| Коментарі користувача [Arim] |
0
Еллан-Блакитний Василь Михайлович (1894-1925)
Радянський письменник і комуно-партійний діяч, один з засновників радянської ідеології в Україні. Один з ініціаторів та учасник громадянської війни в Україні на боці більшовиків. До Української революції очолював Чернігівське відділення Братства самостійників, присягу яких зрадив. Був головою Чернігівського губернського комітету партії українських есерів, у розколі якої брав активну участь. Натхненний Леніним, з яким зустрічався в Москві, словом і ділом воював проти Української Народної Республіки та Української Держави (протягом 5 місяців був ув’язнений у Лук’янівській тюрмі за антидержавну діяльність: Київ. Енциклопедичний довідник. К., 1981. С. 66). Служив політпрацівником в окупаційній Червоній Армії – при Революційній військовій раді Дванадцятої армії. Член ВУЦВК, обирався до ЦК КП(б)У. Усі свої сили та енергію стратив на боротьбу за самостійну радянську Україну та організацію культурного становлення Української СРР. Твори письменника є предтечою соціалістичного реалізму. За сепаратизм та націоналізм був посмертно репресований, а твори письменника заборонені Радянською владою. Реабілітований за часів СССР, до століття створення якого готується Московія і її п’ята колона в Україні. В 1957 році вулиця Велика Голосіївська у Києві перейменована у Блакитного (Елланського) Василя. Ім’я Василя Елланського-Блакитного, як українського націонал-комуніста та комуно-радянського культурного діяча, не підпало під дію законів України про декомунізацію, безкарно пропагується під час влаштування Вечорів Різдвяних Василів у КМДА, позаяк Україна залишається правонаступницею УРСР. Український інститут національної пам’яті не включив Елланського до списку осіб, причетних до боротьби проти незалежності України...
Радянський письменник і комуно-партійний діяч, один з засновників радянської ідеології в Україні. Один з ініціаторів та учасник громадянської війни в Україні на боці більшовиків. До Української революції очолював Чернігівське відділення Братства самостійників, присягу яких зрадив. Був головою Чернігівського губернського комітету партії українських есерів, у розколі якої брав активну участь. Натхненний Леніним, з яким зустрічався в Москві, словом і ділом воював проти Української Народної Республіки та Української Держави (протягом 5 місяців був ув’язнений у Лук’янівській тюрмі за антидержавну діяльність: Київ. Енциклопедичний довідник. К., 1981. С. 66). Служив політпрацівником в окупаційній Червоній Армії – при Революційній військовій раді Дванадцятої армії. Член ВУЦВК, обирався до ЦК КП(б)У. Усі свої сили та енергію стратив на боротьбу за самостійну радянську Україну та організацію культурного становлення Української СРР. Твори письменника є предтечою соціалістичного реалізму. За сепаратизм та націоналізм був посмертно репресований, а твори письменника заборонені Радянською владою. Реабілітований за часів СССР, до століття створення якого готується Московія і її п’ята колона в Україні. В 1957 році вулиця Велика Голосіївська у Києві перейменована у Блакитного (Елланського) Василя. Ім’я Василя Елланського-Блакитного, як українського націонал-комуніста та комуно-радянського культурного діяча, не підпало під дію законів України про декомунізацію, безкарно пропагується під час влаштування Вечорів Різдвяних Василів у КМДА, позаяк Україна залишається правонаступницею УРСР. Український інститут національної пам’яті не включив Елланського до списку осіб, причетних до боротьби проти незалежності України...
«Аргумент основний залишається таким. Погноєм для московітів-росіянми стали через те, що не усі ічнянські козаки залишалися, нажаль, Козаками з
великої літери. Козацькі роди Паскевичів, Мартосів, Омельченків, Чумаків,
Вакуленків тощо дали нащадків, які зраджували українські державотворчі козацькі
традиції і почали служити московським окупантам, як білим, так потім і
червоним; дехто навіть перейняв радянсько-жидівський світогляд. Нині вони
продовжують прислуговувати сучасній п’ятій колоні в Україні, підтримують і
розбудовують «російський мір», прикриваючись тяглістю радянських традицій (див.
коментар Паскевича до книжки «Ічнянці в Армії УНР» http://siver.com.ua/news....6-11973).
