Чернігівська дівчина Льоля Білевич, іменем якої названо одну з вулиць її рідного міста, загинула при загадкових обставинах в білоруському селі Асаревичі 2 травня 1943 року. Багато років задаю собі одне і теж закономірне питання: де, коли, ким і за яку провину була вбита вісімнадцятирічна партизанка Олена Йосипівна Білевич. І навіщо було упродовж десятиріч написати стільки нісенітниць про мужню дівчину. Чому і досі триває спокута чиїхось гріхів. Спочатку з’явилась публікація Герарда Кузнєцова «Зірка першої величини» у газеті «Чернігівські відомості» (1994. - 28 жовт.), де є такі рядки: «За поданням командування партизанського з'єднання М.Таранущенка в 1945 році Президія Верховної Ради СРСР нагородила Олену Бїлевич посмертно орденом Великої Вітчизняної війни 1-го ступеня. Не лишився осторонь від посмертної подяки своїй вихованці (правда, запізно) і Чернігівський обком ЛКСМУ, керівництво якого зрозуміло, що звитяги Олени Білевич і обставини її трагічної загибелі ставлять комсорга школи №10 в один ряд з такими Героями Радянського Союзу, як Зоя Космодем’янська, Олег Кошовий, Яків Батюк і звернувся у 1966 році до Президїї Верховної Ради з проханням присвоїти їй таке ж високе звання. На жаль, подання обкому комсомолу було написано не аргументовано, отож було повернуто до Чернігова для додаткового дослідження підпільної діяльності О.Білевич та керованої нею групи юних патріотів, та керівники цієї установи ухилились від свого обов'язку, і справу було закрито».
Проте архівний документ свідчить про зворотне. Наводжу його повністю:
Державний архів
Чернігівської області
15.10.2008 №04-09/763

Повідомляємо, що відомостей про клопотання Чернігівського обкому ЛКСМУ перед Президією Верховної Ради СРСР про присвоєння посмертно звання Героя Радянського Союзу Білевич Олені Йосипівні, партизанці з’єднання імені М.Коцюбинського, та відповіді на клопотання у протоколах бюро обкому ЛКСМУ за 1966 рік не виявлено.

Директор Р.Б.Воробей

Останній акт незрозумілого ставлення до О.Й.Білевич розігрався у 1997 році, коли родичі загиблої дівчини отримали з рук Сажі Умалатової указ про присвоєння Олені звання Героя Радянського Союзу і золоту зірку Героя. Документ передано до музею міліції в Чернігові, в органах якої служив один з братів Олени Білевич. Для того, щоб читач зрозумів таке ставлення автора до нагороди, важливо розповісти про Сажі Умалатову.
Вона народилася 3 серпня 1953 р. у Казахстані, куди вислали всіх чеченців у 1944 р. Електрозварниця за фахом. Живе у Москві. Вона - голова не існуючої Верховної Ради СРСР, нагороджує своїх прихильників орденами вже не існуючої держави. Нині Умалатова - лідер «Партії миру та єдності», яка об’єднує прихильників відновлення СРСР. Сажі настільки захопилась цією ідеєю, що заснувала і почала видавати ордени і медалі із символікою колишнього Союзу. Вона робила це як голова незареєстрованої в міністерстві юстиції Росії організації «Постійна президія З’їзду народних депутатів СРСР». Цю посаду реально Умалатова обіймала свого часу упродовж півтора року. Однак Указом Бориса Єльцина З’їзд було розпущено. Міністерство юстиції направило представлення в Генеральну прокуратуру РФ з «целью принятия мер прокурорского реагирования, а Умалатову предупредили о недопустимости подобных действий». Як заявили газеті «Труд» у мін’юсті, у разі не підкорення закону на Сажі чекає покарання відразу за двома статтями КПК РФ, які передбачають різні санкції - від штрафів до короткочасного позбавлення волі.
У січні 2008 року в російському місті Пскові ховали 85-річного Героя Радянського Союзу Михайла Петровича Мініна, воїна, який одним з перших водрузив прапор Перемоги над рейхстагом навесні 1945 року. Однак, як з’ясувалось, за цей подвиг його було нагороджено лише орденом Бойового Червоного Прапора. Від секретаря Псковської обласної Ради ветеранів війни і праці Миколи Горбачова місцеві журналісти дізнались про наступне: «… несколько лет назад указом небезызвестной Сажи Умалатовой, председателя незарегистрированной (!) организации «Постоянный президиум съезда народных депутатов СССР», Михаил Минин был удостоен звания Героя Советского Союза. Кстати, 6 лет назад Министерство юстиции уже выносило предупреждение г-же Умалатовой «в связи с неправомерной выдачей учрежденных ею орденов и медалей с символикой бывшего СССР». В КоАП РФ предусмотрена ответственность за «учреждение и изготовление знаков, имеющих внешнее сходство с государственными наградами Российской Федерации, РСФСР и СССР». Приходится лишь сожалеть, что официальные власти не нашли возможным должным образом оценить подвиг героя, оставив его имя на откуп самозванцам».
За данними Олександра Малінкіна, кандидата філософських наук, старшого наукового співробітника Інституту соціології РАН, з 1994 р. до кінця 1999 р. С.Умалатова нагороджувала російських громадян орденами і медалями СРСР, які збереглися на монетних дворах і були викуплені «Постійною президією З’їзду народних депутатів СРСР», присвоювала громадянам РФ вищі ступені відзнак СРСР - звання Герой Радянського Союзу і Герой Соціалістичної Праці
Ордени і почесні звання від Сажі Умалатової не соромилися носити навіть дуже відомі люди. Лише коли 2002 року вступив у силу Кодекс РФ про адміністративні порушення, С.Умалатова припинила розповсюдження відзнак СРСР, яке тривало десять років.
Отже, приймаючи нагороду з рук Сажі Умалатової, а згодом встановлюючи пам’ятну дошку на фасаді старого будинку школи №11 про те, що тут навчалася Герой Радянського Союзу О.Й.Білевич, ні найближчі родичі трагічно загиблої дівчини, ні керівництво школи, не взяли у розсуд, що цим самим дискредитували її. Радянська країна, в якій народилася і виховувалася майбутня партизанка-розвідниця, відзначила її подвиг високою урядовою нагородою - орденом Вітчизняної війни І ступеня посмертно. А це означає, що саме ця відзнака повинна була б вказана на меморіальній дошці, присвяченій пам'яті Олени Білевич. Всі, хто зайде на сайт http: //www. pomnite - nas. ru, мають можливість прочитати наступні слова (мова оригіналу): «…на мемориальной доске ошибочно названа Героем Советского Союза. В действительности Е.И.Билевич посмертно награждена орденом Отечественной войны I степени (Указ ПВС СССР от 2 мая 1945 г.)».
В цих словах про нагороду правда і нічого, крім правди, яку нікому не дано скривдити, аби підігнати під свої егоїстичні інтереси. Адже Олена Білевич давно увійшла у безсмертя.