Національна пам'ять України: проблеми творення

6 квітня у Всеукраїнському прес-центрі при Українському національному інформаційному агентстві УКРІНФОРМ відбулась прес-конференція на тему: «Національна пам'ять України: проблеми творення».
Участь в прес-конференції взяв заступник голови УІНП, доктор історичних наук Владислав Верстюк. Він розповів про історію створення Українського інституту національної пам'яті, основні напрямки його діяльності, реалізовані та заплановані проекти.
"Для держави вкрай необхідне формування національної ідентичності", – акцентував заступник Голови УІНП. Задля реалізації цієї мети, за словами Владислава Верстюка, і функціонує Інститут національної пам'яті.
"Робота Інституту є цілком прозорою і будується на співпраці з іншими державними органами та установами, а також громадськими організаціями. Це дозволяє формувати цілком збалансовану модель національної пам'яті, в якій нема місця для крайніх лівих чи правих поглядів, як і для ксенофобії", – зазначив історик.
Організатор заходу – Український інститут національної пам’яті.

"В останні дні увага української громадськості прикута до проблеми життя та діяльності Українського інституту національної пам'яті. Збудником прискіпливої уваги став народний депутат з фракції Партії регіонів В. Колесніченко, який спочатку у зверненні до Адміністрації Президента України з приводу проблем розвитку Національного історико-меморіального заповідника "Бабин Яр" звинуватив Інститут національної пам'яті і його Голову академіка І. Юхновського в націонал-шовінізмі та антисемітизмі, а потім ці ж звинувачення фактично повторив і розширив у листі до Прем'єр-міністра України М. Азарова. Народний депутат вважає, що керівництво Інституту займається ревізією спільної історії України і Росії, переглядом підсумків Великої Вітчизняної війни, героїзацією ОУН-УПА, а наслідком роботи Інституту, на його думку, став розкол України. Звинувачення в розколі звучать жорстко, але й голослівно. В зв'язку з цим виникає необхідність ще раз розповісти про роботу інституту пам'яті.
Феномен історичної пам'яті має у своїй структурі багато складових. До неї входять національні традиції, міфи та легенди, впливи творів мистецтва і духовний досвід поколінь, колективні та індивідуальні спогади тощо. Проте в усі часи, а особливо в останньому столітті, держава активно долучалася до корегування основних напрямків як історіописання, так і творення історичної свідомості громадян. Історична пам'ять є важливою складовою гуманітарної політики сучасних країн і формується державними органами.
Сучасна українська державність досить молода, вона ще не нараховує й двадцяти років, одночасно історія України закорінюється в глибинах століть, вона надзвичайно складна і драматична, в окремих моментах трагічна. Розібратись в переплетіннях історичних подій не так просто. Цим займаються професійні історики. Одночасно для держави вкрай необхідно формування національної ідентичності. В країнах, які раніше входили до складу так званого соціалістичного табору, з цією метою засновано інститути пам'яті. Це стало підказкою до створення Українського інституту національної пам'яті, який виник на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2006 року як центральний орган виконавчої влади. Цією ж постановою на Інститут було покладено наступні завдання:
- посилення уваги суспільства до власної історії, поширення об'єктивної інформації про неї в Україні та світі;
- реалізація державної політики та координація діяльності у сфері відновлення та збереження національної пам'яті Українського народу;
- забезпечення всебічного вивчення етапів боротьби за відновлення державності України у XX столітті, історичного минулого Українського народу, в тому числі усіх форм репресій;
- здійснення комплексу заходів з увічнення пам'яті жертв голодоморів та політичних репресій, учасників національно-визвольної боротьби.
Хотілося б одразу наголосити, що Інститут не є науково-дослідною установою, а саме центральним органом виконавчої влади. До його сфери управління належать Національний музей "Меморіал пам'яті жертв голодоморів в Україні", Національний історико-меморіальний заповідник "Биківнянські могили", Національний історико-меморіальний заповідник "Бабин Яр", Національний музей-меморіал "Тюрма на Лонцького"(Львів). Інститут має свого представника у Чернігівській області та тісно співпрацює державними обласними адміністраціями, численними громадськими організаціями, академічними інститутами, університетами, видавництвами, окремими істориками-дослідниками та краєзнавцями. Діяльність Інституту є цілком прозорою та публічною. Результати роботи висвітлюються прес-службою та розміщуються на офіційному веб-сайті УІНП. Протягом останнього року сайт відвідало понад 31 тис. користувачів з 63 країн світу і звичайно України. Це свідчить про відкритість і ефективність роботи Інституту, штат якого не такий вже й великий, нараховує трохи більше 40 осіб, з них 3 доктори наук та 6 кандидатів.
