Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS


  • Сторінка 1 з 1
  • 1
Модератор форуму: orynka  
Форум "Сіверщини" » Блоґи "Сіверщини" » Оринка ГРИГОРЕНКО » Єременко Надія: «Свої мрії треба візуалізувати» (Прилуки, влада, Надія Єременко)
Єременко Надія: «Свої мрії треба візуалізувати»
orynkaДата: Вівторок, 01-Чер-10, 17:26 | Повідомлення # 1
Група: Редактор
Повідомлень: 18
Нагороди: 2
Статус: Відпочиває
В'ю з чудовою людиною: Єременко Надія є заступником Прилуцького міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради. Але познайомились ми з нею колись, перетнувшись у справах не владних, а громадських. Короткої тодішньої розмови і кількох зустрічей пізніше, мені вистачило, щоб мати до Надії Іванівни відчуття теплої поваги вже не один рік.
Отже сиділи ми, розмовляючи, за кавою в арт-кафе «За двома зайцями». А оскільки справа була перед Великоднем, то при розмові ще й писанки малювали.

Оринка: Надіє Іванівно, не хочеться говорити про роботу в по закінченні робочого дня, але мене цікавить Ваше особисте відношення до ідеї зробити Прилуки квітучим містом.
Надія Єременко: Дуже люблю пісні «Два кольори», «Чорнобривців насіяла мати…» й подібні душевні твори, котрі в мене, і думаю, в багатьох асоціюються з любов’ю, матір’ю, Україною… Ідею з чорнобривцями підтримати неважко: насіння недороге, доглядати легко, їх не покрадуть, як наприклад, троянди й тюльпани і цвістимуть чорнобривці приємними бурштиново-медовими кольорами аж до морозів. Крім того, кисню в місті збільшиться. І взагалі, в Єгипті, на батьківщині цих квітів, їх використовували також як порятунок від мух.
Оринка: Отже, Ви бачили «міста квітів». Де, в Єгипті?
Надія Єременко: Ну, Єгипет я бачила тоді коли він ще не був такою популярною курортною країною як зараз. Але нині вже і в Україні є багато красивих міст зі своїми «родзинками», не обов`язково з квітами. Просто мені хочеться, щоб люди розуміли, що квіти можуть бути не тільки в тих місцях, де вони продаються, вони мають рости всюди. І не для бізнесу, а для нас самих.
Оринка: Ви, мабуть, маєте грядочку з квітами чи підвіконня з вазонами.
Надія Єременко: Так, малесенький клаптик прямо біля порогу. В мене там завжди щось цвіте.
Оринка: З дому, з Дрогобича привезли любов до квітникарства? Ви ж із самого Дрогобича родом?
Надія Єременко: Так, із самого. Це те місто, важку історію котрого Іван Франко відобразив у повісті «Борислав сміється». До речі, Прилуки з Дрогобичем майже одного віку, і там також є школа, що колишня чоловіча гімназія – я саме в ній училася. Вона знаходилась у гарній старій будівлі. І над входом був надпис «Я син народу, що вгору йде, хоч був запертий в льох. Мій поклик – праця, щастя і свобода.» Кожний бачив і запам’ятовував ті слова.
Оринка: Але чи кожний вдумувався…
Надія Єременко: Ну, можливо розуміння їх глибокого змісту приходить не зразу. Як і інших Франкових: «Лупайте сю скалу! Нехай ні жар, ні холод. Не спинить вас! Зносіть і труд, і спрагу, й голод, бо вам призначено скалу сесю розбить». У творчість Івана Франка, Тараса Шевченка, Лесі Українки вникати дуже цікаво. Це велике задоволення. Їх варто перечитувати, особливо у зрілому віці. Прописані там людські цінності й істини, вони вічні. Мені, наприклад, дуже подобається інтимна лірика Франка, Рильського... Хоча на сьогодні поняття «інтимна» набуло іншого забарвлення, ніж раніше. Для мене: інтим це те, про що не кажуть вголос – я з тих часів, коли про любов не говорили уголос.
У нас в кабінеті української літератури із Максима Рильського було виписано: «Як парость виноградної лози, плекайте мову. Пильно й ненастанно політь бур'ян. Чистіша від сльози вона хай буде.» Так вийшло, що я лиш один раз в житті потримала в руках томик захоплюючої інтимної лірики Рильського – перечитала, віддала і досі шукаю, хочу придбати собі.
Оринка: Якщо з`явиться у нас в книгарні, обов`язково скажу. Ви так з дитинства вдумувалися в цитати поетів. Вони були визначальними у вашому становленні як особистості?
Надія Єременко: Ну ні, визначальною була мама. Вона виростила нас трьох дітей сама, бо батько помер, коли мені був один рік. Мама не завантажувала нас дуже роботою по господарству. «Ви, головне, вчіться», – казала. Довіряла нам, була впевнена, що ми добре виховані. «Бережи честь змолоду», – були ще такі її слова. Тож і вийшло, що з нас трьох, двоє закінчили навчання з червоними дипломами. Та мама досі книжки читає, газети купує й за всіма новинами слідкує.
Оринка: Тобто, це все з сім`ї – мова, культура, жага до здобуття знань..?
