Корюківська трагедія: запитань багато

2 березня благочинний УПЦ КП о. Тарас Баїк разом із громадою та представниками Всеукраїнського об’єднання ВО «Свобода» відслужив заупокійний молебень за жертвами Корюківської трагедії.
Наймасовіший злочин гітлерівців
1 — 2 березня 1943 року гітлерівці палили та розстрілювали поліське містечко. Тоді було знищено 7 000 українців. З 1300 будинків у місті залишилося 10 – переважно цегляних.
«Це найбільша гітлерівська каральна акція у Другій світовій війні, — зазначає представник Українського інституту національної пам’яті у Чернігівській області Сергій Бутко. — У білоруському селі Хатинь 22 березня 1943 р. гітлерівцями знищено 149 осіб, у чеському селищі Лідице 11 червня 1943 р. вбито і замордовані у концтаборі 320 осіб, у французькому селищі Орудар 10 червня 1944 р. знищено 642 особи. Про це всі знають в Європі та на пострадянському просторі, а про трагедію в Корюківці — майже ніхто за межами області».
Виникає питання: Чому? Можливо хтось хоче приховати трагедію нашого народу, не допустити її розголосу?
Чернігівський історик Сергій Павленко зазначає, що безпосередньою причиною знищення містечка разом із мешканцями став розгром 27 лютого 1943 р. німецького гарнізону у Корюківці радянськими партизанами з’єднання Олександра Федорова. Головна мета цієї акції – звільнення заручників із корюківської в’язниці, якими були члени родин партизан та підпільників. Дослідник додав, що з 1941 р. розстріл окупантами мирних жителів за вбитих партизанами і підпільниками німецьких солдат і службовців був звичайною практикою.
«За наказом гітлерівського генерала Адольфа Хайзінгера вранці 1 березня 1943 р. у Корюківку прибув есесівський каральний загін чисельністю від 300 до 500 осіб. Населений пункт було оточено. Всіх мешканців зганяли в групи по 50 — 100 осіб у великі будівлі церкви, театру, ресторану, земельного відділу і розстрілювали. Одночасно прочісували всі хати й околиці і вбивали жителів. Після знищення всіх знайдених корюківців карателі селище спалили. Очевидці казали, що дим і заграву від пожеж було видно у Щорсі, Сосниці, Холмах».
Чим гірше – тим краще
Сергій Павленко і Сергій Бутко вважають, що радянські партизани (загальна чисельність з’єднання — до 3 тис осіб), які були неподалік у с. Тихоновичі, мали можливість завадити карателям повністю винищити Корюківку і врятувати хоча б частину жителів. Проте вони не здійснили жодних заходів проти карателів за відсутністю наказів командирів.
— Чим пояснити те, що жодна каральна операція не перебивалася партизанами? – запитує Сергій Бутко. – Було вигідно, щоби відбувалось якнайбільше звірств з боку німців. Всі знали, що гітлерівські окупанти за кожного вбитого солдата розстрілюють 100 чоловік. Цього наказу вони дотримувалися жорстоко. Якщо підпільники чи партизани, зловивши німця, вбивали його, то навіть не закопували у землю. Траплялося це часто в межах населеного пункту, де відразу ж ловили людей і розстрілювали, а село спалювали. Навіщо? Потрібно було населенню довести, що Голодомор 1932 — 1933 років, розстріли 30-их років, зокрема 1937 року, — це так собі, а німецький режим страшніший. Він дійсно був страшний, але ж він абсолютно рівнозначний більшовицькому режиму.
Бойова діяльність червоних партизанів України та їхні диверсії на комунікаціях у цілому більш-менш вивчені. Проте до цього моменту дослідники не акцентували свою увагу на застосуванні партизанами тактики випаленої землі — знищення і псування господарських і природних об'єктів, що можуть бути використаними окупантами. Здається, що подібні дії радянської сторони ставили перед собою й іншу мету: шляхом дезорганізації економічного життя окупованій території сприяти радикалізації настроїв населення та його залучення до партизанської і підпільної боротьби. Радянські партизани діяли в рамках загальної радянської концепції ведення війни, тому їхня активність у цьому сенсі принципово не відрізнялася від активності, наприклад, Червоної армії, НКВС або парторганізацій.
Про застосування тактики випаленої землі на весь світ відкрито заявив Йосип Сталін у своїй знаменитій промові від 3 липня 1941 року: "Дорогі брати і сестри ... У зайнятих ворогом районах потрібно створювати партизанські загони ... для боротьби з частинами ворожої армії ... для вибуху мостів, доріг, псування телеграфного та телефонного зв'язку, підпалу лісів, складів і обозів ... При вимушеному відході частин Червоної армії не лишати противнику ні одного кілограма хліба ... Колгоспники повинні гнати всю худобу, хліб здавати під збереження державних органів для вивезення його в тилові райони, хліб і пальне, яке не може бути вивезено, повинно бути знищене ".
