| lyudmila | Дата: Четвер, 01-Бер-12, 14:08 | Повідомлення # 1 |
Група: Редактор
Повідомлень: 67
Нагороди: 3
Статус: Відпочиває
| ПРО ТАК ЗВАНЕ КОЗАЦЬКО-СЕДНІВСЬКЕ
КОРІННЯ ОЛЕКСАНДРА КЕРЕНСЬКОГО
Багато років знаю Володимира Сапона як серйозного і допитливого журналіста. І раптом ось це. Десять років тому він вже робив публікацію про єврейське походження Олександра Федоровича Керенського з роду седнівських козаків (!?). Це було того дня, коли мені принесли з читального залу і поклали на стіл стос свіженьких журналів, серед яких був останній номер «Отечественной истории» - московське видання. А там як раз було надруковано архівну розвідку про Олександра Керенського, його походження, родину і таке інше. Тоді здалося, що Володимир Сапон просто пожартував, але цей «жарт» він повторив у своїй публікації за назвою «Олександр Керенський… із роду седнівських козаків» на сторінках «Деснянки» 29 жовтня 2011 року, яка щойно потрапила мені до рук.
Спираючись на книгу письменника Івана Дорби, начебто автора документальної оповіді «В омуте истины», «написаній за мемуарами російських емігрантів 20-30-х років», Сапон розповідає, що матір`ю Олександра Керенського була Геся Гельфман – народоволка, заарештована у справі вбивства Олександра ІІ. Під час судового процесу молода жінка призналася, що вагітна, що батьком її дитини є Микола Колодкевич, теж народоволець і теж під слідством. Гельфман не повісили, і вона народила семимісячного хлопчика, якому дала ім`я Аарон. Геся померла. Знайшлися хрещені євреї Керенські-Кірбіси, які всиновили дитя, і став він Олександром Федоровичем Керенським. А його прийомний батько Федір Федорович Керенський – директором Симбірської гімназії, де навчався Ленін. Прочитала все це і запитала себе: навіщо Володимиру Миколайовичу писати подібну нісенітницю?Аби прив’язати Керенського до нашого краю, бо Колодкевич із Седнева? Розберемось.
Насправді ж, по-батьківській лінії предки Олександра Федоровича походили із середовища російського провінційного духовенства. Його дід Михайло Іванович служив дияконом в селі Керенка Городищенського повіту Пензенської губернії. Від цього села походить прізвище Керенських. У Михайла Івановича було три сина – Григорій, Олександр (священики) і Федір, який закінчив історико-філологічний факультет Казанського університету. Таким чином, батька Олександра Керенського звали Федором Михайловичем, а не Федором Федоровичем, як пише Сапон. Матір звали Надія Адлер. Вона була дворянкою, дочкою начальника топографічного бюро Казанського військового округу. Подружжя Керенських народили свого сина Олександра 22 квітня за старим стилем 1881 року у місті Симбірську.
А Геся Гельфман народилася у Мозирі між 1852 і 1855 роками. Її мати рано померла, а батьком у дівчинки склалися натягнуті стосунки, тому вона у 16-річному віці виїхала до Києва, де працювала у швейній майстерні і познайомилася з народниками. За революційну діяльність вперше була засуджена до ув’язнення в цілому на чотири роки. Потім в адміністративному порядку її вислали в одну із північних губерній. Однак восени 1879 року Геся втекла до Петербургу. А що було далі, дізнаємось з книги відомого революційного народника Сергія Степняка-Кравчинського «Подпольная Россия»: «Чтобы дать понятие о нравственной силе и безграничной преданности этой простой, малообразованной женщины, достаточно припомнить последние месяцы ее революционной деятельности. Муж ее, Николай Колоткевич, один из известнейших и весьма уважаемых членов террористической партии, был арестован в феврале. Над его головой висел смертный приговор. Но Геся продолжала оставаться в рядах борющихся, скрывая от всех свое страшное горе. Будучи уже на четвертом месяце беременности, она взяла на себя чрезвычайно опасную роль хозяйки конспиративной квартиры, где приготовлялись бомбы Кибальчича, и пробыла там все время до дня своего вторичного ареста, который произошел вскоре после 1 марта».
