КОЛИШНI МIЛIЦIОНЕРИ ЗА КОЛЮЧИМ ДРОТОМ. З життя Макошинської колонiї
Зона для мiлiцiонерiв:
загальний погляд
Ми наближались до Менської виправної колонiї № 91, що розташовувалась в цьому селищi. Бiля мурiв самої колонiї можна побачити багато велосипедiв — на них приїздять на роботу працiвники колонiї. Заходимо через контрольно-пропускний пост до адмiнiстративної будiвлi, в кабiнет керiвництва, починаємо розмову.
— Згiдно нашого законодавства, чоловiки сидять окремо вiд жiнок, дорослi вiд дiтей, колишнi працiвники правоохоронних органiв вiд «звичайних» в’язнiв, — пояснює перший заступник начальника колонiї Андрiй Билиненко. — На сьогоднiшнiй час в колонiї налiчується близько 400 — 500 в’язнiв, кiлькiсть постiйно змiнюється. Чому не можемо сказати чiтко кiлькостi, бо постiйно когось вiдпускаємо на волю, когось до нас присилають.
В колонiї органiзовано власне виробництво, в’язнi заробляють самi собi грошi, є швейна дiльниця, меблева, шлакоблочна, деревної обробки, ремонту автомобiлiв. Органiзацiйно колонiя дiлиться на 3 частини. Загальнi гуртожитки — казарменого типу, де перебуває понад 90% засуджених, проживають вони в кiмнатах по 10 — 30 чоловiк, в кожного є лiжко, тумба.
Дiльниця посиленого контролю вiдрiзняється бiльш суворими умовами, обмеженням пересування. В нiй перебувають злiснi порушники режиму, особи, що не можуть вжитися в колективi, постiйно конфлiктують з iншими, на нiй зазвичай перебуває до 10 осiб.
Дiльниця соцiальної реабiлітацiї, де утримуються люди, що стали на шлях виправлення, розкаяння. Вони мають певну роботу за межами колонiї, бiльше можливостей для зустрiчей з рiдними.
Коли засуджений вперше потрапляє до виправної установи, його помiщають на 14 дiб до карантинного вiддiлення, де з ним проводять психологiчну дiагностику, вивчають особистiсть. Сьогоднi на карантинi сидить колишнiй чернiгiвський природоохоронний прокурор Анатолiй Помаз.
— Скiльки заробляє колонiя за рахунок в’язнiв, який дохiд особисто в’язня?
— Згiдно плану ми маємо заробити 25 тисяч гривень на мiсяць, стосовно заробiтку то це залежить вiд характеру роботи в’язня, вiд фiнансових можливостей замовника. Середнiй заробiток ув’язненого 200 гривень на мiсяць.
— Якi категорiї ув’язнених утримуються у вашiй колонiї? Їх особливостi.
— Є слiдчi, «опера», «пепеесники», працiвники департаменту покарань, дiльничнi, колишнi водiї, що мали вiдношення до мiлiцiї. Характерна бiльшiсть «загримiла» за нанесення тiлесних ушкоджень, хабарi, перевищення службових повноважень, тощо.
— Якi особливостi ваших пiдлеглих?
— В судах працiвникам правоохоронних органiв адмiнпокарання завжди дають по максимуму, хоча в життi всяке буває. От, наприклад, мiлiцiонер переслiдує злочинця, який стрiляє по ньому, мiлiцiонер у вiдповiдь — i вбиває. Починають розслiдувати i iнодi правоохоронцiв засуджують. Хоча, наприклад, є у нас засуджений П., вiн на Тернопiльщинi був пепеесником, i, виїжджаючи на чергування з колегами, займався розбоєм — грабували, ґвалтували, вбивали. Тiла завозили в лiсосмуги, закопували, скидали в рiчки, тож нiхто не мiг їх спiймати. Одного разу пограбували i вбили подружню пару. Чоловiк вижив, розповiв про все мiлiцiонерам, їх затримали. Змогли довести їх причетнiсть до 6 злочинних епiзодiв.
Взагалi контингент у нас специфiчний — iнтелект має вище середнього, досвiд специфiчної роботи, наявнiсть зв’язкiв на волi. Вони розумiють куди потрапили, ведуть себе слухняно, розкаюються, тож майже половина звiльняється достроково. У нас нема окремої «субкультури», «понять». Та про специфiку ув’язнених може сказати той факт, що вони пишуть заяви, що по стилiстицi нагадують рапорти.
Багато хто й має родичiв, дружин. В цьому роцi восьмеро ув’язнених одружилося.
— Яким чином?
— Одружуються тi, хто на волi зустрiчався з дiвчиною, вирiшили узаконити вiдносини, адже офiцiйна жiнка може зустрiчатися з ув’язненим.
Дєвчонки-воровайки
Входимо на територію зони.
Сонце сяє, з радiоточки лунає бадьора пiсня про «дєвчонок — воровайок». Наближаємось до автосервiсу. На моїх очах ув’язненi перетворюють розбитi автомобiлi на «лялi».
— Ми можемо все — вiдремонтувати, пофарбувати автомобiль. Є камера для фарбування. У нас працюють майстри, причому цiни в районi однi з найнижчих, — розповiдає в’язень Л.
— А звiдки взялись вашi майстри? Невже кожен мiлiцiонер вмiє ремонтувати автомобiлi?
— Не всi вмiють, проте багато хто має якiсь навички, обмiнюємось досвiдом, вчимось у роботi.
Крокуємо зоною далi, повз високi дротянi паркани, повз клумби з гарними квiтами, переходимо з сектору автосервiсу на iнший — кухню з їдальнею. Декiлька осiб сидять пiд навiсом, про щось говорять , коли ми пiдходимо — пiднiмаються. Такий порядок.
На кухнi стоїть бiльше десятка чанiв по 250 та 160 лiтрiв. Черговий водить мене разом з iнспектором Миколою Плевою i, вiдкриваючи каструлi, показує, що буде сьогоднi їсти контингент на обiд.
— На перше зелений борщ, там є все — картопля, м’ясний бульйон. На друге — горохове пюре з м’ясом. Хлiб печемо самi, ви скуштуйте, — простягає менi кусень Олександр, черговий по кухнi. Дiйсно смачно, гарно пропечений. Як запивку подають менi чашку квасу, що з’явився на кухнi завдяки чайному грибу, якого розводить черговий. Запиваю, — «ох i гарненний же квас!», — думається менi.
— Самi й рибу засолюємо, — показують менi ванну, вщерть заповнену свiжомороженою рибою з сiллю.
— Розкажiть про себе, за що сидите? — цiкавлюся в чергового.
— За вбивство, 115 ст., служив у спецназi в Криму. Народився в 1965 роцi.
— У нас є пiдсобне господарство — кури, свинi, конi, 8 голiв великої рогатої худоби, городи, — розповiдає по дорозi до клубу iнспектор.
Християнство за колючим дротом
В клубi менi показують кiмнату психолога. Затишно, зручно, є акварiум, iмiтацiя камiна.
Заходимо далi в кiмнату, де збираються християни — євангелiсти.
— Молимось та спiваємо, пишемо пiснi, розмовляємо мiж собою.
— Скiльки людей ходить до вас? — запитую у лiдера релiгiйної громади.
— Зазвичай 12, але коли до нас приїздять з Чернiгова нашi брати, то приходить набагато бiльше.
По закiнченню розмови я занотовую кілька рядків з блокноту з пiснями, що склали прихожани:
«Привiт, пишу, та в серцi
тягар, гiрко.
Що не зберiг сiм’ю та
не принiс спочинку.
Повiр менi, без тебе всi роки
Так сумно, тяжко.
Прости, мiй Бог, до тебе
я молю.
Надiюсь, вiрю в милiсть
Твою,
Прошу, благаю: поверни мою
сiм’ю.
Я каюсь, Боже, в небеса
молю».
— Бачу, у вас гарна бiблiотека, якi книги найбiльше користуються попитом?
— Бiблейськi словники, iнша проповiдницька лiтература.