На це звернення моментально відреагували нацистські пропагандисти, які видали величезним накладом плакат із зображенням Й. Сталіна.
"Червоні партизани України: 1941 — 1944", автори Олександр Гогун Анатолій Кентій
Корюківський кат?
Адольф Хойзінгер підозрюється у відданні наказу про знищення Корюківки. Проте, прочитавши його біографію, важко зрозуміти, чому саме він. Адже він відповідав за планування військових операцій на всьому театрі військових дій, що точилися на території Радянського Союзу. Та й керувати СС-кими каральними акціями напряму він, м’яко кажучи, не міг, адже у них було своє керівництво. Проглядається політичне бажання «очорнити» натівського генерала.
Адольф Хойзінгер (4 серпня 1897 — 30 листопада 1982).
Під час Першої світової війни у червні 1915 р.,пішов добровольцем на військову службу в 96-ий піхотний полк, з липня 1916 р. — лейтенант, поранений під Верденом. Нагороджений Залізними хрестами обох ступенів і ще двома орденами. Наприкінці липня 1917 р. у Фландрії потрапив тяжкопораненим у британський полон.
Після війни продовжив службу у війську. З жовтня 1932 р. – капітан, далі просувається по кар’єрних сходах. Підполковник Хойзінгер брав участь у плануванні операцій військових кампаній в Польщі, Данії, Норвегії, Франції та Нідерландах. Отримав планки до Залізних хрестів обох ступенів (повторне нагородження). З серпня 1940 р. — полковник.
З 15 жовтня 1940 р. — полковник Хойзінгер призначений начальником оперативного відділу генерального штабу сухопутних сил. Таким чином, він став третім у ієрархії планування військових операцій сухопутних сил, після начальника генерального штабу Гальдера і 1-го обер-квартирмейстера Паулюса.
Після вторгнення до СРСР 22 червня 1941 р. генштаб сухопутних сил став у першу чергу відповідальним за планування операцій на цьому театрі воєнних дій, а генштаб збройних сил (ОКВ) — відповідальним за інші театри. З січня 1942 р. він став генерал-майором, а з січня 1943 — генерал-лейтенантом.
У червні 1944 р. Цейцлер захворів, і з 10 червня 1944 генерал-лейтенант Хойзінгер став виконуючим обов'язки начальника генштабу сухопутних сил. У цій якості Хойзінгер був присутній на нараді у штаб-квартирі Гітлера 20 липня 1944 р. Хойзінгер стояв поруч з Гітлером, коли там вибухнула бомба, підкладена полковником фон Штауфенбергом.
Хойзінгер був госпіталізований через отримані поранення, а 22 липня 1944 р. заарештований гестапо за підозрою в причетності до змови. Доказів цього гестапо не змогло виявити, і в жовтні 1944 р. Хойзінгера відпустили на свободу. Однак він був відправлений до резерву фюрера. Лише 25 березня 1945 р. Хойзінгеру дали конкретну, але незначну посаду — начальника картографічної служби.
8 травня 1945 р. Хойзінгер був узятий в американський полон. У полоні Хойзінгер притягувався як свідок на Нюрнберзькому процесі. 30 червня 1947 р. був відпущений з полону.
У 1950 р. Хойзінгер став радником з військових питань канцлера ФРН Аденауера. У 1955 р. були організовані збройні сили ФРН — бундесвер, і Хойзінгер повернувся на війську службу. У званні генерал-лейтенанта він став головою військової керівної ради. У червні 1957 р. Хойзінгер став першим генеральним інспектором Бундесверу. У квітні 1961 р. Хойзінгер був призначений головою військового комітету НАТО (у Вашингтоні). У грудні 1961 р. СРСР безуспішно вимагав від США видачі Хойзінгера, оголосивши його військовим злочинцем. У 1964 р. Хойзінгер пішов у відставку з військової служби.
Олександр ЯСЕНЧУК

Сидоренко Галині, дочка якої загинула в перший день Корюківської трагедії, присвячується:
Мати бідная лебідка,
В слізоньках уся,
Голова покрилась в іній –
Дочку вигляда …
Дочка в ирій полетіла,
В небесну блакить.
Її душечка невинна –
Пролітає мить.
Світлі ангели вітають,
Господь зустріча.
На землі вогонь палає,
На землі війна.
Мамо, горличко, голубко,
Не плач, не журись,
А за дочку свою любу
Радій і молись.
Райські стежки і оселі,
Поля і сади —
Дуже вистраждати треба,
Щоб ввійти сюди.
Михайло СЕРЕДА,
м.Корюківка