Зупинюсь на основних напрямках діяльності Інституту. Найбільшого суспільного резонансу в останні три роки набрало вшанування пам'яті жертв голодоморів в Україні, насамперед найжахливішого з них 1932-1933 рр. Інститут долучився до підготовки проекту закону про Голодомор, схваленого Верховною Радою у листопаді 2006 р. Інститут патронував спорудження першої черги "Меморіалу пам'яті жертв голодоморів". Інститут розробив концепцію Національної книги пам'яті жертв Голодомору і координував роботу по її створенню. До цієї роботи були залучені десятки державних та громадських організацій, тисячі краєзнавців, архівних працівників, вчителів, учнів. В ході підготовки книги пам'яті Інститутом демографії та соціальних досліджень НАН України було визначено цифру вбитих штучним голодом –3,4 млн осіб. До втрат належить і зниження народжуваності в цей період на 1,1 млн. Непрямі втрати сягають 6 млн. Незважаючи на те, що правда про масове вбивство голодом невинних людей багато десятиліть перебувала під суворою забороною в СРСР, у народній пам'яті збереглися імена тих, хто допомагав людям, що голодували. З метою виявлення таких осіб та належного вшанування пам'яті про них Український інститут національної пам'яті започаткував у квітні 2009 року Всеукраїнську акцію “Людяність у нелюдяний час”.
В рамках акції на адресу Інституту надійшли свідчення, документи, фотографії (близько 2000 одиниць) з усіх регіонів України. За підсумками акції виявлено понад 100 осіб, що допомагали виживати іншим у роки Голодомору. Найбільше робіт впродовж акції надійшло від учнів та вчителів загальноосвітніх шкіл. Одними з перших та найбільш активно зарекомендували себе Миколаївська, Сумська та Херсонська області.
Ще один важливий здобуток Українського інституту національної пам'яті є програма моніторингу існуючих підручників історії України для середніх загальноосвітніх навчальних закладів і створення нової концепції викладання історії України. Не дивлячись на те, що зміст навчальних підручників та посібників постійно оновлюється й змінюється, вони не зовсім відповідають запитам та потребам суспільства. Перехід на 12-річну систему освіти вимагає змін навчальних програм та написання нових підручників. В результаті понад дворічної діяльності розроблено проекти шкільних програм з історії України для 5-12 класів середніх загальноосвітніх шкіл. Концепція базується на абсолютно нових підходах, прийнятій у світі методології викладу історії та вимогам часу. У Концепції закладено принцип гуманізації шкільної історії, відхід від історії виключно політичних та військових подій, відмову від етноцентричного підходу до викладу української історії. Натомість, в основу оповіді пропонується покласти територіальний принцип, за яким всі етноси, що колись проживали чи тепер живуть на українській території, вважаються частиною минулого України. Важливим елементом нової концепції та програми є виховання толерантного ставлення до інших народів та держав, особливо найближчих сусідів. Так 6 квітня 2009 року Українським інститутом національної пам'яті спільно з Інститутом національної пам'яті Республіки Польща, Посольством Республіки Польща в Україні, Головним управлінням освіти і науки м. Києва, Київським міським педагогічним університетом імені Б.Д. Грінченка проведено науково-практичну конференцію "Навчання історії і взаємини з сусідами". На ній обговорювалися проблеми українсько-польських стосунків часів Другої світової війни та їх висвітлення на сторінках шкільних підручників України та Польщі.
Одним з першочергових завдань Інституту є аналіз подій Другої світової війни і вироблення на цій основі державної політики у галузі історичної пам'яті про Другу світову війну. В минулому році Інститут провів серію відкритих публічних круглих столів, на яких провідними істориками обговорювались різноманітні аспекти участі України у війні. Матеріали круглих столів опубліковано, з ними можна ознайомитись на веб-сайті Інституту. На підставі цих дискусій створено проект концепції історичної пам'яті Українського народу про Другу світову війну. У концепції показано величезний вклад України у Перемогу над нацистською Німеччиною, подано розгорнутий опис подій, починаючи від проголошення Карпатської України до капітуляції Німеччини у 1945 році, висвітлено події національно-визвольної боротьби, партизанського руху, окупації, долі військовополонених, зв'язок із подіями на усіх фронтах Другої світової війни. Український інститут національної пам’яті наголошує на безжалісній сталінській тактиці ведення війни, величезних людських жертвах, важких умовах виживання простої людини під час окупації. Для українців трагедія війни полягає ще і в тому, що їм довелося воювати у складі різних військових формувань: польської армії, Червоної армії, серед радянських партизанів, батальйонів «Нахтігаль» і «Роланд», дивізії СС «Галичина», поліційних та допоміжних частинах при німецькій армії, Української повстанської армії та ін. Діяльність ОУН-УПА не може мати однозначну оцінку або негативну, або позитивну. Надзвичайної зваженості потребує висвітлення Волинської трагедії 1943-1944 рр. Інститут сповідує ідею, що розгляд війни лише через призму «Великої Перемоги» без з'ясування ціни, якою вона далась, не може бути стрижнем для національної пам’яті українців про Другу світову війну. Війна повинна сприйматись як трагедія, яка не має права на повторення.