Проходячи повз зал, помiчаю на стiнах плакати, що надрукованi видавництвом «Просвiти» iм. Т.Шевченка та фотографiї зi спортивних змагань.
— У нас часто проводяться спортивнi змагання, зокрема з шахiв, настiльного тенiсу, iнших видiв спорту. Нещодавно приїздив кобзар Василь Нечепа, це був фурор, — пояснює мiй гiд.
У залi клубу розмiщується православна каплиця св.Миколая, нас зустрiчає староста Сергiй.
— Бiльшiсть iкон намальовано нами, осiб, що визначились як православнi, налiчується до 250 чоловiк, правда, коли приїздить iєрей, їх приходить до 50 чоловiк.
— Якi акафiсти, молитви найчастiше служать у каплицi?
— Вiд скорботи.
Наступний пункт вiдвiдин — бiблiотека. Видно, що книги активно використовуються.
— В бiблiотецi налiчується 3 807 книг, в основному iсторичнi романи, фантастика, право, — розповiдає бiблiотекар. — Читають те, на чому розумiлися у вiльному життi. Реєстр читачiв нараховує близько 250 осіб.
— Самi книги не пишуть, можливо детективи?
— Та, нi, — смiється вiн, — хоча спроби були, та справжнiх письменникiв поки що не виростили.
Життя на зонi, як воно є
У дворi справа в’язнi бесiдують про щось своє, справа стоять спортивнi турнiки, там дехто качає мускулатуру. З радiоточки лунає реп — пiсня «Фрiстайла», так i очiкується, що зараз частина в’язнiв почне крутитись на головi, як це заведено у шанувальникiв репу. Заходимо до одного гуртожитку, де мешкають ув’язненi, вiн має три поверхи.
Перший поверх. Менi показують «сушилку» — у кiмнатi зберiгається взуття, яке сохне. Наступний пункт «речова кiмната» — мiсце, де зберiгаються речi контингенту, якими вiн зараз не користується — зимовий одяг, взуття, тощо. Всi речi зберiгаються у великих клiтчатих сумках. Поруч стоїть радянський холодильник, при чому один, так має бути за правилами. Всi три холодильника на трьох поверхах вщерть наповненi харчами.
— Це наша проблема, одного холодильника не завжди вистачає на всiх, —пояснює мiй гiд.
Заходимо в кiмнати, де ночують в’язнi, вони рiзнi по чисельностi «населення» — є й по 4 особи, є й по 40. Всi лiжка однояруснi, нари вiдсутнi.
— Держава про нас пiклується, — каже один з в’язнiв. — На всiх трьох поверхах є кiмнати вiдпочинку, де в’язнi дивляться телевiзор. Причому на 1-му та 3-му фiльм з життя американських полiцейських, на другому — новини. Окрiм телевiзора, є й акварiуми з чудесними рибками.
Привертає увагу черговий 2-го поверху, мiцний чолов’яга з татуюваннями на руках та особистою невеличкою бiблiотекою, у якiй чiльне мiсце займають книги з психологiї, наприклад, є працi Юнга. Розповiдає, що до засудження мав звання майора.
На третьому поверсi йде ремонт, все зроблено пiд «євро». Про двох робiтникiв, що активно трудяться, черговий каже: першi у порушеннях, але й першi в роботi.
Заглядаємо i в вiдхожi мiсця — чистота, порядок. Йдемо назад, огляд закiнчено.
— Стосовно побачень, то для цього в нас є окрема кiмната. Коштує це 15 гривень за добу з людини, — розповiдає мiй гiд. Та потрапити туди не виходить, кiмната зайнята.
Враження вiд колонiї хотiлось би передати картиною, що намальована на стiнi однiєї з кiмнат, де мешкають ув’язненi: яскравий пейзаж, бiла церква, до неї йде монах — єдина фiгура намальована чорною фарбою...
...Враховуючи останнi полiтичнi подiї в державi, цiкавлюся долею мiнiстра внутрiшнiх справа Василя Цушка. Не знаю, чи сподобалось би жити в колонiї йому, можливо, й нi.
Олександр ЯСЕНЧУК.
Менський район.
| Коментарі (0) |