СЕКРЕТИ ПIДЗЕМНI ЧИ ЗАГАДКОВИЙ ВАЛЬС IСТОРIЇ? ЗА КРОК ВIД ТАЄМНИЦI

Пiсля навчання у школi зустрiлися двоє стопилкiвських пiдлiткiв.
— Грицько, то як, пiдемо за Сахалiн до «лисого мiсця»?
— Iдемо. Я вже й лопатку приховав. Там стiльки всього можна знайти старовинного.
— А що саме? — цiкавiстю загорiлися очi товариша.
— Побачиш. Там i монети, i мiдяшки красивi, i рiзнi загадковi речi. Не знаєш, що й воно... На вигляд як золотi.
— То золото, чи наче золоте? — перепитав товариш, розтуливши рота.
— Знайдемо — побачиш, — сказав, мовби вiдрубав. — Все, ходiмо.
Вiд Рибинська «лиса мiсцина» — лiченi кiлометри. Неподалiк старого болота. Уже з десятки рокiв хто тут з мiсцевих жителiв тiльки не бував! Мiсцина як мiсцина. Низина. Пiщана. Коли податися сюди, походити, пронизує таємничiстю. Саме вона i кликала сюди двох пiдлiткiв того теплого вересневого дня. Злегка розкопували. Знаходили деякi старовиннi загадковi речi. Якось несподiвано товариш Григорiя кинув лопату — земля загула невдоволено. З-пiд неї мовби хтось заговорив. Хлопцi роззирнулися, кинулися бiгти.
Цю «пошукову iсторiю» хто i як тiльки не переказував у Рибинську, Стопилцi, навколишнiх селах. Та з кожним разом вона приростала. Тiльки усе ж реальним залишався факт: iснують нерозгаданi секрети тiєї загадкової пiщаної низинки.
Старожили у Рибинську розказують, що неподалiк цiєї улоговини був хутiрець. До нього переселяли людей з пiвнiчних сiл району. Ходили сюди люди. Знаходили мармуровi пластинки. Кажуть, в окремих мiсцях, коли потупати ногою, з-пiд землi чулися стогони, якiсь загадковi клацання, шуми.
Iнодi — нiби хтось кликав плачевно. Ми здогадуємося, що тут було якесь давнє поселення. Будинки зруйнувалися та пiдвальнi примiщення лишилися. Вони, можливо, й тепер iснують. Потрiбнi б розкопки...

IСТОРIЯ В ЗАГАДКАХ, ЯКУ МИ, КАЖУТЬ, ЛЮБИМО...
Першим провiдником для нас на «дивовижне мiсце» став житель Стопилки Геннадiй Шупеля.
— Про «лису мiсцину» щось розкажете? — запитали.
— Це яка? Та, що за Сахалiном?
— Там.
— Їдемо. Покажу.

Уже на тому «дивовижному мiсцi» Геннадiй Олексiйович розказав, що йому довелося жити i працювати на росiйськiй Пiвночi, в Комi АРСР, на Донбасi, в iнших географiчних точках. Життя «покрутило». Всюди побував, та повернувся до рiдної Стопилки. Де не перебував — згадував цю загадкову мiсцину. Адже в дитинствi не один раз вiдвiдував її з ровесниками. Ходили гратися, шукати старовинне...
Тут же, на дивовижнiй мiсцинi», ступивши кiлька десяткiв крокiв, натрапили на першу знахiдку... свiжi вовчi слiди. Пройшли пiвсотню метрiв — знову вони. Затим — диких свиней. Кажуть, тут вовки — нерiдкi гостi. Виходить, таємнича улоговина пробуджує iнтерес не лише у людей, а й у звiрiв?
Яка ж вона? Зовнi — це велика пiщана «пляма». В дiаметрi — метрiв триста. Кажуть люди, ще рокiв тридцять тому була невеличка — метрiв п’ять на п’ять. З роками почала ширшати, зростати. Перетворюватися в маленьку пiщану пустелю.
— Багато рокiв тому, здається, це були шiстдесятi, тут викопали великий старовинний прикордонний металевий стовп. Його повантажили на машину i вивезли у невiдомому напрямку, — розповiдає житель Стопилки Володимир Бордаков. — Про це теж розповiдав знайомий, який родом iз Голубiвщини, наших країв. Чотири роки тому мене теж зацiкавила ця таємнича улоговина. Пiшов. Не планував копати. Походив довгенько. Не без удачi. Знайшов мiдну копiйку 1881 року та ще деякi старовиннi речi.