Надія Єременко: Розумієш, от мова: бабуся навчала польської. Я, як і моя мама, польську змалку знали. Але українська – це рідна. Українське для мене апріорі є найкращим. Любов до рідного не треба доводити. Національна ідентифікація – вона в крові. Люди, котрі українство носять в собі, звісно протестуватимуть проти нав’язування їм чужого, бо іншими вони не можуть бути – це для них неприродно. Як природно є любити тепло і не любити пронизуючий холод і різкий вітер. І пояснити це неможливо, як не змогла, наприклад, наймолодша донька короля Лір пояснити батькові свою велику любов до нього (це у Шекспіра – авт.).
Оринка: То це Ви з тих людей, котрі в скрутні часи не в Польшу втікають, а якраз у Європі надивившись кращого, це краще в Україні впроваджувати беретеся... А Ви з дитинства й досі польську пам`ятаєте чи десь підучували?
Надія Єременко: Продовжувала вивчати польську в студентські роки у ВУЗ-і, що тепер він Київський національний університет ім.Т.Г.Шевченка. Там був чудовий викладач, з котрим ми навіть екскурсії по Києву польською водили. Фільми показував, возив нас усюди.
Оринка: Ви ж не на філології навчалися? Як Ви обрали професію?
Надія Єременко: Просто на комп`ютерах дуже хотіла працювати. Вчилася на факультеті кібернетики. Були і величезні ЕВМ і перфокарти, і лампочки… І з чоловіком майбутнім під час навчання познайомилася. Потім працювала на великому машинобудівному заводі під Києвом і багато подорожували. Удвох.
Оринка: А куди подорожували?
Надія Єременко: Спочатку переважно Україною, Кримом: Сочі, Гагри... Трохи Прибалтикою – Вільнюс, Каунас… Вже одруженою побачила Єгипет: стояли разом на горі Мойсея, де схід сонця над гірчичними горами і слухали мелодійну пісню, що її затягнули японські туристи. Про Польщу взагалі мовчу. Мені дуже подобається їхня мова, культура… У Кракові ми жили в маленькому готельному номері під дахом, поряд замку Вавель і слухали як туркотять голуби. В інші роки бачили Соловецькі острови: там почуваєшся мов у безчасовому просторі, де водно зійшлися небо й земля; тамтешні монахи знають в чому сенс буття. В цьому ж турі ми відвідали Санкт-Петербург, Карелію, Москву.
Дуже вразила своєю екзотикою подорож в Індію: надзвичайно привітне, добродушне населення, прекрасні у своєму яскравому сарі й дуже вільні жінки; індуси такі ж як і природа навколо. А святі місця Єрусалиму: Маслична гора, Сад Гетсиманський.. Ідеш старим містом, наче перемістився у машині часу в минуле. Дуже важливим для мене особисто є те, що ми жили неподалік Храму Гробу Господнього, і всі рази, коли туди заходили, мали змогу побути у спокої, бо не було навали туристів.
Історією, чистотою, доглянутістю вразила Європа: Страсбург, Баден-Баден, Париж – можна розказувати й розказувати… А після поїздок, буває, готую страви тих країн, в яких ми їх куштували, як наприклад, французький цибулевий суп.
А загалом найсхідніше ми були у брата в Ульянівську, а найзахідніше – у Франції. Мрій куди ще поїхати – багато. Їздити потрібно всюди. Ще з мамою ми малими багато подорожували: возила нас в Берестечко, по Закарпатті – вона любила їздити й нас привчала. І я своїх дітей змалку везла кожного літа до бабусі в Дрогобич – в них там другий дім – і по Західній Україні: Львів, Олеськ, Підгірці, Кременець, також по Закарпатті. Завжди вибираємо такий шлях, щоб побачити якісь цікавинки. Тепер ось наша донька Дарія любить поїздки. Вона сама вже зараз, навчаючись в Німеччині, подорожує по ній – усюди, куди є дешеві для студентів поїздки. Була в Осло, відвідала Барселону, Лісабон... Зараз захопилася лижами, то часто буває в Альпах. А Мартуся дуже хоче у Францію. Вчить французьку. Ми їй пообіцяли подорож у Париж.
Оринка: Про Марту я чула, що вона мала успіх у зовнішньому незалежному опитуванні.
Надія Єременко: Так, набрала двісті балів з української мови. Отримала високі результати з англійської та математики.. Вчиться у Київському національному університеті ім.Т.Г.Шевченка на факультеті журналістики.
Оринка: Надіє Іванівно, от у Ви зуміли винести все найкраще з сім’ї і це краще продовжуєте в дітях. Серед того, що допомагає Вам іти по життю, що Ви б могли порекомендувати людям, зокрема молодшому поколінню?
Надія Єременко: Щоб іти по життю до успіху, потрібно в першу чергу зрозуміти куди ти ідеш. Куди хочеш прийти. Треба мати мету і мрію. Поступово освоювати знання, котрі наблизять тебе до мети. Треба візуалізувати свої бажання, уявляти себе кращим , щоденно робити хоч би маленький крок в досягненні мети.
А батькам я б рекомендувала не перенавантажувати дітей завеликою кількістю мудрих повчань і обмежень. Не пресуйте їх, бо в певний момент вони перестануть сприймати сказане старшими. Дітям потрібно довіряти, і якби нам, батькам, не хотілось, їх треба відпускати. Кожен проживає своє життя.



[...]
Історї ми є творці, а не творчі вандали.
Щоб нас поважали нащадки, любімо себе.
 
Форум "Сіверщини" » Блоґи "Сіверщини" » Оринка ГРИГОРЕНКО » Єременко Надія: «Свої мрії треба візуалізувати» (Прилуки, влада, Надія Єременко)
  • Сторінка 1 з 1
  • 1
Пошук: