СТРАШНА «СМАЖЕНА ВУТКА» СХОЖА НА ЗМIЮ З УШНI

Рiк тому на Менщинi в селi Ушня, бiля Бiлої Греблi, як детально описувала газета «Вiсник Ч», з’явилось чудовисько
Воно до смертi лякало мiсцевих мешканцiв, слiди залишало вiд себе — як вiд довгої змiї — довга просiка серед бур’янiв, а схоже було воно на крокодила! Вiдразу ж у деяких газетах почали з’являтися матерiали один страшнiший вiд одного, чудовисько все бiльше й бiльше виростало в розмiрах, набувало нових хижих властивостей, ставало все бридкiшим, його вже й нiбито приїжджали ловити iз Київського зоопарку!

Всi повiрили в нього. Багато хто з ляком чекав, як воно по Деснi припливе вночi до Чернiгова. Що ж трапилося з ним за рiк, куди воно подiлося? Шукаючи вiдповiдi на цi питання, я й вирушив до с.Ушня Менського району.
В очiкуваннi чудовиська
Село Ушня розташоване далеченько вiд райцентру, лежить на березi Десни, великих болiт та лiсiв поблизу не спостерiгається. Колгоспiв та сiльськогосподарських кооперативiв у селi нема, все розвалене.
Виходжу в центрi села з автобуса, за допомогою ушнянцiв та карти зорiєнтовуюся на мiсцевостi i вирушаю до сiльради.
— Я живу бiля тої сажалки i жодного разу того звiра не бачила, — емоцiйно розповiдає менi жiночка, працiвник сiльради, що не забажала назватися. — Дiд, який вигадав це, помер. З тих пiр нiхто нiчого не бачив. Вiн же як казав, коли йшов зранку корiв пасти: «Ото зранку запущу чутку в селi, а ввечерi йду назад, почую щось таке неймовiрне, перекручене — вже й сам вiрю».
Так, поки щось не те, думаю про себе, треба пiти до найвищої влади на селi — голови сiльради.
Голова сiльської ради Василь Бурка, розповiдає наступне:
— Не знаю, навiщо розпустив таку чутку мiй попередник — Микола Стародуб. Можливо, щоб люди боялися туди ходити, щоб не розтягли залишки ферми? Хоча я особисто вважаю, що це було пов’язано з якоюсь метою, щоб привернути увагу до нашого села — приїжджали ж журналiсти з Чернiгова, Києва.
Чудовисько це — Я!
Мандрую далi, в головi весь час крутяться цитати зi статей моїх колег про цього звiра, вiд яких на головi волосся пiднiмається: «Схоже на гадюку, довжиною, правда, два — два з половиною метри, завтовшки з бетонного стовпчика. Тулуб чорний, як смола, у лусцi. На животi бiлi цяточки. Голова продовгувата, схожа на конячу. Щелепи розтуленi. Туди б запросто влiз добрий кiт чи перепiлка. Пiд шиєю — щось на зразок борiдки. Очi зеленi, нiби свiтяться. Щелепи сантиметрiв 15, нiби мотузкою витi».
«Я плазунiв нiколи не боявся. Пам’ятаю, ще в юностi наловлю вужiв та й гайда в клуб — дiвчат страхати. А тут увесь остовпiв. Прийшов жати кропиву, аж дивлюсь — у кар’єрi щось велике, довге, метрiв зо два. Особливо не розглядаючи, я дременув звiдти».
Доходжу до мiсцевого магазину, бiля нього сидять двоє чоловiкiв, п’ють пиво, випивши, вочевидь, перед цим щось мiцнiше.
— Чи не бачили чудовиська у вашому селi? — цiкавлюся в них.
— Та найстрашнiше чудо-юдо в Ушнi — це я! — заявляє один з них. Я подумки погоджуюся.
— Пам’ятаю, в минулому роцi, ми сидимо в кафе, п’ємо горiлку, приїжджають до нас журналiсти i питають: «А ви бачили змiя у вашому селi?» А я їм у вiдповiдь: полетiло на той бiк Десни! Вони: «Як це, воно що вже лiтає?» А ми їм: отак, крила в нього є! От посмiялися з хлопцями.
У магазинi на подiбне питання один iз чоловiкiв, вочевидь, власник, заявляє:
— Зробили iз села посмiховисько. Хто багато випиває — до того чудовисько й приповзає.
Продавщиця продовжує тему:
— То все дiди Зосими: побачили гумовий шланг — i все, перелякалися, придумали iсторiю.
По берегу водоймища доходжу нарештi до мiсцевостi пiд назвою Бiла Гребля. Дiйсно, багато кропиви, залишкiв ферми майже вже не видно, певно, розтягли все. Побачив одного вужа. Поруч робiтники ставлять вежу для мобiльного зв’язку. Вони нiчого пiдозрiлого не бачили.
В телефоннiй розмовi директор Менського зоопарку Зiнаїда Чирва пiдтвердила, що працiвники її структури виїжджали на мiсце пригоди, проте нiчого не спiймали. Слiди, нiбито щось повзло, бачили, проте що саме точно могло залишити їх, сказати важко.
Новi координати летючого змiя
У Менi на автовокзалi зустрiчаю давнього товариша Анатолiя Тимошенка з с.Веселий Подiл, розповiдаю йому про своє полювання на звiра. У вiдповiдь вiн подає менi та iншим колегам-журналiстам iнформацiю для роздумiв.
— Тепер, кажуть, уже його бачили на болотах бiля с.Прогрес, що за Киселiвкою. Один чоловiк, що не п’є, розповiдав таке: закинув вiн вудочки у воду, лiг та й дивиться на небо. Аж тут бачить — змiя по небу летить! Ще й звивається.
Можливо, то гайстер (лелека по-мiсцевому) схопив вужа та й випустив.
Тож, шановнi колеги, знайдено новi координати чудовиська. Живе воно за 30 км на пiвнiч вiд Ушнi, серед торфових болiт та лiсiв. Тож вперед, гайда!
А при чому, спитаєте ви мене, шановнi читачi, «смажена вутка»? То так називають серед журналiстiв статтi, де викладаються сенсацiйнi, але малодостовiрнi та неперевiренi факти.