реклама партнерів:
Головна › Новини › МЕДИЦИНА

Обирати, а не купувати…

19-Лют-10 1135 0.0 0
Генеральний директор обласного комунального підприємства «Ліки України» Світлана Пасталиця добре знана на Чернігівщині як вмілий і відповідальний керівник. Очолюване нею підприємство вносить вагомий вклад в економіку області. Злагоджена та ефективна робота аптечної мережі (насамперед сільської) – заслуга, в першу чергу, Світлани Василівни. А ще вона – депутат обласної ради, громадський активіст, голова обласної організації Народної Партії. Наш діалог із Світланою Пасталицею про діяльність депутатської фракції Народної Партії та роль народних обранців у житті територіальних громад.

-- Світлано Василівно, Ви мудра й поміркована жінка. Що ж, даруйте, змусило «встряти» в політику?

-- Не повірите, але моя активна життєва позиція, небайдужість до процесів у суспільному житті, щире прагнення змінити щось на краще хоча б на рівні області. Вступ до Народної Партії в 2003 році – свідомий і виважений крок. Партія – близька мені за духом. Лідер Володимир Литвин – людина авторитет на, досвідчена, професійна. Отже, були впевнені, що Україні справді потрібен Литвин, Так. І нині не сумніваюся в цьому. Що ж насправді може вирішити така нечисленна фракція? Нас п’ятеро, але фракція Народної Партії в обласній раді – найпрофесійніша. Ось хоча б директор Чернігівського обласного відділення фонду соціального страхування з тимчасової непрацездатності Петро Савич тільки до обласної ради обирається вчетверте. Великий досвід депутатської діяльності і в голови обкому профспілки працівників лісового господарства Йосипа Райчинця. Про авторитет Василя Ковальова говорить вже його посада заступника голови облради. Наймолодшому обранцеві Ірині Мельниченко, заступникові директора з виховної роботи Чернігівської загальноосвітньої школи №30 є в кого повчитися, є з ким порадитися. Вона швидко адаптувалася та включилася в роботу, активно працює в комісії. Від нашої партії достойні представники в районних радах, досвідчені керівники фракцій на районному рівні, Головами районних рад, зокрема, обрані Сергій Євменов – Семенівської, Олександр Сенчик – Ічнянської, Михайло Яковець – Щорської... Але область представляють в облраді тільки п’ятеро мешканців Чернігова. І на мою думку, то неправильно: в кожній політичній силі повинні бути представники від усіх районів.

-- Світлано Василівно, не хочу Вас образити, але, по-моєму, нинішнім депутатам працювати легше: нікого персонально не можна звинуватити у невиконанні наказів виборців або нехтуванні їхніх інтересів.

-- Можу порівняти депутатство за мажоритарною системою обрання і за партійними списками. Це два різні ступені відповідальності перед виборцями. Дуже вдячна долі, що перше скликання відпрацювала як «мажоритарник» на Варвинському виборчому окрузі №7. За чотири роки активної депутатської діяльності зріднилася з людьми. І згадую своїх виборців з великою теплотою. Почувалася справді обраною народно, відчувала особисту відповідальність за район, вболівала за стан справ, не зважаючи на те, що там були свої керівники. Співпрацювала з місцевою владою, але мала власну позицію, свою точку зору. Коли до рук потрапляв якийсь звіт, відразу шукала в зведеннях свій район, порівнювала його досягнення з іншими. Об’їздила Варвинщину, побувала в усіх селах. Знала керівників підприємств, сільських голів, багатьох звичайних людей. Зустрічалася з селянами, з освітянами, медиками, молоддю.... Жодного разу не порушила графік особистого прийому громадян. Люди приходили в райраду, де мала кабінет, ще до офіційного часу, знаючи, що зазвичай приїжджаю значно раніше прописаної розпорядком години.

-- Варвинці, напевне, оцінювали Вашу роботу й за конкретними справами?