Виготовлення та розповсюдження концепції, виставки та буклету виставки «Україна та український народ у Другій світовій війні» заплановано до 9 травня 2010.
Концепція національної пам'яті про Другу світову війну враховує об'єктивні реальні історичні факти, спонукає суспільство поважати та сприймати різні оцінки та погляди. До цього варто додати, що у вересні минулого року Інститут виступив одним із співорганізаторів великої міжнародної наукової конференції "Друга світова війна та історична пам'ять", в якій взяли участь дослідники з Австрії, Канади, Німеччини, Польщі, Росії, США, Франції. Разом з Національним музеєм "Великої Вітчизняної війни" Інститут підготував виставку плакатів часів війни.
Українським інститутом національної пам'яті проведена значна робота із відновлення пам'яті про історичні події Української революції 1917-1921 років, в тому числі відкрита постійна музейна експозиція на цю тему в історичній будівлі Центральної Ради (Київський будинок вчителя). Український інститут національної пам’яті наприкінці минулого року провів Всеукраїнський конкурс мультимедійних проектів, присвячений 90-річчю подій Української революції 1917 – 1921 років. Усього на конкурс надійшло понад 250 конкурсних робіт з більшості регіонів України. Найактивнішими учасниками конкурсу стали учні та вчителі. Багато мультимедійних проектів надіслали студенти та викладачі середніх спеціальних та вищих навчальних закладів. Не залишилися осторонь конкурсу і громадські організації. Успіх конкурсу підштовхнув до нової ініціативи - мультимедійного проекту "Історія твоєї родини у ХХ ст.", який сподіваємось здійснити цього року.
Важливими напрямками діяльності Інституту є вшанування пам'яті жертв політичних репресій, визначних дат та подій української історії, пошук і впорядкування поховань жертв війни та політичних репресій. До 70-их роковин Великого терору було започатковано і стало щорічним відвідування українською делегацією Соловецьких островів та урочища Сандармох (Російська Федерація) для участі в традиційних днях пам’яті на меморіальних місцях, пов’язаних із трагічними подіями політичних репресій 1937-1938 років. Українським інститутом національної пам’яті разом із Головною редакційною колегією науково-документальної серії книг “Реабілітовані історією” (голова редколегії – академік НАН України, ГеройУкраїни П. Т. Тронько) створено та підтримується інтернет–проект “Національний банк даних жертв політичних репресій радянської доби в Україні” (http://www.reabit.org.ua/). Цей проект містить записи про 39616 осіб репресованих тоталітарним режимом громадян, які доступні в онлайн-режимі. Протягом 2009 року сайт відвідало 28033 осіб і спостерігається динаміка постійного зростання відвідуваності (у середньому на 1 тисячу запитів на місяць), що свідчить про інтерес суспільства до такої бази даних. Ще близько 650000 записів про репресованих осіб містяться на паперових носіях.
Окрім того, Інститут формує власний електронний архів, у якому зберігаються цифрові копії документів з історії України з державних та приватних архівів, за основними напрямками діяльності Інституту та за різними темами, на сьогодні обсяг отриманих цифрових копій електронних документів становить 26,134 ГБ інформації.
Безумовно я не маю можливості говорити про всі акції, проведені та ініційовані Інститутом. Про них можна дізнатись із річних звітів Інституту, рубрик інститутського веб-сайту. Робота Інституту є цілком прозорою і будується, як я вже говорив, на співпраці з іншими державними органами та установами, а також громадськими організаціями. Це дозволяє формувати цілком збалансовану модель національної пам'яті, в якій нема місця для крайніх лівих чи правих поглядів, як і для ксенофобії. На завершення хотілося б наголосити, що Україна суверенна незалежна держава. Це аксіома, яку не мають права, як наголосив діючий Президент України, ставити під сумнів ні державні службовці, ні державні установи. Український інститут національної пам'яті цілком і повністю поділяє цю тезу і втілює її в життя. Досягнути цього не так вже й просто. Соціологічні дослідження підтверджують, що загальноукраїнська ідентичність ще недостатньо утверджена в Україні. Про це свідчить, наприклад, те що понад 12 % населення України в цілому відносять себе до радянських людей. Рівень солідарності, згуртованості, суспільної активності народу та патріотизму, що виступає найміцнішим фундаментом і для демократичної держави, і для громадянського суспільства, є доволі низьким. В країні наявна культурно-політична регіоналізація, що все більше тяжіє до подальшої поляризації. В цих умовах будь-яке підважування інституту пам'яті, на мою думку, є небезпечним".