| siver | Дата: Неділя, 07-Лют-10, 01:47 | Повідомлення # 1 |
 Admin
Група: Адміністратор
Повідомлень: 31
Нагороди: 2
Статус: Відпочиває
| Галина бабуня пам`ятає багато, але рідко про це говорить. Галиній бабуні вже за 80. Хочеться, щоб вона прожила хоча б до за 100, бо маю до неї серйозну справу - хочу з нею поговорити.
Але вона не говорить із чужими. Тому я дуже шкодую, що їй чужа. Вона говорить зі своїми дітьми-онуками. Вона говорить з Галею, - а з Галею ми не чужі. Ми поріднені душами.
Галина бабуня боїться фотоапарата і відеокамери. Навіть дурної маленької лінзи на мобільнику боїться. Навести на неї об`єктив все одно, що навести дуло пістолета. В єдиному відео ролику, що знятий про неї, Галина бабуня кричить: "Не фотоґрафуйти мене..! Не фотоґрафуйти мене..!"
Але іноді бабуня всідається на сонячну лавку коло хати, і бадьоро так згадує минувшину. Пригадує дитинство, і молодість, і сімейні будні. Стиха розповідає про ті часи, як в селі не мирилися українці з поляками.
От чотирирічною дитиною заходить вона до своїх друзів побавитися. А дружила з польськими дітками такого ж віку. В час, коли дорослі один одному горлянки перерізали, діти спокійно собі разом бавилися. Заходить у хату, хати ж-бо завше відчинені лишали, а там двоє її польських подруг-близняток. Лежать такі закривавлені, і мізки їх по всій господі валяються, і на стінах мізки і кров полишалася. "То так дітей до стіни головами били" - пояснювально підсумовує бабуня.
Або от не раз біжать дитячим гуртом дивитися, як горить польська вулиця, підпалена українцями. А після, з вогариська, тобто з хати згорілої, сім`ї польські виносять. І тіла такі чорні, обпалені. "Ви що, бабуню, отак дітьми на то дивилися?" - округлюються очі в Галюні. "Ну, а як же. Чорні такі, згорені… І стогнуть…"
А ще бабуня спідницю свою згадувала. Широку таку, зелену і по низу товста стрічка з ворсинками пришита, така стрічка-щіточка, щоб добре крутитися, щоб гарно поли спідниці в боки розліталися. То вже в юності було, ту спідницю на танці одягала. В ті ж часи пригадує, з дядька якогось патріоти всю шкіру здерли, і до стовпа його прив`язали, для споглядання всього села.
Загартована такими картинами молодеча психіка Галиної бабуні навіть смерть власної доньки перенесла спокійно. А донька її з друзями із танців поверталася. Зимового вечора. І переходили міст над замерзлою річкою. І впала вона з того моста у снігові замети попід ним. А товариші дівчини вирішили пожартувати. "Чорт! Чорт! Втікаймо!" - закричали гуртом нібито переляканими голосами. От дівчині, видно, з переляку таке привиділося, що й захворіла вона з того дня. А невдовзі й померла, бо мала слабе серце.
І ще багато спогадів носить в собі Галина бабуня. "Не бабуся, а саме бабуня. Бо бабуся - то інше…" - повчає Галя.
Так хотілося мені побачитися з бабунею. Хотілося бодай непомітною за припічком посидіти, щоб лишень вона говорила. Аби чути її колоритний говір, запам`ятовувати слова. Записати бодай трохи аудіо, якщо вже немає надії на відео. Бо бабуниної мови так просто не передаси, не напишеш, не зобразиш її інтонації.
То не акторські паузи і не словникові наголоси. То мова самого життя.
Але бабуня не погодилася на зустріч.
Люблю,
Оринка Григоренко
|
| |
| |
| Zoiu | Дата: П'ятниця, 06-Сер-21, 14:24 | Повідомлення # 2 |
Група: Читач
Повідомлень: 3
Нагороди: 0
Статус: Відпочиває
| дуже мило
|
| |
| |