Психологи кажуть, що кожен міркує за мірою своєї
вихованості.
Вакуленкова Л.С., подаючи інформацію про свого рідного
дядька Вакуленка М.І., завідувача Ічнянської райосвіти, до «700 відомих
ічнянців…» Віталія Шевченка, «забула» вказати, що «син козацький» радянськими
«педагогічними» методами довів до смерті учителя-українця, який загинув у нього
в кабінеті…
Нам, «совкам», необхідно нарешті визнати тупиковість
свою, яка повинна відійти в історію, і не заважати молодим ічнянцям виходити на
цивілізований, європейський шлях розвитку. Не хотілося, що би нас, радянських,
могила виправляла.
Завдання, як на мене,
колишнім радянським бібліотекарям, учителям, батькам, у яких ще є совість, -
схаменутися, й навертати до Української правди: себе, дітей, онуків, учнів.
Плекати, якщо ще на це здатні, Українських козаків та козачок, які поставлять
собі Українську владу. Допомагати сучасній владі позбуватися радянського
синдрому та не давати надії Путіну і К˚ жидівській сформувати нову Малоросію з
Лівобережної України, затягти нас знову до Російської імперії, де українці
можуть бути тільки меншовартісними, хахлами.»
великої літери. Козацькі роди Паскевичів, Мартосів, Омельченків, Чумаків,
Вакуленків тощо дали нащадків, які зраджували українські державотворчі козацькі
традиції і почали служити московським окупантам, як білим, так потім і
червоним; дехто навіть перейняв радянсько-жидівський світогляд. Нині вони
продовжують прислуговувати сучасній п’ятій колоні в Україні, підтримують і
розбудовують «російський мір», прикриваючись тяглістю радянських традицій (див.
коментар Паскевича до книжки «Ічнянці в Армії УНР» http://siver.com.ua/news....6-11973).
Психологи кажуть, що кожен міркує за мірою своєї
вихованості.
Вакуленкова Л.С., подаючи інформацію про свого рідного
дядька Вакуленка М.І., завідувача Ічнянської райосвіти, до «700 відомих
ічнянців…» Віталія Шевченка, «забула» вказати, що «син козацький» радянськими
«педагогічними» методами довів до смерті учителя-українця, який загинув у нього
в кабінеті…
Нам, «совкам», необхідно нарешті визнати тупиковість
свою, яка повинна відійти в історію, і не заважати молодим ічнянцям виходити на
цивілізований, європейський шлях розвитку. Не хотілося, що би нас, радянських,
могила виправляла.
Завдання, як на мене,
колишнім радянським бібліотекарям, учителям, батькам, у яких ще є совість, -
схаменутися, й навертати до Української правди: себе, дітей, онуків, учнів.
Плекати, якщо ще на це здатні, Українських козаків та козачок, які поставлять
собі Українську владу. Допомагати сучасній владі позбуватися радянського
синдрому та не давати надії Путіну і К˚ жидівській сформувати нову Малоросію з
Лівобережної України, затягти нас знову до Російської імперії, де українці
можуть бути тільки меншовартісними, хахлами.»
Нажаль епоха конформізму та «літераторів-сталіністів», політичних підбріхувачів комуністичної партії та Москви, з Реп’яхом С.П. не відійшла. Залишаються Драчі, Мовчани, Горлачі… На їх місце приходять їхні вихованці http://siver.com.ua/publ/ichnja_moja_radjanska_kolis_kozacka/5-1-0-317.
Кажуть, саме Реп’ях С.П. («…Моє серце в Ічні…» 2003) запустив на письменницьку орбіту і до НСПУ любителя кіно Маринчика С.Г. http://pivnich.info/vyjshla-drukom-knyha-mykoly-smilyka-vid-doli-ne-vtechesh/.
Так буде продовжуватися й надалі, позаяк не відбулося люстрації ні в НСПУ, ні в Україні в цілому.
Кажуть, саме Реп’ях С.П. («…Моє серце в Ічні…» 2003) запустив на письменницьку орбіту і до НСПУ любителя кіно Маринчика С.Г. http://pivnich.info/vyjshla-drukom-knyha-mykoly-smilyka-vid-doli-ne-vtechesh/.
Так буде продовжуватися й надалі, позаяк не відбулося люстрації ні в НСПУ, ні в Україні в цілому.
1