-- Люди зверталися зі своїми болями – негараздами. З планетарної точки зору то, можна сказати, маленькі проблеми, але всім, зазвичай, болить своє. З чистою совістю зізнаюся, що жодного звернення не зігнорувала, прагнула допомогти кожній людині. Хоча, на жаль, не все вдалося зробити в повному обсязі. Суми депутатських коштів невеликі. Для лікарської амбулаторії найбільшого в районі села Озеряни на 5 тисяч гривень депутатських коштів було закуплено обладнання. У цьому населеному пункті проживало понад півтори тисячі селян. На відміну від багатьох сільських глибинок, в Озерянах залишалася молодь, народжу валися діти. Отож мене як депутата хвилював рівень надання медичної допомоги. В Антонівці на прохання жителів при фельдшерсько-акушерському пункті відкрили аптеку.

-- Звісно, що проблеми галузі охорони здоров’я для Вас були не нові?

-- Так, але переймалася не лише медициною. В Озерянах і Антонівці функціонували територіальні центри для людей похилого віку, Навідувалася в ці заклади постійно, привозила їх мешканцям солодощі й гостинці. Вони завжди чекали мого приїзду. В селі Антонівка не без моєї допомоги відремонтовано й відновлено пам’ятник воїнам-визволителям, що загинули у війні з фашистами. До речі, всі мої запити й ініціативи були підтримані на обласному рівні. Без перебільшення, жила життям своїх виборців. Щодо нинішнього скликання, то і стиль, і спектр моєї депутатської діяльності зовсім інший. Ми, чесно кажучи, втрачаємо обличчя, губимося в депутатському загалі. Основна наша діяльність – активна робота у постійних комісіях, а не в округах. Звичайно ж, зустрічаємося з виборцями, реагуємо на їх звернення і запити. Та загалом люди не знають поіменно своїх обранців, не можуть вважати їх «своїми», якщо так можна казати.

-- Які проблеми виборці здебільшого порушують, на що скаржаться?

-- Переважно йдеться про надання матеріальної допомоги. За звичкою всі дивляться на депутата як на спонсора, який може і зобов’язаний щось дати. Але звертаються й за письмовим роз’ясненням законодавчих рішень. Скажімо, переліку й механізму та порядку надання соціальних пільг різним категоріям громадян, ремонту доріг, покрівель і приміщень закладів культури, які фінансуються з державного бюджету не в повному обсязі. Зазначу, що депутати від різних політичних сил мають, на жаль, різні фінансові можливості. Хтось може виступити спонсором і матеріально підтримати певний заклад чи окремих громадян. Члени ж нашої фракції мають у своєму розпорядженні лише кошти, передбачені законом для депутатської діяльності. За їх рахунок не спроможні задовольнити сповна потреби виборців. Що ж до державних програм, то всі вони реалізовуються за кошти державного бюджету, Та, не секрет, що є депутати, які вміють пропіаритися за державні гроші, декларуючи особисту причетність до прокладання доріг або газифікації села. Люди ж не вельми обізнані з бюджетними хитросплетіннями, почуваються зобов’язаними й зі словами вдячності називають ті або інші імена.

-- Хоча, за великим рахунком, це заслуга держави?

-- Саме так. Інколи виборці звертаються з конкретними проханнями, задоволення яких потребує значних сум. Хоча всі питання мають вирішуватися районною владою або на державному рівні. Обласний бюджет неспроможний фінансувати місцеві проекти.


-- Погодьтеся, Світлано Василівно, що правові нюанси мало цікавлять пересічного громадянина. Він вболіває за своє село або вулицю й не переймається організаційними або юридичними аспектами проблеми. Йому однаково, за чий рахунок все буде зроблено.

--Безперечно. Люди цінують особисту турботу депутатів. Іноді розумієш і переконаний, що розв’язав би проблему навіть краще. Але неможливість доступитися до коштів обмежує твої можливості. Відтак почуваєшся певною мірою приниженим і неповноцінним як депутат. Для мене це дуже боляче. Наприклад, Петро Савич чимало доклав зусиль до відновлення роботи залізничної станції в Коропі. Тепер тут знову зупиняються поїзди й жителі району можуть спокійно поїхати, куди заманеться. Опікувався він і проблемами із товарною залізничною станцією. Конкретні справи можна перелічувати. Але наголошу, що робимо все не заради слави, а для виборців. Частину коштів всі депутати нашої фракції передали Чернігівській обласній дитячій лікарні для завершення будівельних робіт і відкриття спеціалізованого відділення по виходжуванню недоношених немовлят. Ділити кошти по краплі для кожного району недоцільно. Особисто в попередні роки переважно підтримувала медицину, а торік допомагала здебільшого дитячим садочкам.

