| lyudmila | Дата: Четвер, 27-Січ-11, 17:31 | Повідомлення # 1 |
Група: Редактор
Повідомлень: 67
Нагороди: 3
Статус: Відпочиває
| Прочитала у газеті «Сіверщина» за 20 січня цього року інтерв’ю з Юрієм Васильовичем Гнаткевичем. І захотілось мені, як нині кажуть, і свої п’ять копійок вставити. Поважаний член Головної ради товариства «Просвіта» наголошує на тому, що у нас при владі стоїть донецький кримінальний капітал. У зв’язку з цим пригадалась мені стаття Олександра Івановича Гурова, керівника відділу боротьби з організованою злочинністю при МВС Радянського Союзу. Тридцять років тому її опублікувала московська «Литературная газета». Так от, Гуров тоді вперше сказав, що в СРСР склалась своя мафія з центрами у Москві, Ленінграді, Києві, Донецьку, Львові, Дніпропетровську та Одесі. Її представники були пов’язані з «власть имущими». Відправити за грати високопоставленого грабіжника з компартійним квитком у кишені було неможливо. Вони і зараз при владі. От і виходить, що всі ці двадцять років Незалежності України ці угрупування вели між собою жорстоку боротьбу. І у керівниці БЮТ є свої грішки. «Все смешалось в доме Облонских», - як писав російський класик. Для мене, як громадянки України, важливо, щоб «донецькі хлопці» працювали на свою країну, як це роблять авторитети у тій же Японії, або у будь-якій європейській країні. Наприклад, всі закидають Ахметову, що він багатий. Але ніхто з журналістів не відвідав його заводи, не поцікавився, як там працюють люди, яка у них зарплатня, побутові умови і т.п. Якщо цей заводчик порушує права людини і країни, треба бити на спалах. Натомість пусті балачки.
Коли Юрій Васильович пише, що сьогодні державою керують не українці за походженням, що за радянської влади першим секретарем Компартії республіки обирали національного представника і як приклад називає Щербицького, то він чомусь не сказав, що ця людина була ставлеником Брежнєва і змінила на посту Шелеста, якого звільнили з роботи за його українство. Петро Юхимович не лише говорив рідною мовою, при ньому з’їзди компартії проходили українською мовою, він ще написав книгу «Україна наша Радянська», в якій з великою любов’ю написав про річку Сулу, на берегах якої виріс, а також присвятив кілька пронизливих сторінок Запорізькій Січі. Вийшла постанова ЦК КП України присвячена Шелесту, в якій у завуальованій формі його звинуватили у націоналізмі. Дуже пам’ятаю такий епізод. У книзі «Україна наша Радянська» є розділ «Чернігівська область» (до речі, книга побудована з розділів про всі області нашої країни). Тому ми включили її в наш щорічник «Література про Чернігівську область за 1970 рік». Тисяча примірників лежала вже у друкарні, як нашого тодішнього директора Пилипа Омеляновича Гученка викликали «на ковер» і наказали терміново викинути із щорічника опис книги Шелеста і замінити сторінку. Зробили. І сьогодні можна побачити білу сторінку, яка виділяється від інших своїм кольором. Дивно те, що радянські комуністи-марксисти не знали оцінки Маркса, яку він дав Запорізькій Січі - взірець демократичної країни. Щербицький почав говорити російською мовою з великим українським акцентом. Всі партійні форуми відбувались російською мовою. Це, можна сказати, півбіди. А коли за його наполяганням розігнали Інститут історії, Інститут археології, Інститут етнографії імені Рильського АН України, видатні вчені Апанович, Компан, Шовколяс та інші змушені були заховати у шухлядах свої унікальні праці і шукати заробітку в інших місцях, то це вже була велика національна драма. Так, Іван Гаврилович Шовколяс, відомий археолог, автор цікавих монографій, серед них - дослідження Мезинської стоянки, доктор історичних наук, працював простим бібліографом у бібліотеці імені Вернадського. У 1984 році мені пощастило поспілкуватись з ним у бібліографічних справах. Людина була дивовижного інтелекту, культури, розуму. Коли я сказала йому, що ми видаємо його книги нашим студентам, пам’ятаємо його добрим словом, на очах Івана Гавриловича виступили сльози. А свої унікальні праці про українське козацтво Олена Апанович змогла буквально потоком видати після розвалу Радянського Союзу. Щербицький був вірним бійцем партії і українського націоналізму не допускав.
Переконана на все життя, що Україну можна любити до без тями, або також її ненавидіти. Третього не дано. Софія Ліндфорс, її чоловік Олександр Русов, Ілля Шраг, Дунін-Борковський, Милорадович, Варвар, Натан Рахлін та багато інших людей не українського походження зробили для України, де народились і виросли, набагато більше за деяких етнічних українців. Марія Грінченко саме це наголошувала, коли давала оцінку діяльності подружжя Русових у «Чернігівській українській громаді».
Кілька років тому відбувся такий випадок. Читачка попросила у мене книгу про пам’ятки Чернігова. Я запропонувала їй книгу Карнабєда. Через декілька хвилин вона кинула на мій стіл книгу із словами: «Шо сє ви мінє даєте? Книжка ж на украинской мове, а мине нада на руськой». А згодом з таким же проханням звернулась студентка з подругою. Я попередила, що книги писані українською мовою. Дівчина відповіла, що приїхала в Україну нещодавно, поступила у нас в педінститут. Українська мова їй дуже подобається. Якщо не зрозуміє деякі речення, їй допоможе подружка.
Отже, справа не в тому, якого національного походження людина. Головне, аби вона любила Україну, відстоювала її інтереси, працювала на її відродження.
Візьміть більшість наших депутатів українського походження, які ніколи не виступають рідною мовою. А головне - українська ідея їм чужа.
Все життя займаюсь краєзнавчою бібліографією, історичним краєзнавством
|
| |
| |
