Не творімо кумирів! Або російська історія -- непередбачувана

Наприкінці жовтня 1721 року найближчі попихачі Петра І вручили йому акт піднесення титулу імператора Всеросійського та найменування батька вітчизни. Цікавий був татусь…

КОР: Одна з найвідоміших заповідей Господніх – не сотвори собі кумира. Як не дивно, офіційна історіографія радянсько-російська, тобто імперії, котра вважала і вважає себе більш християнською, ніж, скажімо, папа Римський, тільки й займалася творенням кумирів. З ряду цих ідолищ поганих виділяються, принаймні, три: Іван Грозний, Петро І і Йосип Сталін. Виділяються нелюдською жорстокістю по відношенню до свого народу, мілітаризацією країни, постійною агресією до сусідів. Але оскільки, як казав батько Тарас Шевченко, це той перший, що розпинав нашу Україну, то з Петра І і почнем.
ДОБРИЦЯ: Фігуру Петра І так закрили міфами, що відшукати істину досить складно. Наприклад, Олександр Сергійович Пушкін спершу написав „Полтаву”, де оспівував Петра Першого. Але, коли став історіографом, коли йому доручили написати історію Петра І, він написав „Мідного вершника”, де вже Петро І як монстр ганяється за бідними людьми. Лев Толстой вирішив написати роман про Петра І, але, коли ознайомився з матеріалами, назвав його мерзотником і вбивцею.
На відміну від тиранів і революціонерів, котрі полюбляли Петра І, серйозні вчені, економісти бачать, що всі реформи, які приписують Петру І, були задумані не ним і починалися не ним. Наприклад, щодо носіння іноземного одягу, то вже за часів його брата Федора Олексійовича (чомусь усі забувають про такого царя, який був до Петра І) у Кремль заборонялося заходити не в іноземному одязі. Щодо гоління борід, так ще батько Івана Грозного голив бороду. Кораблі іноземної конструкції будувалися ще при Олексієві Михайловичу. Війська іноземного строю складали більшість російської армії ще до Петра І. І реформи в державі були. І вони йшли нормально, в річищі світової практики. А от прихід Петра І став своєрідною «більшовизацією» економічного процесу. Навіть сатрап Іван Грозний ніколи не ліз в економіку.
А Петро І поліз. Він усіх робітників, які раніше отримували заробітну платню, просто перетворив на рабів.

КОР: Ну, ще з часів Древнього Риму було відомо, що рабська праця – неефективна.
ДОБРИЦЯ: Так. Але навіть кріпаків своїх він перетворив на рабів. Якщо до Петра І кріпаків не могли продати без сім’ї, програти в карти, продати без землі, то в його державі це стало можливим.
Потім – мілітаризація економіки. Податки були і на бороду, і на вуса, і на живого коня, і на мертвого коня, і на горіхи, і на будьщо. А головне – була введена подушна подать, яка примусила Петра І окупувати власну державу. Тобто, збирати оцю подушну подать могла тільки армія. І тому армію розкидали по всій державі, щоб вона саме і збирала оцю подушну подать. До окупації власної держави раніше ніхто ще не додумався.

КОР: Ну, це його видатне економічне „ноу-хау”, кажучи сучасною мовою. А як ви оцінюєте ситуацію... Є крилата фраза, що Петро І прорубав вікно в Європу. Між нами кажучи, нормальні люди заходять у двері, а в вікна лазять або злочинці, або душевнохворі. Що насправді відбувалося? Адже з Європою були різнопланові стосунки, торговельні. І був торговельний флот прекрасний, який враховував особливості навігації в північних морях. Що сталося після втручання Петра І?
ДОБРИЦЯ: Ви правильно помітили – не було залізної завіси. Уже те, що в самій Москві була Німецька слобода. Через Архангельськ ішла постійна торгівля. Річний оборот – 300 тисяч рублів, це фантастична сума для тих часів. І коли виникла оця ідея – відвоювати Прибалтику, підкинута датчанами саме в Німецькій слободі, то купці архангельські до тої авантюри дуже прохолодно поставилися. І не було ніяких економічних, за великим рахунком, підстав починати оцю бійню і так власний народ мордувати, щоб дістатися портів у Прибалтиці. Зиск був не надто великий. Торгувати могли тільки сировиною. Було тільки дві спроби торгувати товарами – і невдало. І голландський резидент доповідав Петру І – всі „кумпанії” по торгівлі з іноземцями померли самі собою.
КОР: В Архангельську був свій торговельний потужний флот, що створювався століттями, враховуючи особливості навігації в північних морях. Петро І заборонив будувати такі кораблі, заборонив їм виходити в море, чим паралізував, по суті, величезну торгівлю. І звелів будувати кораблі за європейським типом. А ті кораблі відповідали зовсім іншим вимогам.
ДОБРИЦЯ: Він наказав ламати оці кораблі, якими користувалися помори. Хоча сусіди, наприклад, ті самі шведи, залишили їх для плавання в північних морях...