-- Хочете сказати, що все ж депутат оцінюється хоча й за маленькими,але конкретними ділами.

-- Певною мірою так. Наша фракція підтримувала й захищала всі соціальні регіональні програми, які затверджувалися сесією заради інтересів мешканців всієї Чернігівщини. Що ж до програми забезпечення санітарним транспортом сільських лікувальних закладів, то було чимало дискусій і суперечок з приводу доцільності закупівлі для лікарських амбулаторій легкових автомобілів. Мовляв, взимку такі авто стоятимуть на приколі через стан доріг і не варто викидати бюджетні гроші на вітер. Особисто завжди, приймаючи рішення, дослухаюся до рекомендацій фахівців галузевих управлінь. Я не прихильниця політики за принципом власника «хай на кожному фельдшерсько-акушерському пункті щось буде». Обладнання й апаратура обов’язково мають ефективно працювати, а не стояти на всяк випадок до пори до часу. Не забуваймо, що наша область специфічна – хутірська, з низькою щільністю населення. Дільничні лікарні й лікарські амбулаторії обслуговують села й хутори, іноді розкидані в радіусі 20 – 30 кілометрів. Як медикам за таких обставин надати своєчасно допомогу за відсутності транспорту? Часто для порятунку хворого вирішальними є не лише години, але й хвилини. Я без вагань голосувала за згадану програму.

-- За чверть століття трудової діяльності Ви, безперечно, зробили значний особистий внесок у розвиток фармацевтичної галузі Чернігівщини, зміцнення матеріально-технічної бази аптек, покращення медикаментозного забезпечення населення та лікувально-профілактичних закладів. Адже сільська аптечна мережа «Ліків України» складає понад 70% загальної кількості аптечних закладів підприємства.

-- Загалом сільське населення області обслуговує 44 структурні підрозділи, Тільки торік реалізовано ліків на 8 мільйонів 125 тисяч гривень. Дбаючи про забезпечення сільського населення області високоякісними лікарськими засобами, утримуємо в селах навіть збиткові аптеки. Витрати, пов’язані з утриманням, ремонтом, забезпеченням необхідним обладнанням неприбуткових аптечних закладів, доставкою ліків, «Ліки України» беруть на себе. До соціальних фондів минулого року підприємство перерахувало близько 7 мільйонів гривень, а до бюджету області понад 3,5 мільйони.

-- Світлано Василівно, час від часу постає питання про приватизацію "Ліків України». Можливо, і в постійну комісію увійшли, аби лобіювати й захищати інтереси очолюваного Вами підприємства?

-- КП «Ліки України» – підприємство територіальної громади всієї області. Отож, приватних інтересів не маю. До речі, єдине в області, що має ліцензії на всі види фармацевтичної діяльності, навіть економічно невигідні. Приватні аптеки в їх придбанні не зацікавлені. Ми ж незалежно від прибутків, виконуємо завдання, означені системою охорони здоров’я. Як керівник і депутат знаю, який негативний резонанс від закриття сільської аптеки. Мережу комунальних аптек ні в якому разі не можна втратити. Якщо наше підприємство перейде до приватника, постраждають насамперед лікувальні заклади області. Я вже не кажу про реалізацію ряду державних програм щодо забезпечення ліками певних категорій населення – хворих на цукровий діабет, чорнобильців, інвалідів та ветеранів війни, пенсіонерів...
Отже, приватизація підприємства матиме непрогнозовані негативні наслідки.
Саме так. Приватизовувати власність громади недоцільно, неефективно і протиправно, адже йдеться про здоров’я населення краю.

-- Світлано Василівно, сьогодні ми всі заполітизовані. І я не можу не обійти увагою вибори Президента України. Лідер Вашої партії Володимир Литвин набрав лишень 2,35% голосів. Чому?

-- Наші люди схильні до фінансової допомоги і голосують так, «як треба». А наша політична партія стоїть на тих засадах, що Президента маємо обирати, а не купувати. Не розцінюємо низький відсоток голосів як поразку, а беремо курс на підготовку до місцевих виборів. За два скликання я особисто набула великого досвіду, і маю намір знову балотуватися.
Бесідувала
Ольга Чернякова,
Чернігівська обласна газета «Деснянська правда»,
№ 19 від 16.02.2010 року






Коментарі (0)
avatar