29 березня 1881 року було на суді виголошено вирок терористам Гесі Гельфман, Андрію Желябову, Миколі Кибальчичу, Миколі Рисакову, Тимофію Михайлову, Софії Перовській – смертна кара через повішення. Судові чиновники, дізнавшись про вагітність Гесі Гельфман, відклали виконання вироку. І знову цитата із Степняка-Кравчинського: «… целых четыре месяца ей пришлось ждать казни! И эту нескончаемую нравственную пытку она выносила все время, ни на минуту не упавши духом, несмотря на все усилия правительства, которое, побоявшись разбудить негодование Европы повешеньем беременной женщины, старалось, по крайней мере, воспользоваться ее положением, чтобы исторгнуть у нее какие-нибудь признания. Оно тянуло эту нравственную пытку до тех пор, пока самая жизнь Геси не оказалась в опасности, и только почти накануне родов ей было объявлено о замене смертной казни вечной каторгой. Она умерла в тюрьме вскоре после рождения ребенка, который был немедленно отнят у нее.
Від свого чоловіка Миколи Колодкевича Геся народила 12 жовтня 1881 року дівчинку, а не хлопчика. Із статті Аркадія Кравця в журналі «Лехаїм» за 1999 рік, розміщеної в Інтернеті, дізнаємося, що 25 січня 1882 року дівчинку у матері відібрали і відвезли у виховний дім на Горохівській вулиці у Петербурзі. Дитину здали за номером А-824 як дочку невідомих батьків, хоча батьки Миколи Колодкевича просили віддати їм дитину на виховання. Їм відмовили. Під час пологів у Гесі були великі розриви проміжності. Однак медичної допомоги жінці не надали. Зараження крові звело її в могилу 1 лютого 1882 року. Вона померла вночі в страшенних муках. Не проживши й року, померла від невідомої хвороби Гесіна дочка. Микола Колодкевич пережив дружину і дочку на два роки. Він був членом виконкому «Народної Волі». Як учасник восьми замахів на царя, арештований 26 січня 1881 року, проходив у справі 20-ти. Колодкевичу винесли вирок – смертна кара, яку теж замінили безстроковою каторгою. Його помістили в Алексєєвський равелін Петропавлівської фортеці, де Микола Миколайович помер 23 липня 1884 року від цинги.
Ось така трагічна історія сталася з хорошими людьми. Вона наштовхує нас на роздуми: яку користь принесла людству їх революційна самопожертва і чи варто політикам діяти радикально.
А тепер питання, хто такий Іван Дорба? Вікіпедія в Інтернеті дає наступну інформацію. Іван Васильович Дорба – це Володимир Дмитрович Чеботаєв (1906-1998) – радянський письменник, уродженець України, колишній емігрант, член російського Народно-трудового союзу, лауреат Літературної премії КДБ за детективно-шпигунську дилогію, яка складається із романів «Белые тени» і «Под опущенным забралом». У творах описується життя емігрантських кадетських корпусів в Югославії та зародження НТС.
Однак не вдалося знайти даних, що саме він є автором оповіді про Керенського. Пошуки привели до письменника Григорія Петровича Климова, автора книги «Протоколы советских мудрецов», який є вигадником історії про походження голови Тимчасового уряду Росії. Його справжнє ім`я Ігор Борисович Калмиков (1918-2007). Уродженець Новочеркаська. Російсько-американський письменник-перебіжчик, журналіст, редактор. Помер у Нью-Йорку. Климов-Калмиков, випускник Військового інституту іноземних мов, 1945 р. був направлений для проходження служби перекладачем німецької мови у радянську військову адміністрацію. За два роки отримав наказ повернутися до Москви, але втік до Західної Німеччини. Там все і розпочалось для нього – література, журналістика, розвідка під псевдонімом на інші держави… Адже гроші не пахнуть. Але це вже зовсім інші історія. На цьому я ставлю крапку, закликаючи всіх, хто пише про історичні постаті або історичні події, звірятися із документальними матеріалами.
Все життя займаюсь краєзнавчою бібліографією, історичним краєзнавством
|
| |
| |
