Він був талановитим художником. Якби написав лише “Донскую повесть” або “Судьбу человека”, назавжди залишився б в історії світової літератури. Мало кому вдається написати твір так, щоб читач назавжди полюбив його автора і ті краї, де відбувається дія роману чи повісті. Михайлові Шолохову вдалося це зробити. “Тихий Дон” приніс йому всесвітню славу. Письменникові тоді не було й 25 років. Це дало привід деяким дослідникам літературного процесу в СРСР через десятиліття висловити сумнів: а чи є Шолохов автором роману. Однак піонером у цій справі був Олександр Солженіцин. Вчені-славісти з Норвегії довели: письменник сам писав “Тихий Дон”. Тоді “правдолюбці” зайшли з іншого боку. Мовляв, Михайло Шолохов прорадянський письменник. Взяти хоча б його роман “Поднятая целина”. Оспівує колгоспний лад.
Однак, якщо уважно читати обидва твори, то можна відчути біль письменника за те, що коїлося на його рідній донській землі. На прикладі родини Мелехових Шолохов показав, як революція поетапно знищувала всіх її членів, як занепадало господарство колись багатого краю, як нищили заможний козацький стан - оплот колишньої імперії. Створюючи образ Мишка Кошового, письменник говорить про народження майбутніх слідчих органів державної безпеки, котрі залишились у пам’яті народній бузувірами.
Роман “Поднятая целина” - це не гімн колективізації, а книга-співчуття тим селянам, котрі змушені були прийняти нав’язану їм гру. Титок Бородин, який воював у громадянську на боці радянської влади, повірив, що вона дала йому землю і можливість мати власну худобу назавжди. Але він гірко помилився. Серце стискається, коли читаєш, як у нього все забирали, а самого Титка із сім’єю відправили на Соловки. Образ Макара Нагульнова на перший погляд здається романтичним. Викликає посмішку своїм намаганням вивчити англійську мову. Але коли він говорить, що вона йому потрібна для крутої розмови з «аглицькими буржуями», стає не по собі. Значення роману полягає ще й у тому, що він допоміг Шолохову врятувати мешканців станиці Вешенської і всього району від голодомору, який прийшов на донську землю 1933 року. Письменник зустрівся із Сталіним і випросив у нього кілька вагонів зерна.
Правда про Велику Вітчизняну війну в романі Шолохова “Они сражались за Родину” не була потрібна тодішньому суспільству. Тому твір друкувався із скороченнями. Після нього Михайло Шолохов вже нічого не писав. Хоча участь у літературному процесі брав.
У 1954 році його запросили до Києва, на ІІІ з’їзд українських письменників. Виступаючи з вітальним словом від імені російських літераторів, Михайло Олександрович сказав, що до України у нього особливе, тепле ставлення, бо на Чернігівщині народилася його мати Анастасія Данилівна Чернікова. У листі до українського драматурга Василя Минка Михайло Олександрович писав, що важко встановити, де на Чернігівщині жив дід матері, який був вивезений поміщиком Поповим на Дон з молодою дружиною, бо всі старі повимирали.
Михайло Олександрович Шолохов народився 24 травня 1905 р. у станиці Вешенській у родині донського козака Олександра Шолохова. З раннього дитинства хлопчик зростав у чарівному світі української мови, української пісні, українського оздоблення батьківської хати. Стає зрозумілим, чому деякі шолоховські герої розмовляють гарною українською мовою, а Григорія Мелехова агітував у шпиталі за більшовиків чернігівській коваль Андрій на прізвище Гаранжа із слободи Горохівки. Мабуть, й тому, що, де плавно тече голуба Десна, де Чернігів і древня Сіверщина, там священна рідна земля прадідів Шолохова.
З нашим краєм письменника зв’язувала дружба з Євгенією Григроівною Левицькою (1880-1959), народженою в Козельці. Вона пройшла шлях революціонерки. Після встановлення радянської влади працювала журналісткою. Доля звела її з Шолоховим, коли він приніс до видавництва “Тихий Дон”. З того часу Левицька - його постійний редактор, старший товариш, друг і порадник. Михайло Олександрович присвятив їй оповідання “Судьба человека”.
Старшокласники Вешенської середньої школи привезли учням Чернігівської школи №8 дарунок від письменника - два томи “Тихого Дону” з автографом: “Восьмій середній школі м.Чернігова - дорогим молодим чернігівцям та їх вчителям з найкращими почуттями і побажаннями всього доброго. М.Шолохов. Станиця Вешенська, 4 червня 1962 року”.

Людмила Студьонова