Янукович уже не вважає народ Донбасу «втіленням найкращого в Україні»

Затіяне донецькою владою помпезне святкування якоїсь дивної дати подарувало цілий розсип чудових безглуздостей і явних дурниць.
Як завжди, тон урочистостям (у нашім випадку – з нагоди 75-річчя утворення Донецької області) задав видатний реґіональний, партійний і державний діяч сучасності Віктор Янукович. Ранком 2 липня він скерував поздоровлення «дорогим землякам», що відразу передрукувало багато ЗМІ України, адже святковий спіч прем’єра містив відверто ідіотські тези. Нагадаємо лише найодіозніші:
«Донецкий край, его замечательные люди уже давно стали воплощением самого лучшего, что есть в Украине, блестящим символом того, что мы, как народ, способны достичь<…> Донбасс всегда умел брать на себя самое тяжелое, и без суеты, ложного пафоса выполнять все то, что больше всего в этот момент было нужно родной стране<…> Мы вместе хотим видеть Донецкую область… где мы свободно можем отмечать наши праздники и славить нашу историю, как мы это понимаем, а не так, как будет диктовать кто-то».
Очевидно, резонанс, що викликали – насамперед, зрозуміло, в Інтернеті, – ці чудові, позбавлені «ложного пафоса» слова, спонукали Віктора Федоровича, який устиг на той час виїхати до Іспанії, внести корективи у своє послання, після чого до обіду 2 липня воно набуло вже зовсім іншого вигляду.
Але черговим, настільки характерним для Віктора Федоровича ляпом справа, зрозуміло, не обмежилася.
3 липня про жителів Донбасу згадав і спікер розпущеної Верховної Ради О.Мороз. Його поздоровлення, хоч і було викладено прозою, все-таки несло на собі тяжкий відбиток поетичної образності, характерної для поетичних збірок Сан Санича: «На физической карте Украины очертания Донецкого бассейна напоминают открытую ладонь. Такой знак подтверждает: здесь живут люди, открытые миру». Хочеться, звичайно, поцікавитися в спікера-поета: а на іншій, не «фізичній» мапі України Донецька область що йому нагадує? Тим більше, що саме на фізичній карті важко розгледіти «обриси»: як відомо ще зі шкільного курсу географії, на фізичних мапах вказуються не межі (держав або країв), а всілякі западини, височини, річки, озера...
Але й це ще не все. Цікаво, що б «нагадав» п. Морозу не «фізичний» рельєф області, а вже рукотворний символ столиці реґіону – кулак із затиснутою кувалдою? Може, побиття молотками людей біля будинку Центрвиборчкому восени 2004 року, коли Сан Санич ще не влився в ряди кращих представників «відкритих світу людей»? Або вбивство журналіста Ігоря Александрова, шосту річницю загибелі якого саме в ці дні не особливо згадують у його рідному Донбасі? А варто було б згадати – хоча б тому, що «справа Александрова» ще 6 років тому (задовго до нинішніх скандалів із прокурорами й суддями) засвідчила, наскільки прогнила вся правова система в Україні в цілому й у Донбасі, керованому тоді Януковичем, – особливо.
До речі, тема нового герба для Донецька актуалізувалася саме в переддень президентських виборів: «повний герб» міста був затверджений рішенням Донецької міської ради від 27 вересня 2004 р. Цікавий вийшов герб (цитуємо проект Статуту територіальної громади Донецька): «Герб міста Донецька – це символ, що персоніфікує в художній формі славні трудові традиції міста й характер основного виробництва.
Повний герб міста Донецька являє собою герб міста, праворуч і ліворуч від якого зображені срібні щитодержателі: праворуч – на тлі прапора, що розвівається, солдат у військовій шинелі з каскою на голові, що тримає правою рукою меч вістрям донизу, ліва рука піднята нагору, ліворуч – на тлі прапора, що розвівається, шахтар у робочому одязі з гірняцькою каскою на голові, лівою рукою спирається на відбійний молоток, права рука відведена убік. Ці фігури є візитною карткою міста Донецька, утворюючи скульптурну групу меморіалу «Твоїм визволителям, Донбасе».
Еге ж, відчувається, що герб складали в передвиборних цілях, коли в повітрі Донбасу раптом різко запахло «війною з фашистами», а Кобзон голосив про «війну громадянську»? Солдат з мечем персоніфікує саме «трудові традиції» «і характер основного виробництва»? І що означає слово «відстояли» у вищенаведеному контексті? Можна сказати, що «відстояли країну», можна сказати, що й «місто відстояли» – але якщо це місто Ленінград, Москва чи Сталінград. Але Донецьк – власне, на жаль, не відстояли, здали, і лише потім «визволили».
Але що це ми раптом про смутне в такі чудові, святкові дні – то про війну, то про Александрова?! Отак ще й Олексу Тихого згадаємо чи Василя Стуса. Ну ж бо про інших людей – живих і «прославляющих» Донбас уже в наш час.
Очікувалося, зокрема, що прибуде в Донецьк і такий професійний пропагандист Донбасу, як глава Петербурзького земляцтва донбасівців Сергій Лисовський. На жаль, здається, він не приїхав. Але відсутність пітерського донбасівця чудово компенсували учасники «форуму конгресу», що прийняли своє «звернення», оприлюднене на сайті Донецької облдержадміністрації. Цьому зразку «гордості за свій край» міг би позаздрити навіть Янукович:
«Сьогодні ми в черговий раз зібралися тут, на своїй історичній малій Батьківщині – Донбасі для того, щоб віддати данина (очевидно, йшлося про «данину». – Авт.) поваги й вдячності тим поколінням наших земляків, які своєю самовідданою працею перетворили ніколи «дику» степ в один із самих процвітаючих промислових регіонів України».
Взагалі, «дикий степ» починали освоювати всілякі там європейці, які побудували міста, метзаводи в Донецьку й Маріуполі, які налагодили виробництво скла в Константинівці й т.ін., в основному – сказати б, вихідці з нинішнього НАТО – англійці й бельгійці.
Ще перлина: «Без перебільшень можна сказати: не кожна країна в Європі або на якому-небудь іншому континенті може похвастатися (очевидно, мало б бути «похвалитися». – Авт.) таким сузір’ям світових імен».
Зрозуміло, що глава Донецької облради Анатолій Близнюк при цих словах залився приємним рум’янцем, адже це творчий розвиток його недавньої заяви, що «задрипанной Європе» ще рости й рости до бульвару Пушкіна в Донецьку.
…Загалом, час уже вулицю Артема перейменовувати на радянський копил, наприклад, «вулиця 75-річчя Донецької області». Шкода, звичайно, що на цьому святі з різних причин не зможе бути присутньою ще низка видатних особистостей сучасного Донбасу – Віктор Янукович і Франселіно Матузалем, приміром.
Їхню відсутність, либонь, і покликані компенсувати митрополит Смоленський та міністр з надзвичайних ситуацій Нестор Шуфрич, якого негода, що розбушувалася в Західній Україні (і призвела, до речі, до людських жертв), загнала аж у... Донбас. Ну й правильно: урагани ще будуть, а 75-річчя – неповторна подія.

(Скорочено й у перекладі – із сайту «Обком»)
Автор: Євген КОСЯЧКОВ

"Народне Слово"