реклама партнерів:
Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS
Дронтал



  • Сторінка 1 з 1
  • 1
Модератор форуму: orynka  
Форум "Сіверщини" » Блоґи "Сіверщини" » Оринка ГРИГОРЕНКО » Легенди приудайського краю: Валентинівська (кохання, троянди)
Легенди приудайського краю: Валентинівська
orynkaДата: Четвер, 11-Бер-10, 08:59 | Повідомлення # 1
Група: Редактор
Повідомлень: 18
Нагороди: 2
Статус: Відпочиває
Один легінь, що був приїжджим у прилуцькі каторжанські краї з інтелігентної галиціянської столиці, привіз із собою милу дівчину. Любив її дуже, одружився і породили вони двійко синочків, один одного менший.
Сімейні будні не збавили чистого почуття молодої пари, тож у хаті їхній завше знаходилося місце і веселому сміху, і доброму жарту і подарункам та квітам.
Потроху незвична для прилуцьких країв приїжджа сім`я почала обростати вхожими у дім знайомими, більше молодими, схильними до творчості та не слабкими інтелектом хлопцями та дівчатами. Чим більше років вони жили у містечку, тим пришвидшеніше їхні знайомі перетворювалися у добрих друзів.
І настав засніжений та холодний - їхньої спільної десятої зими - День Святого Валентина. Вечірньої пори, після важкої роботи, повертався милий чоловік до своєї дружиноньки з діточками. І купив у розчервонілого від морозу продавця гарну червону троянду, аби подарувати при святі коханій. Та поки йшов вулицею домів, зустрів подругу їхньої сім`ї, шалену Досічку. І так захоплено мила, неодружена і без постійного кавалера Досічка поглянула на пишну троянду, що пошкодував чоловік її і подарував ту троянду, зі словами: "То мав бути подарунок моїй дружині, але на ось, буде Тобі, бо ж День Святого Валентина!" "Ой, та ні... Ой, та я й не знаю..." - більше раділа, ніж соромилася Досічка, а то схопила троянду, та й побігла на побачення до нещодавно-ново-спеченого кавалера свого Сергійка по троянду другу.
А милий чоловік пішов назад, до червонощокого продавця квітів. Той навіть не вважав за потрібне приховувати мимовільної посмішки в тридцять два зуби. Із веселим: "Що, не доніс...?" - він взявся вибирати на продаж іще одну соковиту троянду.
І вдруге пішов чоловік протоптаною у глибоких снігах дорогою додому, щоб повалентинити свою дружиноньку. Та й не судилося, бо зустрів розумну і завзяту свою співробітницю Малинку, спільну знайомицю їхньої сім`ї, котру також дуже поважає його люба дружина. Знав чоловік, що весела Малинка страждає... Бо вже і років їй під третій десяток, і кілограмів на ній завше було десь із вісімдесят. А от за останні півроку як взялася, то загонила себе у спортзалі до козячої худоби. Ой гарна стала! А розумницею завше була. А на троянду тую валентинівську так зирнула, що довелося доброму чоловікові й цю квітку подарувати. Хоч Малинка чемно відмовлялася: "Я ж знаю, що це ж Твоїй дружині!" "Бери-бери!" - наполіг чоловік, увіпхнув їй троянду і пішов знову до продавця з тридцятидвозубною посмішкою:"Дайте мені шановний цього разу три троянди, бо тут, знаєте, така історія, що ну його..!"
Із задоволенням навибирав квіткар ще три соковитих темно-бордових красунечки-квітки. Поніс чоловік їх знову до милого дому, до любої дружиноньки. І нікого зі знайомиць не зустрічав більше на засніженій дорозі. Але таки грішним ділом подумав, що пора їм виїжджати з цього міста, бо щось забагато людей навколо почали заваджати спокійному сімейному щастю.
А вдома двері відчиняли йому синочки, один одного менший. Батько строго роздав обом синочкам по троянді, і собі залишив третю, найпишнішу із того темно-бордового вистражданого букету. Усі троє хлопців підходили до своєї єдиної, найлюбішої жінки у світі і вітали її з Днем Святого Валентина. Вона раділа і дякувала, і ставила у воду квіти, і накривала стіл до вечері. І не здогадувалася, як важко далося її коханому це вітання, і чому насправді ій було даровано не одну, а цілих три квітки...
Коли діти спали, тихі батьки за келихом вина святкували свою закоханість. Милий чоловік розповідав своїй дружиноньці пригоду з трояндами, а вона щиро сміялася і шкодувала ніжки свого любого, що стільки набігались після важкої роботи по холодному снігу через квіти, дівчат і кохання..
За два дні по тому вона спостерігала, як дві прилуцькі знайомиці розгублено ховають від неї очі, коли їх зустрічаєш, вітаєш і намагаєшся побесідувати про буденне.


[...]
Історї ми є творці, а не творчі вандали.
Щоб нас поважали нащадки, любімо себе.
 
Форум "Сіверщини" » Блоґи "Сіверщини" » Оринка ГРИГОРЕНКО » Легенди приудайського краю: Валентинівська (кохання, троянди)
  • Сторінка 1 з 1
  • 1
Пошук: