Звернутися до Вас з цим листом змусили мене події останніх днів, пов’язані із святкуванням 67-ї річниці визволення Чернігова від німецько-фашистських загарбників. Як і в попередні роки, головним героєм був Г.О.Кузнєцов - єдиний «знавець» історії Чернігова періоду 1941-1943 рр. Наче не було у 2007-2008 рр. судів, які розставили всі крапки над «і» стосовно особи Г.О.Кузнєцова.
26 березня 2008 року відбулося відкрите судове засідання Апеляційного суду. Він вирішив (цитую з документу): «Апеляційну скаргу Студьонової Людмили Валентинівни, Курданова Андрія Леонідовича, Лисенка Олександра Євгеновича – задовольнити. Рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 19 грудня 2007 року – скасувати».
У цитованому рішенні є наступні слова: «…виходячи з принципів розумності, справедливості та виваженості, апеляційний суд вважає за необхідне стягнути з Студьонової Л.В., як автора надрукованого видання, на користь Кузнєцова Г.О. моральну шкоду в сумі 200 грн.». Це за сторінки 15 і 227, де йдеться про можливу службу Г.О.Кузнєцова у німецькому формуванні та співпрацю із СМЕРШем, а потім і з КДБ. Це означає: якщо серед зібраних мною архівних матеріалів відсутні документи, власноруч підписані Г.О.Кузнєцовим, сьогодні я нічого не зможу довести. До того ж, вступає у силу строк давності для тих, хто був лише у складі німецьких формувань. Таким формуванням для Г.О.Кузнєцова було «Вікдо» на чолі з офіцером германської армії - «Віртшафтскоммандо», що означає господарське командування з використання матеріальних ресурсів окупованих областей СРСР в інтересах вермахту. Цьому формуванню була підконтрольна меблева фабрика, на якій він працював (матеріали судової справи: Т.1, стор. 171-177 – ксерокопія списку працівників за травень 1942 р., ксерокопія списку промислових підприємств м. Чернігова станом на 1 липня 1942 р.; Т.2, стор. 38-39 ксерокопія з книги «Історія застерігає». К., 1986). «В решті позовних вимог Кузнєцову Герарду Олексійовичу – відмовити», - йдеться далі у рішенні суду.
Тим не менше, всі роблять вигляд, що нічого важливого не сталося. Г.О.Кузнєцова, як і раніше, запрошують на всі патріотичні заходи, нагороджують грамотами, а тепер, як з’ясувалось, мають вручити і високу урядову нагороду. Моя книга «Слідами Чернігівського підпілля» сприйнялась як намагання звести з ним власні рахунки. Все це привело до того, що Г.О.Кузнєцов одну вигадку за іншою видає як історичний факт, який мав місце. Так, днями по Чернігівському ТБ він заявив про знайдені ним ще 15 підпільних груп, які діяли у нашому місті. Однак не пояснив, скільки їх було всього. Адже у книзі «Летопись города Чернигова…» Кузнєцов повідав про діяльність 22 антифашистських груп, у розпорядженні яких було 28 явочних квартир. При цьому він «забув» про шість підпільних груп, які з лютого 1943 р. працювали на командира розвідувальної групи ГРУ Червоної Армії Кузьми Гнідаша (Кіма).
На той час за переписом німецької окупаційної влади в Чернігові мешкало 30 тисяч людей. Кожний, хто вміє рахувати, 15 підпільних груп додасть до 22 підпільних груп і отримає суму 39. Плюс 6 груп, про які Г.О.Кузнєцов «забув». Загальна кількість - 45. Архівні документи нічого подібного не фіксують. Фантастичним є число 200 - стільки учасників Чернігівського підпілля називає Кузнєцов у згаданій вище книзі. Як і кількість розгромлених німцями підпільних груп - 12.
Для порівняння: у столиці Білорусі Мінську, де у період окупації мешкало 238 730 людей, у 1941-1942 р. існувало близько 50 підпільних груп. Окрему роль з листопада 1943 до січня 1944 р. виконували 79 бойових груп (326 людей), 120 конспіративних квартир.
От і виходить по Кузнєцову, що в Чернігові, де населення було менше майже у 8 разів у порівнянні з Мінськом, діяли 200 підпільників (у Мінську - 326), а підпільних груп було 45 (у Мінську - 50).
Іще одна улюблена тема є у Г.О.Кузнєцова. В газеті «Вал» за 21 жовтня 1999 року у статті «Тайны войны» він розповів про власівців, які перейшли на бік Червоної Армії, що дало можливість взяти Чернігів без великих втрат. У 2004 році новими «героями» Г.О.Кузнєцова стали охоронні батальйони українців, сформовані окупантами. Він наголошував, що 21 вересня 1943 року вулицями Чернігова йшли пліч-о-пліч дві колони - радянські солдати і охоронні батальйони - в німецькій формі. Ця дезінформація потрапила в Інтернет 28 жовтня 2004 року. А тепер - участь міфічних козаків, які перейшли на бік Червоної Армії, у визволенні міста. Мовляв, завдяки їм операція відбулась малою кров’ю. Наводжу витяг із статті в газеті «Правда» за 22 вересня 1943 року: «…советские войска встретились не только с регулярными частями немецкой армии, но и с венгерскими полками, с батальонами железнодорожной охраны и сводными командами». До зведених команд як раз входили і «охоронники», які під керівництвом СД і поліції безпеки склали батальйони з мешканців Чернігова 1925-1926 рр. народження. Як бачимо, ні про власівців, ні про козаків у кореспонденції, написаної в день визволення Чернігова, мова не йдеться.
Все це і багато іншого, про що я вже писала, ніяк не узгоджується з нарисом «Чернігів» (автори Б.І.Коваленко та О.Б.Коваленко), який увійшов до «Історії міст і сіл Чернігівської області» і книгою «Черниговская областная партийная организация в годы Великой Отечественной войны» (керівник редколегії В.М.Половець). Ці видання і сьогодні не втратили своєї актуальності, бо насичені архівними документами як про Чернігів періоду війни, так і про інші населені пункти області, а також про окупаційний режим, діяльність партизанських загонів і підпільних груп на терені Чернігівщини.
Прикро, що всі свої «відкриття» Г.О.Кузнєцов не підкріплює документами. Прикро, що ніхто його не зупинить. Складається враження, що у нас відсутні архіви, музеї, бібліотеки, історики і краєзнавці, які здатні аргументовано йому заперечити. Ніхто з представників влади не зацікавиться питанням: в чому полягає мотивація Г.О.Кузнєцова, щоб перекручувати історичні факти або нести людям історичну брехню.
Беру на себе сміливість від імені загиблих на фронтах, померлих від хвороб і при загадкових обставинах підпільників у мирний час, та від себе особисто, просити Вас зупинити Г.О.Кузнєцова, як свого часу це зробила чернігівська влада відносно М.Таранущенка. Адже різні чутки, плітки і тому подібне - не на користь нашому місту.
В Інтернеті випадково натрапила на розповідь жительки Росії Тамари Стешенко, яка відпочивала у родичів у Щорсі. Цитую лише два пункти мовою оригіналу: «Осилила книжку некоего Герарда Кузнецова «Растерзанный Чернигов» про годы оккупации Чернигова 1941-43 гг. Аффтар - известен в узких кругах как спелеолог и археолог, а также, по некоторым сведениям, офицер ГРУ. Что почерпнула?
1. Биографию аффтара. Мутный, довольно-таки товарисч. Перед войной мог считаться, извините, гопотой - подворовывал, исключался из школы и т.п. Ну, у каждого своя судьба. Во время оккупации пробавлялся тем же, плюс спекуляция. Потом решил двинуть к партизанам и неделю бомжевал по Черниговщине, чудом не попавшись - между прочим, есть несколько дельных советов по методике этого дела.
6. Аффтар принял участие в походе на Волынь, причем всячески обходит свое личное участие в действиях против местного населения, поддерживавшего УПА. О любимом фокусе рассказывает много и охотно - как вперед посылали украиноязычных бойцов, чтоб прикинулись повстанцами, а тех, кто их радушно встречал и показывал хаты, симпатизирующие Советам, в очень скором времени резали. Особенно женщин. Но сам вроде как не при делах, так, рядом стоял».
Хочу вірити, що мене нарешті почують.

З повагою Людмила Студьонова