КОЛЯНЧУК, випускник Чернiгiвського радiомеханiчного технiкуму:
— Про покусаних вовками людей чув. А бачить вовкiв не довелося. Я збираюся в армiю. А солдати вовкiв не бояться.
Iван РУДЕНКО, мешканець села Вовчок Козелецького району:
— Я в Чернiгiв приїхав, щоб пiдлiкуватися: ноги вiдмовляють. Усе-таки 80 рокiв. Був у партизанах. А потiм лiсником працював. Так що вовкiв i мертвих, i живих доводилося бачити. I про те, що людей скажений вовк покусав, знаю. Це ж у нашому районi було. Ранiше з вовками спецiальнi вiдстрiлювальнi бригади боролися, а тепер на єгерiв усе це переклали. Десь iз тиждень тому наш мiсцевий єгер їхав мотоциклом, а йому дорогу вовк перебiгає. Поки вiн зупинився, зняв iз-за спини рушницю — вовка i слiд прохолов.
Даша САДОВА, продавець кiоску прохолодних напоїв на Валу:
— У мене батьки родом iз села Чайкиного Новгород-Сiверського району. Там якось ми з батьком i братом ходили по ягоди. Бачили, як пробiг один вовк, а за ним через кiлька секунд — iнший. А взагалi мiй батько працює на будiвництвi в зонi Чорнобильської АЕС. Там вовки часто бiгають, вiн розповiдав.
Михайло Iванович, пенсiонер, iнвалiд вiйни:
— Перебити їх треба. I вовкiв, i лисиць. Вони ж хвороби розносять, сказ у тому числi. Я збираю гриби, ягоди. В основному в лiсах Рiпкинського району — пiд Голубичами, Замглаєм. Не хотiлося б зустрітися з вовком у лiсi. I не доводилося. Хоча здалеку бачив, як пробiгав один. А впольованого бачив зблизька.

ВIД РЕДАКЦIЇ
Отже, хто вiн, отой напiвтаємничий сiроманець, в якому дехто бачить санiтара лiсу, що на нього люто ополчилися лихi люди, а дехто вважає шкiдником, звiром, який заважає спокiйно жити i людям, i свійським тваринам, i дичинi?
Здається, всi потроху i правi, i неправi. Звичайно, вовк, як i будь-яка жива iстота, — одна з ланок екологiчного ланцюга, порушення цiлiсностi якого не може не мати негативного впливу на живу природу. Водночас i застереження щодо його безконтрольного розмноження мають сенс. Цiкаво, що країни, котрі вовка практично винищили i занесли до Червоної книги, не вельми поспiшають вiдловити певну кiлькiсть особин вовкiв, щоб розвести їх у своїх лiсах.
Хоча, хоча... Як пише один iз прихильникiв захисту вовкiв Олег Листопад у газетi «Дзеркало тижня»: «Кожне повiдомлення про напад вовкiв на людей викликає шквал емоцiй. I завжди вирок: «Перестрiляти всiх до одного!» Чомусь нiхто не закликає перестрiляти собак бiйцiвських порiд, свиней, щурiв, кiлькiсть жертв яких не менша, нiж вовчих. Не чути й про заклики «перестрiляти» автомобiлi, котрi щодня вбивають людей десятками».
Перед тим, як поставити в цих мiркуваннях останню крапку, хочеться побажати людям не потрапляти в ситуацiю, коли доводиться вiдбиватися вiд вовкiв. Але не тiльки вiд вовкiв. Значно страшнiше, коли на людей нападають люди. А таких випадкiв не на один порядок бiльше, нiж вовчої агресивностi. То по кому будемо стрiляти?