Що чекати від переможців?

Голова Партії регіонів Віктор Янукович став Президентом України. Про те, як має змінитися країна, говорить Володимир ВІННИЧЕНКО – заступник голови Чернігівської обласної організації Партії регіонів.
«Непопулярні» реформи Партії регіонів
— Пане Володимире, які реформи слід очікувати жителям Чернігівської області від Президента Віктора Януковича?
— Вихід з кризи ми бачимо через звернення уваги до економічної ситуації. Зокрема до великого виробництва, завдяки якому наповнювався б бюджет: це металургійна, хімічна промисловість, що нині перебувають у не найкращих умовах через високі ціни на газ та світову економічну кризу. Потрібно створити умови для цих виробництв, щоб їхня продукція знову стала конкурентоспроможною у світі.
У нас до сьогодні не було чіткої програми щодо малого та середнього бізнесу. Цього року, можливо, буде закінчено податкову реформу, створення таких умов, аби представник малого бізнесу був зацікавлений у створенні нових робочих місць та не відводив своїх активів у тіньовий бізнес. Після цього можна казати про зменшення ПДВ, про зменшення податків, що беруться із заробітної плати. У такому випадку можна говорити про зменшення податкових важелів.

Для прикладу наведу ситуацію по Чернігову. У нашому місті зареєстровано більше 20 тисяч підприємців. Ми знаємо: якщо у їхньому підприємстві торговий обіг не перевищує 0,5 мільйона гривень, вони можуть працювати за спрощеною системою оподаткування – на єдиному податку. Так от, близько 8 тисяч цих людей працюють трохи інакше. Коли обігові кошти на їхньому підприємстві досягають півмільйона, вони зупиняють це підприємство, і починає працювати інше, оформлене на дружину чи на друга. Вони створюють синдикат. При цьому підприємці заробляють на рік 1,5 — 2 мільйони гривень, виплачуючи до бюджету кілька сотень гривень податків. До таких підприємств можна і потрібно посилити увагу: якщо ти заробляєш 20 – 50 тисяч гривень, то плати податок, який піде до місцевого бюджету.

Потрібно створити в депресивних районах економічні зони для залучення туди інвестицій. Ще торік депутати фракції Партії регіонів Едуард Прутник, Григорій Маньковський, Андрій Клюєв, Микола Комар, Михайло Чечетов, Віталій Хомутиннік, Олександр Волков направили до ВРУ відповідний законопроект про створення таких економічних зон. Перш за все це стосується півночі нашої області.

Треба, щоби райони самі заробляли на себе кошти, а не «трусили» центральний бюджет.
Звичайно, слід ставити питання про те, що багато коштів потрібно направити до села. Це має бути обов’язково прозора система державних закупівель. Аби не траплялося так, що фермер чи господарник, посіявши буряк і отримавши від держави обіцянку купувати за однією ціною, потім уже під час процесу зміни «правил гри» не продавав буряка за меншою ціною і не зазнавав збитків. Також потрібно ввести систему компенсації державою збитків, завданих сільгоспвиробникам, непереборними обставинами (повінь, град).

Необхідно створити кредитні лінії для підприємців будь-якого профілю – виробництва чи сільського господарства. Господарник повинен знати, що він може взяти кредит під невеличкий відсоток для першочергових завдань: наприклад, для придбання зерна, закупівлі техніки, побудови промислових споруд. Цей кредит має забезпечуватися державою, для того щоби комерційні банки не вимагали від цього господарника 20 — 30% річних. Тоді не потрібно буде вкладати кошти у відродження села, адже господарник побачивши, що він може у селі заробляти гроші, буде працювати, а це нові робочі місця, стабільна заробітна плата, впевненість у завтрашньому дні.
Один приклад. Дівчина з багатодітної родини, яка живе у місті у несприятливих умовах, закінчила педагогічний вуз, отримала направлення на роботу до села. В якості житла голова колгоспу віддав свій другий чи третій будинок. Дівчина ніколи не жила у таких умовах, всім забезпечена, і вона каже, що ніколи не повернеться до міста. Якщо молодь буде забезпечена у селі житлом, хорошими умовами для роботи та життя, то відбудеться навіть відтік молоді до села. Особливо у недалекі від міста райони: Менський, Ріпкинський, Чернігівський, Куликівський. Це райони, від яких їхати до міста максимум годину, якщо людина забезпечила себе гарною роботою, може дозволити собі придбати у кредит автомобіль, і вона впевнена у завтрашньому дні. То де мешкати, за 70 кілометрів від Чернігова чи у самому місті, — це взагалі не проблема.
Наше основне завдання — довести ситуацію до стану, в якому перебувала економіка влітку 2004 року. Приятель, який працює у чернігівському магазині «Лагрос», казав, що найбільш гарна ситуація для них була у 2004 році. Чому? Бо майже 90% техніки, яка була придбана у магазині, — кредитна. До речі, товар у магазині не залежувався тиждень чи два. Тобто люди потяглися до магазинів, купували побутову техніку — були впевнені у завтрашньому дні. Тож необхідно досягти рівня, коли люди знатимуть, що завтра їх чекає день не гірший, а може, й кращий, коли люди заспокояться, отримають стабільність, хоч з маленьким, але постійним зростанням рівня життя.