КОР: Кочі ті самі..
ДОБРИЦЯ: Ті самі кочі… Нанесли дуже великий збиток державі. Хоча Петро І на ці збитки ніколи не звертав уваги. Він вирішив країною правити указами, тобто відмінив практично всяке право. І оці укази регламентували все. Як пити, ходити, на яких кораблях плавати. Що на Неві не можна на гребних суднах, а тільки під парусом ходити. Всі сторони життя він регламентував.

КОР: Сьогодні кажуть – ручне управління економікою. Ну, він регламентував не тільки економіку, але й побут, уже й до цього маразм дійшов.
ДОБРИЦЯ: Втручання було глобальне, і люди просто не знали, як себе поводити. Доходило до анекдоту, що московський губернатор просто просив у нього поради — а чи можна класти дороги тим чи іншим чином?

КОР: І це могло б викликати посмішку навіть у сучасної цивілізованої людини. Але ж не треба забувати про нелюдську жорстокість покарань, які викликали ті чи інші порушення цих незліченних і не всім відомих указів Петра.
ДОБРИЦЯ: По-перше, у нього кількість смертних вироків збільшилась – за 90 статтями вже можна було виносити смертний вирок. По-друге, вперше у світі чітко регламентували, як катувати людей. Чітко розписано, якою має бути мотузка чи який стовп стояти, скільки тримати над вогнем. Такого в світі просто не було.

КОР: Щось інфернальне, щось таке моторошне, чесно кажучи.
ДОБРИЦЯ: Починаєш згадувати інквізицію.
КОР: Постривайте. Вогнища палали в часи Середньовіччя – це інша епоха. Європа пережила Ренесанс, Європа йде по шляху цивілізованого розвитку, а тут найстрашніші часи повертаються — поганські та інквізиторські.
ДОБРИЦЯ: До речі, сучасники Петра І називали його царем-антихристом.
КОР: Мали для цього багато підстав.
ДОБРИЦЯ: Багато підстав. Мало хто знає, що Петро І заборонив, наприклад, будувати храми в Росії. Кожний ієрарх, який приймав кафедру, давав клятву, що він не буде будувати храми. А в цей час Мазепа побудував велику кількість храмів по Україні.

КОР: Десятки.
ДОБРИЦЯ: Десятки. Крім того, Петро І скасував таємницю сповіді, відмінив патріархат. Дуже дивував своїх сучасників, коли в Англії ходив до протестантського причастя. Коли було придушене повстання стрільців, то серед них були священики. Він наказав їх вішати на хрестах, а катом призначив блазня, який був одягнутий у ризу ієрарха.
КОР: І, щоб завершити цей «симпатичний» портретик, варто сказати про долю нещасного царевича Олексія. Людину достатньо освічену, достатньо розвинену. Він від батечка, відчуваючи свою неминучу загибель, спробував знайти захист у Європі. Звідти його обманним шляхом повернули в Росію. І от рідний батько...
ДОБРИЦЯ: Наказав його вбити. Бо царевич Олексій бажав повернути Росію до того, щоб у ній розвивалися ринкові відносини. І скасувати оці людожерські закони та практику.
КОР: У великого іспанського художника Франциска Гойї є вражаюча серія офортів – „Капричос”. Головна її тема – „Сон розуму народжує чудовиськ”. І розкривається низкою приголомшливих образів. Один із них – бог часу Хронос, що пожирає власних дітей. Гойя писав цю моторошну серію, перебуваючи в страшному творчому сум’ятті, душевних присмерках на межі психічного розладу. Можливо, саме тому він побачив і втілив на гравюрах недоступне людям розсудливим, благополучним, статечним. Що саме? А той замаскований факт, що найромантичніша революція і найдикіше тиранство є тотожними в головному – брутальному насильстві над кожною, підкреслюю, кожною особистістю.
На перехрестях історичних паралелей ми вже не раз бачили тиранів, котрі бралися робити революцію, іншими словами — грабувати награбоване раніше. Давайте ж не піддаватися сну розуму, котрий, як прозирав Франциск Гойя, породжує... кумирів. Вітців чи там матусь нації – це вже несуттєво.

Ростислав МУСІЄНКО.