Про те, що мiсцина ця iсторична, знав директор ПСП «Колос» Микола Зборщик. Кiлька рокiв тому сiльська рада саме тут планувала вiдкрити пiщаний кар’єр.
— Поговорили ми тодi з Миколою Олександровичем. Вiн сказав, що не варто це робити — там iсторiя. Кар’єр зробимо на iншому полi, — повiдав сiльський голова В.Бездушний.
А ось яку версiю висунув iсторик i краєзнавець з Рибинська Микола Трейтяк:
— На мою думку, саме в цьому мiсцi, яке привертає увагу, був кордон мiж двома волостями — Стародубською i Сновською. Саме тут могли бути гутнi промисли — виробляли скло. Адже люди знаходили i давнi склянi вироби.
Iснує ще й iнша версiя. Рядових селян. Вони вдавалися до аналiзу мiсцини, яка приховує таємницi... На їх думку, саме тут у часи Київської Русi проходив кордон мiж Чернiгiвським та Новгород-Сiверським князiвствами. Тодi ж було поселення. Можливо, навiть вiйськова застава.

УЧНI ПОЧИНАЮТЬ I — ЗНАХОДЯТЬ...
Двоє педагогiв з Рибинська Свiтлана Лобода та Олександр Єрмоленко разом з учнями школи проводили поверхове дослiдження. Ходили до «дивовижної мiсцини». Трохи навiть розкопували. Знаходили уламки давнiх речей, ще дещо... На жаль, дослiдження значним успiхом не увiнчалося.
Завуч цiєї школи Лариса Зборщик зi своїм чоловiком Миколою теж виїжджали до «таємного» поля. Походивши кiлька годин, знайшли цiкавi речi — уламки гончарних виробiв, амулет у формi рибки, iнше. Тут же М.Зборщик знайшов кулю. Вона наче на пiдставцi. Кого з iсторикiв не розпитував, вiйськових — нiхто не знає. Що ж то за загадкова рiч? Якщо куля, то якої зброї? З якого перiоду минувшини?
Миколу Олександровича «розбирав» i далi iнтерес. З’їздив до Чернiгова. Попросив археологiв: «Приїдьте до нас. Є цiкава мiсцина...» Це було рокiв сiм тому. Приїхав один археолог з обласного центру. День попрацював i сказав: «За всiма ознаками у вас тут була козацька застава».

— А чи траплялася дуже велика знахiдка там? — запитую у жителiв Стопилки.
— Було таке. Ще колись, рокiв двадцять тому, поле орав Анатолiй Лашко. Вивернув велику мармурову плиту. Її, здається, тодi вiдтягли до камського болота. А що за плита — нiхто не знає. Не бралися розузнати, що вона представляє.
Були, кажуть рибинцi, у нас такi жителi (їх доля розкидала по колишньому Союзу), якi знаходили рiзної форми речi далекої минувшини. Та, не знайшовши їм застосування, закидали. Тi, що виїхали, розказували: «Ми натрапляли на таємничi мiсця. З-пiд землi доносився гул i стогiн. А бувало — дзвiн. Таємнi звуки пронизували аж до кiсток. Тiльки от не всюди їх можна почути...»
ЩО там, пiд пiщаними шарами — секрети, таємницi iсторiї? Хто розгадає їх? Кому пiд силу розшифрувати тi таємницi? Про це уже скажуть краєзнавцi та археологи-дослiдники. Тiльки лишається загадка: в якому ж це було часi?

Вiктор БОЖОК.
Корюкiвський район.