Другий етап – залучення новітніх технологій у всіх сферах, перш за все у виробництві.
Знову ж таки приклад із діяльності місцевої влади. Чому потрібно економити тепло? Всі комунальні підприємства використовують тепло за рахунок міського бюджету. Ми, депутати міськради, замовили два мільйони гривень для обігріву шкіл та лікарень. За зимовий час було опалено дані установи, збережено двісті тисяч гривень, які у нас знову ж таки забирає центральний бюджет. Я, наприклад, як депутат (не з точки зору здорового глузду, а з точки зору цієї схеми) не зацікавлений зберігати тепло. Якщо ж ця система змінюється таким чином, що місто стає зацікавлене у збереженні тепла, тоді починається «гонка» за тими системами опалення, які існують у світі.
Скажімо, існує технологія переробки сміття, розроблена кримськими інститутами. Я звертався до них, і виявилося, що такий переробний завод — досить дешевий. Один з них можна придбати за помірні кошти, навіть якщо всі депутати, вибачте за це жаргонне слово, «скинуться» своїми депутатськими фондами. Один завод – це небагато, він може забезпечити один мікрорайон, але це початок. Якщо у нас 15 — 20 таких мікрорайонів, то ми придбаємо 15 — 20 таких заводів, і всю проблему вирішено.

До соціальних стандартів потрібно підходити по-новому, тобто взагалі забути про соціалку по-радянськи. Наприклад, нині існує положення: всім пенсіонерам — безкоштовний проїзд у транспорті. Хтось проїжджає за місяць 25 разів у транспорті, хтось взагалі на ньому не їздить і з квартири не виходить. Тобто ця «уравніловка» — дійсно радянський підхід до економіки. Якщо казати простою мовою, то потрібно дати кожному пенсіонеру для компенсації такої пільги 30 чи 50 гривень. Хтось їх проїздить і йому не вистачить, а хтось буде задоволений, бо він взагалі нікуди не їздить, та ж бабуся у селі. Але ж коштів, які таким чином витратяться для цих пенсіонерів, буде набагато менше, ніж нині витрачається для компенсації нашому тролейбусному управлінню.
Чи буде Партія регіонів провадити репресії?
— У суспільстві існує багато стереотипів відносно Партії регіонів. Відразу після виборів я отримав багато телефонних дзвінків від прихильників БЮТу з одним запитанням: «Що робити, куди ховатися?» Деякі бізнесмени очікують якихось репресій…
— Бізнесменам взагалі не варто хвилюватися. Відому приказку — «собака гавкає, а караван іде» — зараз дехто неправильно зрозуміє. Тобто, якщо дійсно зупинитися на кожному політику, бізнесмені, згадати що було 5 років тому: хтось щось думав, хтось щось зробив, , — то до економіки ми дійдемо роки через 1,5, коли з усіма розберемося.
— Які кроки слід очікувати відносно конфліктних ситуацій довкола православних церков, (наприклад храму св. вмц. Катерини у селі Жукля Корюківського району), які були передані Київському патріархату?
— Відповісти на це запитання важко. Взагалі я не прибічник, щоби голова обладміністрації, якого би «кольору» він не був, надавав прихильність певній релігійній конфесії. Будь-яка церква, якщо їй передано пам’ятку архітектури, повинна дати гарантії державі про те, що вона зможе підтримувати цю споруду у належному стані. Якщо це споруда 13 — 17 століття і це дійсно скарбниця культури держави, чиновникам не потрібно, передаючи її, керуватися власними релігійними вподобаннями. Потім, через 15 років, за голову хапатися і думати, як її відбудувати. Не можна віддавати храм з точки зору своїх уподобань. Я ходжу до церкви Московського патріархату, але насправді не важливо, це храм Московського чи Київського патріархату, чи це католицький храм, ми знаємо одне: церква нічого поганого не вчить. Будь-якій такій церкві потрібно допомогти. Якщо ж ми кажемо про церкви, то повинні поговорити і про пам’ятники. Наприклад, є пам’ятник Мазепі, чи Щорсу, чи ще кому-небудь іншому, у будь-якого діяча є прихильники. У кожного з них є історія. Приміром, я неоднозначно ставлюсь до того ж «дєдушкі Лєніна», хоча мене дуже цікавить, чому у свої 25 Лєнін був «дєдушкой», а Путін у свої 50 — молодий політик? Тут потрібно повчитися нам у Європи. Будь-який пам’ятник робить наше місто цікавішим для туристів. Зносити старі і ставити нові пам’ятники — це не вихід. Років через 50 наші діти будуть цікавитися як одним пам’ятником, так і іншим. Кожен пам’ятник має право на існування, якщо є ініціативна група, котра стверджує, що він чогось вартує, є кошти для встановлення, і ініціатори не тиснуть на міську раду, що пам’ятник потрібно встановити саме тут.
Друга державна? І не сподівайтесь!
— Чи варто нам очікувати введення російської мови як другої державної?
— Другої державної не буде. Максимум, що нас може очікувати, — система, запроваджена у багатьох кранах, наприклад у Канаді. Це коли у певних місцевостях громадянин має право складати державні документи однією чи на іншою мовою. Якщо ж ти державний службовець, то повинен знати перш за все державну мову. Я вважаю, що це правильно. Адже, коли кажемо про дві державні мови, ми все зводимо до Криму чи Луганська з Донецьком. Якщо приїдемо до Закарпаття — почуємо три мови. Коли ж ти просто спілкуєшся на вулиці, на телебаченні — говори хоч англійською, головне, аби тебе зрозуміли.
Олександр ЯСЕНЧУК